Чому росіянам ніколи не сказати по-людськи «паляниця»

Інакше не буває у війну, надто у таку війну, яку ведуть зараз українці всіх національностей: лавиноподібно  зросла кількість співвітчихників, які цікавляться не лише історією та культурою України, але й переходять на державну мову.

За результатами опитування соціологічної служби "Рейтинг", уже 76% українців називають українську своєю рідною (десять років тому ця цифра становила 57%). 83% вважають, що українська має бути єдиною державною мовою в  країні, пише BBC.

У соцмережах люди масово переходять на українську. Навіть з’явився спеціальний хештег «язабула» у Тіктоку – ним люди відповідають тим «френдам», хто запитує, чому вони перестали спілкуватися російською.

Буквально вчора сусідка розповіла, як її сорокарічний зять раптом у телефонній розмові заговорив українською, хоча до війни визнавав лише російську. І схожих прикладів - усе більше. 

Тобто запит на вивчення української мови росте, і добре, що з’являються такі ресурси, як телеграм-канал "Українська з Марусею". Створила його філолог Марина Герасименко ще до нинішнього загострення війни - восени минулого року. Спочатку канал не був надто популярним, а за останні тижні кількість підписників зросла з двохсот до майже трьох тисяч.

Про автора «Української з Марусею»

Марина Герасименко – за освітою вчитель української мови та літератури, закінчила Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.

Трохи працювала в школі, потім літредактором на студії озвучування та дублювання фільмів, писала сценарії до дитячих телепередач, а останні роки була тележурналістом ранкового шоу.

Рік тому Марина переїхала до Естонії – чоловікові запропонували там роботу. Зараз вивчає естонську і планує знайти роботу, щоб можна було практикувати мову. Хоча в Естонії цілком можна прожити й без знання державної, тут поширені англійська й російська.

- Вчу мову з поваги до країни, в якій живу. А ще, тому що без мови неможливо інтегруватися в суспільство, а мені цікаво зрозуміти цей народ, його культуру. Як на мене, естонці багато в чому схожі на українців. Принаймні, мову свою люблять та оберігають так само, як ми. 

Жартує, що українська у неї в крові. Хоча й вчилася в російськомовній школі, у родині розмовляли російською, але українські слова почала приносити з вулиці. Та й з учителями української мови Марині пощастило.

- Деякі правила зі школи досі пам’ятаю і тепер публікую їх у своєму телеграм-каналі, - каже Марина Герасименко.

А як виникла ідея створити телеграм-канал?

- Ще коли працювала журналістом, одна знайома попросила позайматися з нею українською. Виявилося, що мені це подобається та ще й непогано виходить. Учениця була допитлива, тому мені довелося з нетрів діставати усі свої університетські знання і здобувати нові. Одна справа – знати, як правильно. Інша – пояснити, чому так. І пояснити простими словами, бо підручники часто пишуть так, наче їх лише мовознавці самі й читають. А мені хочеться, щоб людям вчитися було «по кайфу». Українська мова – класна! Я люблю її і хочу, щоб інші теж її полюбили.  

Коли переїхала жити до Таллінна, стало більше вільного часу, і Марина ще глибше занурилася в рідну мову.

- Щоб мова жила, нею потрібно спілкуватися, - каже пані Марина. – І це від нас залежить. Українська мова збереглася, попри всі заборони, завдяки людям, які свого часу зробили вибір – спілкуватися нею, писати нею. Леся Українка, наприклад, написала лише одного вірша російською мовою – та й то для того, щоб довести, що вона може майстерно писати і російською. Їй багато разів пропонували друкуватися в російських журналах, але вона відмовлялася. Казала, що «досить уже наших письменників забрала Росія».

Мова жива. Вона рухається - змінюється, розвивається. Одні слова забуваються, інші, навпаки, повертаються з минулого. Якщо вам подобається якесь слово чи вислів, вживайте його. Хочете, щоб зберігся кличний відмінок чи, скажімо, літера «ґ», не забувайте про них.

