Хресна хода в Римі: спочатку покаяння, прощення і лише тоді – примирення
У Страсну п’ятницю, 15 квітня, у Римі відбудеться традиційна хресна хода. Втім, цьогоріч у Ватикані вирішили, що хрест символічно понесуть українка та росіянка – Ірина та Альбіна. Обидві переїхали до Італії ще два десятиліття тому, а сьогодні разом працюють у госпісі.
Учасниці ходи в інтерв’ю італійським ЗМІ начебто озвучують тези про «братні народи». Прагнення отак «помирити» злочинну росію з Україною обурило багатьох українців.
На ініціативу Святого Престолу відреагував посол України у Ватикані Андрій Юраш.
«Посольство України у Ватикані розуміє та поділяє загальну стурбованість в Україні і багатьох інших спільнот щодо ідеї зібрати разом українських та російських жінок, щоб нести Хрест під час п’ятничної Хресної дороги у Колізеї. Зараз ми працюємо над питанням, намагаючись пояснити труднощі реалізації цього та можливі наслідки», – заявив дипломат.
Очільник УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) вважає, що такий сценарій Хресної ходи є невчасним, двозначним та таким, що не враховує контекст військової агресії росії проти України.
«Для греко-католиків України тексти і жести цієї Хресної дороги є незрозумілими, а навіть образливими, особливо в контексті очікуваного другого, ще більш кривавого наступу російських військ на наші міста і села. Знаю, що і наші брати римо-католики поділяють ці думки та переживання», – сказав Святослав.
Він наголосив, що уже переказав до Ватикану ті численні негативні реакції багатьох єпископів, священників, монахів і монахинь та мирян, які переконані, що жести примирення між народами будуть можливими лише тоді, коли закінчиться війна та винні у злочинах проти людяності будуть справедливо засуджені: «Сподіваюся, що моє прохання, прохання вірних нашої Церкви, прохання вірних Римо-Католицької Церкви в Україні буде почуте, що цей проект переглянуть».
Нарешті висловився з цього приводу і представник Папи в Україні – архієпископ Вісвальдас Кульбокас: «Можливо ще буде змінено задум спільного стояння українки і росіянки під хрестом. Я передав у Ватикан реакцію з України».
Що з цього приводу думаємо ми? Скажемо так, жодним чином не применшуючи важливості добра, яке Ватикан робить для України в цей непростий час, але влаштовувати подібні акції – недоречно. Папа Франциск мав би точно знати, що «примиренню» у часі передує покаяння, суд і прощення. Наші думки розділяють авторитетні українці – філософи, історики, культурологи, релігієзнавці, богослови…
Їм слово.
«Хрест страждань мають нести жертви – українці, які виїхали з міста-мученика Маріуполя, які врятувалися від звірств рашистів на Київщині…»
Мирослав Маринович, віцеректор УКУ, філософ, публіцист, член ініціативної групи «Перше грудня»:
– Я не розумію цього. Не можна примирити український і російський народи одразу. Тобто не можна цього зробити без констатації злочинів, які сьогодні чинить армія рф, а також без того, щоб росіяни не перейшли через покаяння. Іншими словами, неможливо було б у 1939 році намагатися зупинити Другу світову війну тим, що німці та поляки несли один хрест у Ватикані. Це немислимо. Тому що не може кривдник нести хрест разом зі своєю жертвою. Все це говорить про те, що Ватикан та й узагалі вся західна церква перебуває під таким стороннім враженням, мовляв, ну, це ж брати, щось між ними сталося, треба їх примирити. Тобто ще немає усвідомлення екзистенційного зла, яке стоїть за путінською росією. І тому мені прикро. Ні, я абсолютно не маю такого враження, що Папа хотів чогось злого. Навпаки, він хоче добра, він хоче справді примирити. Але це примирення неможливе без констатації правди. Цього, на жаль, бракує.
