Небензя зачитав на РадБезі ООН повідомлення агента СВР РФ

Представник Росії в ООН В. Небензя вчергове завів свою шарманку про “нацистів” і почав зачитувати з листочка чиїсь свідчення. 1 березня 2022 року, після такого самого засідання Радбезу ООН, я вже ловив Небензю на цитуванні “звернень” від російської агентури під виглядом борців за права людини, яку російські спецслужби використовують для створення контенту для західної аудиторії.

Тоді, Небензя заявив, що отримав листа від української громадської організації “Інститу правової політики та соціального захисту імені Бережної”, яку очолює Олена Бережна, матір покійної Ірини Бережної, що співпрацювала з Андрієм Портновим.

Про цей кейс згадали журналісти-розслідувачі програми “СХЕМИ” у своєму розслідуванні “Таємна фортеця Портнова”.

Виявилося, що Василь Небензя повторив те саме 5 квітня 2022 року, зачитавши текст, який надіслали йому колеги з СВР Росії від іншого підконтрольного їм “борця за права людини”. Зокрема, розшифровка тексту виступу Небензі має такий абзац.

Вдалося встановити, що таке інтерв’ю з жінкою на ім’я Марина Василівна дійсно мало місце (повне ім’я не розкриваю, щоб не наражати жінку на небезпеку). Бесіду з Мариною Василівною провів Максим Григорьєв, директор Фонду дослідження проблем демократії, член Общественной палаты РФ. При чому, Григорьєв назвав її “Лариса Василівна”, хоча у відео вона повністю представляється і розповідає як її, нібито, затримали працівники СБУ у Краматорську 19 січня 2015 року — більш ніж сім років тому.

Максим Сергійович Григорьєв народився 18 серпня 1975 року у м. Ленінграді. Він кандидат політичних наук. Закінчив Санкт-Петербурзький Державний Університет, фізичний факультет (1992-1997); Російську Академію Державної служби при Президентові РФ, політологічний факультет (1997-1999); Академію дипломатичної служби МЗС Росії (2013-2016).

1997 рік — Керівник прес-служби “Всеросійського союзу народних будинків”, “Конгресу інтелігенції РФ”.

1997 рік — Керівник прес-служби Загальноросійської координаційної ради з виборів при Адміністрації Президента РФ.

1999 рік — Провідний спеціаліст Робочого центру економічних реформ при Уряді РФ (саме у цей період Росія оголосила дефолт).

1999 — Генеральний директор ЗАТ “Консалтингова група “Управління PR”.

2006 рік — Радник керівника Россотруднічества при МЗС РФ, яке є традиційним прикриттям для Служби зовнішньої розвідки Росії.

2007 рік — Радник заступника генерального директора “Рособоронекспорт”.

2008 рік — Радник губернатора Новгородської області.

З 2009 — Генеральний директор Фонду дослідження проблем демократії (з 2015 року фонд має консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН).

2010 рік — Заступник керівника Адміністрації Глави Республіки Карелія, був звільнений через 4 місяці.

Член Науково-методичної консультативної ради при Центральній виборчій комісії РФ, член Ради при Голові Ради Федерації по взаємодії з інститутами громадянського суспільства, заступник голови Громадської спостережної комісії Москви.

За останні кілька років Григорьєв здійснив більше 12-ти відряджень до Дамаску (Сирія), зустрічаючись там з сирійськими політиками та релігійними функціонерами та виконуючи завдання по “спостереженню” за сирійськими виборами, що проводилися під контролем російських спецслужб.

З 2014-го року Григорьєв впритул займається продукуванням фейків щодо України. Мобільний — +7(903)130–96–76.

У червні 2015 року український журналіст Андрій Яніцький повідомив, що Григорьєв поширює російську пропаганду власного виробництва про Майдан на майданчику ОБСЄ.

Окремо про Григорьєва тоді говорила і керівниця “Інституту масової інформації” Оксана Романюк.

10 березня 2022 року співробітниця Інституту журналістики КНУ Катерина Соколова написала, що пропаганда Григорьєва і досі не прибрана з сайту ОБСЄ.

Про обурення Соколової поведінкою ОБСЄ написало і англомовне видання New Europeans.

У квітні 2016 року Орися Луцевич, керівниця Russia and Eurasia Programme Chatham House, у своєму дослідженні назвала його організацію GONGO — Government-organized non-governmental organization.

У квітні 2019 року представництво Росії в ООН використало доповідь Григорьєва для поширення фейку про те, що хімічна атака в сирійській Думі — була постановкою. Цей фейк розвінчала європейьска ініціатива EU vs. Disinfo. Однак, така дрібниця Григорьєва не зупинила і він продовжив поширювати фейки аж у Сингапурі.

Однак, найцікавіше про Григорьєва, все ж, не це, а те, що він використовує свою діяльність у політичному піарі голови Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Наришкіна, який постійно розповідає міфи про “українських нацистів та їх злочини” та користується як власним піар-майданчиком “Російською історичною спільнотою”.

У січні 2022 року в приміщенні цієї організації Наришкін відкривав виставку “міфічних порушень прав людини в Україні”, яку підготував (ймовірно, на гроші СВР) саме Григорьєв.

На відкритті виставки Наришкін та Григорьєв обмінялися лестощами на адресу одне одного, а Григорьєв ще й похизувався, що Наришкін написав передмову для його книги.