Скільки суперечок було через фемінітиви та новий правопис 2019 року! Я до цього ставлюся спокійно. Мовознавці можуть придумувати скільки завгодно правил, але тільки час покаже, приживуться вони чи ні. Мову творять ті, хто нею спілкується, - впевнена Марина Герасименко. – Колись так само сміялися з «автівки», тепер це слово нікого не дивує. Тож за кілька років побачимо, чи стануть звичними для нас слова «водолазка», «пілотка» та «патологоанатоминя».

А щодо правопису – як на мене, було більше галасу, аніж змін у ньому. Деякі правила, навпаки, стали простішими. Наприклад, слово пів тепер завжди пишемо окремо: пів Києва, пів яблука, пів року. А раніше «півроку» було разом, «пів’яблука» - з апострофом, а «пів-Києва» - через дефіс.

- І треба розуміти, що новий правопис – не такий вже й новий, - підкреслює  пані Марина. - Це наш правопис, заборонений свого часу радянським режимом як надто  націоналістичний. Мовляв, нема чого вирізнятися з-поміж інших. Так з нашого алфавіту зникла літера «Ґ», лише в 91-му її повернули.

Паляниця, залізниця, суниця…, або Загадка літери «Ц»

Це вже стало анекдотом, і все ж таки – чому росіяни не в змозі правильно вимовити слово «паляниця»? - запитуємо у філолога.

- Паляниця, залізниця, суниця – не можуть вимовити «ця», тому що в російській мові звук [ц] завжди твердий, - пояснює пані Марина. – Так само, як [ж] та [ш], тому вони вимовляють [жинка] замість [жінка]. У нашій мові ці звуки можуть бути пом’якшеними.

Вони вважають, що українська мова – це та сама російська. Мовляв, слова трапляються знайомі, букви майже ті самі – от і вимовляють вони їх, як звикли.

- Але в українській мові зовсім інші звуки. Навіть звук [а] в українській не такий, як у російській, - переконує Марина Герасименко.

Ще одна нагальна проблема заявила голосно про себе в ці тижні. Генетична зневага росіян до всього українського, страшні звірства, які чинять вони на нашій землі, викликають прогнозовану реакцію. Мережу переповнюють вимоги позбутися всього, що об’єднує нас із-агресором, зокрема, це стосується й російської культури. На заході України вже почали зносити пам’ятники Пушкіну... 

- Скажімо так, коли в Україні був ленінопад, я раділа. Але загалом я проти вандалізму. Вважаю, що пам’ятники можна демонтувати, якщо місто або громада ухвалять таке рішення. А якщо геть чесно, то я намагаюсь обходити такі суперечки. Для мене це марна витрата енергії, яку я можу витрати на створення чогось корисного, на добру справу, на те, що я вмію.

Десь на третьому тижні війни я розпочала акцію «уроки української мови – всі кошти волонтерам», але зібрати вдалося небагато – українцям було не до цього. Коли незабезпечені основні потреби, мало хто зважиться витрачати гроші на навчання. Але попит є! Українська в тренді і це тішить! Зауважте, що люди самі хочуть вчити мову, а не через те, що закон ухвалили. От тільки ресурсів для цього, на мій погляд, недостатньо.  

В Естонії, де я зараз живу, безліч можливостей для вивчення мови, усе безплатно – тільки вчи. Я зараз проходжу рівень B1 і досі не платила за жодні курси. І курси, треба сказати, дуже якісні. Дивлячись на естонських колег, мрію створити подібні курси української мови – не лише для російськомовних людей, а й для іноземців. Вірю, що уже скоро на них буде попит.

Хочеш перейти на українську? Вчи мову з любові, а не з примусу!

Найбільше складнощів, вважає пані Марина, виникає через психологічний бар’єр. Люди соромляться розмовляти неідеальною українською, але це нормальний етап вивчення будь-якої мови. Краще зосередитися на змісті, на тому, що хочете донести співрозмовнику. Сумніви на кшталт «А що про мене подумають?», «Дарма я почав українською!» заважають. Женіть їх!