Є хрест страждань і є хрест покаяння. Ці два хрести не можна об’єднати в один. Хрест покаянна – це ноша агресора – росіян. А хрест страждань мають нести жертви. І таких жертв в Україні вже дуже багато. І буде, на жаль, ще більше. Тобто не треба шукати тих, хто нестиме хрест серед українців, які живуть в Італії п’ять, десять, а то й більше років. Туди можна направити людей, які виїхали з міста-мученика Маріуполя, з Харкова, людей, які врятувалися від звірств рашистів на Київщині: Буча, Ірпінь, Бородянка…
«Абсолютно не можливо уявити, щоб німець і єврей йшли Хресною ходою в час, коли палали печі концтаборів - «Майданека» чи «Аушвіца»
Віктор Єленський, релігієзнавець, доктор філософії, народний депутат України VIII скликання:
– Я вважаю, що перформанс, який хоче влаштувати Ватикан, суперечить підвалинам християнства й католицькій соціальній доктрині. Бо якщо йдеться про примирення, то кат мав би спершу покаятися. А поки цього немає – робити акцію, де вбивця і жертва ставляться на одну дошку…
В мене дуже багато паралелей із Другою світовою. Абсолютно не можливо уявити, щоб німець і єврей йшли б Хресною ходою в час, коли палали печі концтаборів «Майданека» чи «Аушвіца». Ну, це ж узагалі не вкладається у голову. Якщо Папа хоче примирити народи, то він має спершу назвати все своїми іменами: жертву жертвою, а агресора – агресором, закликавши останнього припинити чинити зло.
Гадаю, що нинішній понтифік має дещо хибне уявлення про те, що відбувається у світі. На жаль, його безоглядний пацифізм не розділяє агресора і жертву, і, як я уже казав, суперечить доктрині католицької церкви, в якій ідеться про засади, коли війна може вважатися справедливою. Там все дуже чітко розписано. І мені здається, що нинішня ситуація – еталонна. Йдеться про країну, яка піддалася абсолютно неспровокованому нападу. І йдеться про агресора, який ставить перед собою дуже прямі й очевидні цілі – знищення цієї країни. Український народ веде абсолютно справедливу війну. Не зрозуміло чому Ватикан не хоче чинити згідно зі своїм же вченням.
«Зло має бути названим. Я не уявляю собі, щоби Христос обнімався з дияволом»
Ярослав Грицак, історик і публіцист:
– Може, ця ідея теоретично є правильна, але практично, щонайперше після Бучі, - несправедлива. Бо вона вирівнює Україну з росією, а росію – з Україною. Це є політика Ватикану протягом останніх років. Це є заперечення концепції справедливої війни. Чи зможемо ми якось вплинути на це? Мені б дуже хотілося, але маю сумніви. Ватикан має свою позицію, вона не змінюється. Ватикан – це консервативна структура. Я розчарований, адже сподівався, що цей Папа є революційний. Втім, як виявилося, його революційність закінчується там, де починається росія. Чому так? А тому, що Ватикан хоче мати діалог із «великою православною церквою» вкрай непростої Східної Європи, де також діють католики. Ватикан вважає, що така політика є розумною, що все це християнське… Простіше кажучи, Ватикан добивається християнської цілі, але при цьому чомусь не бачить, що робить це не християнськими методами. Зрештою, це проблема не лише цього Папи. Під час Другої світової Ватикан також не робив чітких заяв щодо Гітлера. Але зло має бути названим. Я не уявляю собі, щоб Христос обнімався з дияволом.
«Боязнь називати речі своїми іменами часто стає причиною примноження зла»
Ілля Бєй, релігійний публіцист, богослов та перекладач:
– Гадаю, найбільша проблема цієї ідеї – максимальна деперсоніфікація. Я геть нічого не знаю про чесноти цих жінок, ані про те, чи вони є подругами або волонтерками в спільному проєкті, і навіть не буду шукати про них таку інформацію, оскільки ЗМІ їх називають просто представницями двох народів. Ви можете на Хресній дорозі 1940 року уявити польку, що їде між німкенею та росіянкою? Або ґвалтівника і його жертву, над котрою він чинить насилля і вдень і вночі? Для мене це все – явища одного порядку.
Я далекий від думки, що у Ватикані засів фсбшний кріт, котрий підсовує Папі подібні ідеї, і що в перспективі двохтисячолітньої історії політики Ватикану російсько-українська війна – один з численних локальних конфліктів, котрих у світі одночасно відбувається декілька. Тим не менш, гадаю, що мужність християнина полягає, зокрема, у тому, щоб називати зло – злом. А боязнь називати речі своїми іменами часто стає причиною примноження зла.
«Не можна ставити ката і жертву в один рівень, доки кат щиро не розкаявся»
Юрій Підлісний, завідувач кафедри політичних наук, керівник програми «Етика-Політика-Економіка» УКУ:
– Єдиний символізм, якого досягне Ватикан – це ставлення на щабель Христа і первосвященника Каяфи, Христа і Пілата, Христа і римських легіонерів, які бичують Ісуса, Каїна і Авеля, мученика Стефана і Савла. Останній символізм особливо буде промовистим. Святе Письмо не ставить на один рівень Стефана і Савла. Спершу Савл прозріває, кається і навертається до Бога, лише тоді в Писанні з’являється однакове ставлення до Стефана і учасника його катування Павла, колишнього Савла. Не можна ставити ката і жертву в один рівень доки кат щиро не розкаявся і попросив пробачення. Бо тоді Авель однаково винен як і Каїн? Пропозиція Ватикану - це жертвування Істиною задля ілюзій Ост-політік. Христос нам каже, що він Дорога, Істина і Життя. Кат відбирає в нас життя, Ватикан зрікається Істини, то яку Дорогу пропонують нам автори цьогорічної ідеї Хресної дороги?
