Під російськими бомбами в Маріуполі з книгою про Сонячне місто

Історія з життя. Біженка з Маріуполя з двома дітьми - років 10 і немовлям.

Старший син досі не може наїстися хліба, після бомбосховища, з якого вони врятувалися і виїхали 12 березня. Улюблена їжа для нього нині - хліб з маслом.

Звук від бомбардувань був для цієї жінки настільки жахливий, що їй щоразу здавалося, що вже все.

Її чоловік психологічно рятувався тим, що вголос читав у бомбосховищі "Незнайку в Сонячному місті" (написану уродженцем Ірпеня на основі дитячих вражень про це тоді прекрасне й сонячне містечко, нині знищене російськими карателями).

Каже, що поряд у бомбосховищі була сусідка, яка приїхала з Росії й не знала української мови і щораз перепитувала значення українських слів з "Незнайка". А бомбосховище щораз реготало з її незнання українських фраз.

Так люди гасили стрес від шаленого свисту літаків і бомб.

Каже, поліція в Маріуполі діяла щодо мародерів правильно - пригрозила їх розстрілювати, а мародерів виявилося дуже багато.

Розповідає, що люди в екстремальних умовах вели себе надзвичайно неочікувано. П'яничка, якого б до війни ніхто не запідозрив у благодійності, діставав і розносив хліб бабусям, коли його вже ніде в місті не було. А бувало навпаки.

Помити меншу дитину в Маріуполі не було як - ні води, ні електрики, її сідниці ще довго були з червоною скоринкою.

Зараз ця жінка і її діти в безпеці.

Але, якщо її старша дитина після двох тижнів облоги досі не може наїстися хліба, то важко навіть уявити, що з тими дітьми й дорослими, хто досі в Маріуполі без їжі, води, тепла й під російськими бомбами.

Олександр Палій

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства