Словаччина передала Україні ЗРК С-300: 40 років на службі, але ефективна

Вперше з початку війни з росією офіційно стало відомо про отримання Україною систем протиповітряної оборони середнього радіусу дії, які так давно просить Київ для закриття неба.

Словаччиною передані ППО С-300, які добре знають українські військові. Та, як підкреслюють експерти, вміють їх застосовувати.

Офіційно про передачу заявив голова уряду Словаччини Едуард Геґер: «Український народ мужньо захищає свою суверенну країну і нас також. Це наш обов'язок допомагати, не стояти осторонь і не нехтувати втратою людських життів під час російської агресії», - написав він в твіттері.

Пан Геґер не уточнив, коли саме це сталось, але журналісти місцевого видання Visegrad24 пишуть, що отримали від працівників залізниці відео із відвантаженням систем ППО вже давно: «Але ми не публікували його до офіційного повідомлення». З цього можна зробити висновок: комплекси вже можуть бути в Україні, і вже найближчим часом вони стануть на бойове чергування. 

Відзначимо, що точної інформації про кількість переданих Словаччиною систем немає, як і немає інформації про те, скільки їх залишилося в України за час війни. Втім, американська розвідка заспокоює: ППО України зберегла свою функціональність.

Що таке С-300 та для чого він призначений?

Розробка зенітно-ракетного комплексу С-300 почалася в СРСР ще наприкінці 1960-х років минулого століття. Він створювався насамперед для оборони великих стратегічних об'єктів. Але, зрештою, було створили ціле сімейство ЗРК – для системи ППО країни (С-300П), військової протиповітряної оборони (С-300В), та флоту (С-300Ф).

Перші дивізіони С-300 розгорнули 40 з лишком років тому - у  1979-му. З того часу всі три «гілки» комплексу модернізувалися. Остання версія системи ППО С-300 ПМ-2 (експортна версія - С-300 ПМУ-2) з'явилася наприкінці 1990-х років.

На озброєнні Словаччини могли бути модифікації С-300 ПМУ, які й передали Україні.

Характеристики С-300:

• Велика дальність ураження, широкий діапазон висот і швидкостей, здатність вести одночасно 12 цілей;
• Зенітно-ракетні комплекси С-300, об’єднані в угруповання засобів ППО, забезпечують безпеку від повітряного нападу площею в десятки тисяч квадратних кілометрів;
• Ракетний комплекс може збивати літаки, крилаті і балістичні ракети на дистанціях від 5 до 150 км. При цьому не важливо, на якій висоті летить ціль – 10 м або 27 км;
• Система всепогодна і може експлуатуватися в різних кліматичних зонах.

Військові експерти: «Україні таких систем потрібно багато – що більше, то краще»

«ЗРК С-300 не можна назвати сучасним і високотехнологічним, але досить ефективно виконує свою роль проти значної частини об'єктів російських окупантів, від авіації і до ракет», - коментує Укрінформу військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

Зрозуміло, що С-300 не є панацеєю від усіх загроз, втім…

«Нагадаю, що ППО України мало у своєму складі найбільшу кількість С-300 у Європі і продовжує залишатися такою. Але ми зазнаємо втрат, які потрібно заповнювати, щоб продовжувати закривати наше небо від російських загроз», - додав військовий експерт.

На питання, скільки цих С-300 нам потрібно, щоб вони ефективно працювали, пан Коваленко відповів – що більше, то краще.

«Однак Словаччина це не та країна, яка може похвалитися великою кількістю С-300. Найбільшим власником С-300 із країн НАТО є Греція. Але ця країна, навряд чи піде на передачу цих комплексів Україні. Адже вплив проросійського лобі в Греції дуже відчутний. А тому, ми можемо очікувати на додаткові поставки від інших країн, які є власниками відносно незначної кількості С-300. Зокрема, це Болгарія», - наголошує він.

А третім після Росії та України користувачем комплексів С-300 є Китай.