«Така ініціатива – це не лише брак такту, це просто нерозуміння того болю і тієї рани, якою назначена наша Батьківщина»
О. Роман Лаба, доктор біблійного богослов'я:
– Господь Христос безумовно закликав нас до неустанного прощення (Мт 18), а також бути слугами примирення. Однак варто пам'ятати, що прощення не є магічним актом, лише процесом. Інколи такий процес займає роки. Коли Тобі хтось став на ногу в трамваї і вибачився, то пробачення займає декілька секунд, але коли когось зґвалтували, наприклад, в Бучі, при цьому не маючи жодного розкаяння, то не знаю чи прощення можливе... Можливо лише повторювати за Господом: Пробач їм, бо не знають, що роблять.
Лист примирення, який написали польські єпископи німецьким, був написаний у 1965 році. Тобто за 20 років після закінчення Другої світової війни, після безлічі розмов, молитов, сповідей, сліз. Після того, як злочинці були покарані. Не можна вдавати примирення, коли кривдник продовжує вбивати, ґвалтувати, руйнувати і не має жодного жалю. Кого представлятиме російська жінка на Хресній Дорозі в Колізеї, якщо більшість росіян (аж 83%!) підтримують агресію в Україні? Така ініціатива - це не лише брак такту, це просто нерозуміння того болю і тієї рани, якою назначена наша Батьківщина. У Апостольського Престолу є ще час, аби щось змінити. Молитимусь про це.
«Поки Ватикан буде символічно «мирити» мій народ із росіянами – десь під Запоріжжям рускій ґвалтуватиме українську дівчину»
Радко Мокрик, історик, культуролог:
– Іноді здається, що колективний Захід невиправний. А бажання повернутися до того, що там часто вважають «нормальним станом речей» межує з абсурдом. Колишня редакторка російського Першого каналу Марина Овсяннікова, яка вийшла з антивоєнним плакатом у прямому ефірі програми «Время», працюватиме у німецькому виданні Die Welt, братиме участь у підготовці новин про Росію й Україну. Овсяннікова, яка багато років була цілком собі гвинтиком в російській пропагандистській машині. В якої голова забита тупими колоніальними штампами про «братні народи» і якій «жалко рускіх мальчіков». Вона буде щось розповідати про Україну в світі. І цілий Die Welt готовий їй дати для цього плацдарм лиш би «братні народи» помирилися? І ось ще Ватикан з Хресною ходою імені «примирення українців з росіянами»…
Я максимально толерантний до питань віри – бо вважаю це абсолютно інтимною справою кожної людини. Але коли католицька церква організовує таку акцію – в мене просто бракує слів. Ще раз – коли ви там будете символічно «мирити» мій народ з росіянами – десь під Запоріжжям рускій ґвалтуватиме українську дівчину. Коли в вас там Овсяннікова буде з себе корчити «мученицю» - на Харків падатимуть російські ракети. Ні, я все розумію. Заходу вкрай необхідно зробити вигляд, що винен путін. Що народи «люблять один одного». Треба їх «мирити». Навіть якщо це схоже на викручування рук жертви зґвалтування. Бо для них таке повернення до миру – це повернення до зрозумілої їм системи координат. До «норми». Тільки от це, що у них вважається «нормою» - насправді нормальним ніколи не було.
Десятиліттями на нас дивилися очима російських експертів. Десятиліттями нашу історію вчили за їхніми наративами. Ось це тупе «Ой, ви з України – це десь в росії?» - яке можна було ще декілька років тому почути будь-де в світі – це не виникло на порожньому місці. Це результат багаторічної повзучої імперської політики росії і толерантності до цього колективного заходу. І всі оті «один народ», «спільна історія», «мать гарадов рускіх» - це все підготувало ґрунт для сучасної війни. Перестаньте нас силоміць заганяти в «братні обійми». Вони ніколи не були братніми. І перестаньте нас мирити. Бо миритися можна лише після покаяння і покарання вбивць і ґвалтівників.
Мирослав Ліскович. Київ
