Евакуація цивільних допомагає армії сміливіше воювати

Ворог готується тут до масштабного наступу – це очевидно, навіть називають терміни його початку – за 3-4 дні.

Час врахувати і не повторювати чужих помилок

Чи не вперше упродовж цієї війни лунають настійливі пропозиції звільнити на певний час свої домівки навіть у регіонах, де ще відносно тихо. Напевно, тут не останню роль відіграли побачені жахіття у містечках і селах Київщини, які після себе залишили окупанти. Тепер до превентивної евакуації помітно серйозніше ставиться як влада, так і самі мешканці прифронтових районів. Тим паче, що на передову повертають ті ж каральні загони й підрозділи, які вже криваво «наслідили» в Бучі, Мощуні, Бородянці та Ірпені. При цьому, залізнична та автомобільна інфраструктура зазнають дедалі сильніших руйнувань.

Проте, навіть чуючи поблизу гупання вибухів снарядів і ракет, чимало наших співгромадян продовжують сподіватися на диво та мають намір пересидіти і зберегти майно, яке вони накопичували десятиліттями й навіть поколіннями. Але така поведінка є надзвичайно небезпечною іще і з огляду на невимовну лють викритих «бучанських» душогубів та мародерів. Це доведений кримінологами феномен рецидивіста-злодія та серійного убивці: йому байдуже покарання, оскільки перша кров людей пролита і їм уже однаково, скільки вони проллють іще…

Передусім варто зазначити, що більша частина людей у звільнених від окупації територіях, зокрема і там, де відбулися акти геноциду, могла таки виїхати й переміститися у безпечніші регіони дещо раніше, коли була така можливість. Адже далеко не всі автовласники скористалися нагодою, яка випадала, аби поїхати зі своїх добротних будинків і квартир подалі від війни.

Тому всім, хто мешкає в регіонах, де ворог планує наступ, слід уважно врахувати чужі помилки і, не відкладаючи на завтра, їхати вже зараз. Альтернатива – велика ймовірність опинитися під вогнем і загинути чи дістати поранення, а також відчути на собі тактику орків щодо «звільнення» і «нацифікації». Слід дати більше простору для професійної роботи українським воякам та іншим силовикам. Потрібно евакуюватися ще й тому, що коли повз ваші хати пройде лінія фронту, тоді діставати вас із лабет окупації буде набагато складніше: всі ми бачимо, що відбувається із гуманітарними коридорами з того ж Маріуполя і як російська сторона цинічно нехтує базовими позиціями міжнародного гуманітарного права.

Шанс корисніше розпорядитися своїм життям

І тут дуже велика роль належить у сенсі особистого прикладу наших публічних осіб та лідерів певних думок та симпатій. Сьогодні прочитав про жахливий досвід, який здобув, перебуваючи в окупації від 27 лютого в тепер відомому на весь світ Мотижині поблизу Бучі, знаний політик, колишній віцепрем’єр Роман Безсмертний. Йому дивом вдалося евакуюватися, хоча родині старости села Ольги Сухенко - його друзям, ні. Так, вони, актив з-поміж тих, хто залишився, об’єдналися і допомагали один одному вижити у страшних умовах жорстокості ворожих солдатів, відсутності світла та нормального зв’язку. Пана Романа  Ігор Сухенко навіть попереджав, що його присутність у Мотижині загрожує як самому політику, так і всьому селу… Не дай Бог пережити те, що випало на долю Романа Безсмертного. Але ця історія, більш як певен, має стати засторогою для тих українців, які є публічними, і не поспішають покидати небезпечні райони. Бо, на моє переконання, вони здатні розпорядитися своїм життям у більш корисний для себе і держави спосіб. Тут є два варіанти: якщо є підготовка та сміливе бажання – йдіть воювати; якщо ви не готові до цього через певні причини, або здатні принести користі більше на «іншому фронті» -  тоді їдьте. А бізнес: магазини, заводи, квартири і дачі… Так, їх жаль, жаль праці, зусиль та ризиків, але це все відбудується, адже ми воюємо за зовсім інші цінності, які не виміряти кількістю маєтків, дач, акцій чи відсотків у тому чи іншому бізнесі. Наша справа і наш дім – успішна, неподільна і щаслива Україна! 

Вчимося не боятися власної відповідальності, бо це ознака вільних людей

Насамкінець пропоную корисну думку кандидата психологічних наук, психіатра та психотерапевта Спартака Субботи. Людей слід намагатися аргументовано переконувати переїжджати, як би не було складно. Хоча ми не можемо відповідати за рішення інших дорослих людей, це їхній вибір. Але у період війни та природнього катаклізму така поведінка одного загрожує десяткам інших. Слід увімкнути уяву людини і спроєктувати можливі наслідки такої недалекоглядної і самовпевненої поведінки та більш тверезо оцінити реальність. Люди мають право на помилку, але нам потрібно до останнього відмовляти їх від фатальної глупості. 

Нам усім потрібно навчитися не боятися власної відповідальності. Адже саме вона характеризує вільну людину. Ось чому саме іншими є класичні совки та рашики, погодьтесь! І схильність кидати власну долю на самоплив є яскравим прикладом пострадянського психотипу. На Заході, коли виникає якась безпекова загроза, природні чи техногенні катастрофи,  як правило, більшою цінністю є життя а не майно, - тому безліч прикладів.

Геннадій Карпюк