«Що найцікавіше, Південна Корея у себе налагодила серійне виробництво аналога ЗРК С-300 – Cheolmae-2. Вони мають схожу архітектуру, але глибоко модернізовану та більш технологічну. Зрозуміло, ці комплекси відрізняються від класичних С-300, але все ж таки їх архітектура має куди більше спільного з основою, ніж Patriot або Iron Dome. А тому є над чим замислитися, хоча, наразі це лише думки вголос», - каже експерт групи «Інформаційний спротив».

С-300, продовжує Олександр Коваленко, вирішує завдання з ураження висотних цілей, але… Ефективність ППО, особливо ешелонованої, залежить від взаємодії, як вражаючих засобів, так і радіоелектронних, а також авіації: «Фактично, ЗРК С-300 є верхівкою всієї цієї піраміди, але без супутніх елементів він не такий ефективний, як у зв'язці. Тому Україна зацікавлена не лише у наданні комплексів великого радіусу дії, а й середнього та малого. І, безперечно, авіації. Крім С-300, Україні можуть бути корисні С-125, ЗРК «Оса», ЗРК Бук, ЗРК Тор, ЗРПК Тунгуска і так далі».

Експерт також звертає увагу на те, що словацькі С-300 – такі ж самі, по суті, як С-300, яку є на озброєнні  в українській армії. Можливо, там є певні особливості, але вони абсолютно не впливають на можливості їх застосування.

«Відмінності настільки незначні, що про них навіть не варто згадувати. Саме акцент на використання знайомих нашим спеціалістам комплексів, на навчання користування якими взагалі не потрібно витрачати часу, робився спочатку. Бо професійно навчитися оперуванню ЗРК – це не день, не тиждень і навіть не місяць наполегливих тренувань і навчань», - нагадує Олександр Коваленко.

«Давайте відштовхуватись від того, що у Словаччини було, тобто що вони могли передати. У складі ЗС Словаччини тільки одне з'єднання ППО - 11-та Нітранська протиповітряна ракетна бригада. На озброєнні вона мала п'ять батарей ЗРК військової ППО Куб-М2 і одну батарею ЗРК дальнього радіусу дії С-300ПМУ (це пізньорадянський експортний варіант С-300ПС, кодове позначення НАТО SA-10C Grumble). От саме цю батарею нам і передали», - розповідає капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

Передали повністю, наголошує він, тому що передавати один комплекс – нерозумно.

«Навіть не тому, що для нас це мало – бо й одну пускову ми знаємо до якого дивізіону передати. А тому, що неповна батарея у ППО Словаччини буде нездатна виконувати поставлені завдання в повному обсязі. Тобто передали повністю - з командним пунктом, радіолокаційними станціями, пусковими установками, транспортно-заряджальними машинами тощо. І ракетами. Батарея С-300ПС (і, відповідно, С-300ПМУ) призначена для протиповітряного захисту великих міст, промислових об'єктів, військових баз та ін. від літаків, аеродинамічних і балістичних ракет. Отже, одним захищеним містом у нас стане більше», - переконує військовий експерт.

Як працює ППО С-300, нагадує пан Лакійчук, вже знають мешканці Києва і Дніпра, а також деяких інших великих українських міст: «Зрозуміло одна батарея С-300 проблему "закриття українського неба" не вирішить. Пересічний українець навіть не помітить збили черговий "Калібр" або "Іскандер" українською чи словацькою ракетою. Але це почин - перша передача Україні засобів ППО такого класу».

Втім, є початок – буде продовження...

«А закриття неба - проблема системна і вирішується комплексом дій авіації, зенітно-ракетних підрозділів, військової ППО, - теж акцентує Павло Лакійчук. - Вона вирішується поступово і послідовно. Але, знову ж таки, стовідсоткової гарантії жодна система ППО/ПРО не дає».

Гарантію дає тільки Перемога, до якої ми прямуємо.

Слава Україні!

Мирослав Ліскович. Київ