Іноді люди не переходять на українську, тому що бояться наштовхнутися на критику. Таке теж, на жаль, буває. Дорікають з різних причин. Наприклад, чому тільки зараз почав учити українську? Мовляв, як це так можна було дожити до 40-50 років, не знаючи мови?

- Мені сумно таке чути. По-моєму, уже саме рішення вчити мову заслуговує на повагу, - каже Марина Герасименко. - Тому не соромтеся розмовляти українською. Як умієте. Добре знайти хоч одну людину, з якою буде комфортно практикувати. Щоб навчитися вільно розмовляти, потрібно звикнути думати українською мовою. Всередині у нас постійно йде якийсь внутрішній діалог. От і крутіть в голові якусь думку, але робіть це українською.

- Звісно, у вивченні будь-якої мови важливість вимови не можна недооцінювати. Бо суржик – то пів біди, а от «азарівки» треба позбутися, -  продовжує філолог. - І це можливо. Про це я проводжу стрими на своєму каналі – розповідаю про найбільш поширені помилки у вимові.

Тим, хто хоче копнути глибше, Марина Герасименко рекомендує дві книжки. «Сама за ними вчуся», - каже вона.

По-перше, на ютубі у вільному доступі є аудіокнижка «Українська літературна вимова» відомого мовознавця Миколи Погрібного, який тривалий час був ще й диктором Українського радіо. Книжка дає не лише теоретичні знання, по ній можна одразу й тренуватися - повторювати за диктором слова, відпрацьовуючи вимову певних звуків.

По-друге, книжка Ольги Дубчак «Чути українською» - можна купити аудіо, паперову або електронну її версію.

- Також я рекомендую читати вголос – будь-що, - продовжує пані Марина. - Повільно, усвідомлено, чітко вимовляючи кожен звук. Читати можна скоромовки - в інтернеті їх чимало.

І головне – мову треба вчити з любові, а не з примусу. Тоді все вдасться! Кайфуйте від того, як ви розмовляєте українською, навіть якщо можете сказати всього кілька речень. 

Насамкінець дозволимо собі навести поради, які ми взяли з телеграм-каналу Марини Герасименко. Впевнені, вони стануть у пригоді навіть тим, хто знається на мові. Про багато іншого корисного  - читайте на каналі "Українська з Марусею".

Дев’ять простих «секретів» правильної вимови

1. Не наближаємо [о] до [а].  Звук [о] завжди вимовляємо чисто і чітко, незалежно від того, під наголосом він чи ні. Щоб не було [робима], [гаворимо] тощо. 
2. Не наближаємо [и] до [і]. На Київщині таке полюбляють робити. Я теж. Тобто вимовляти [рокі] замість [роки], [трохі] замість [трохи], [чітати] замість [читати], [вчітель], замість [вчитель]. Не треба! 
3. Чітко вимовляємо йотовані я, ю, є, ї, коли вони позначають два звуки. [Украйіна], а не [Украіна], [обіцяйу], а не [обіцяу], [свойе] замість [свое].  
4. Не оглушуємо дзвінкі. Неправильно замість [б], [д], [г], [ж], [з] вимовляти [п], [т], [х], [ш], [с]. Наприклад, [репорташ] замість [репортаж], [дуп] замість [дуб], [привіс] замість [привіз]. 
5. Не "цікаємо" та не "дзікаємо". Прислухайтеся до себе. Чи не вимовляєте ви [мабутць] замість [мабуть], [дзіти] замість [діти]? Якщо так, то зав'язуйте із цим. Така вимова характерна російській та білоруській мовам, в українській звуки [д] і [т] вимовляємо глухо.  
6. Звук [ч] твердий. Не вимовляйте “чяй”, “чюю”, “чітати”. 
7.  Буква «щ» в українській позначає два звуки [шч]. Вимовляємо їх коротко і чітко: [боршч], [дошч], [шчастя].  
8. Звук [в]. Головне, запам’ятайте, що звук [в] не можна наближати до [ф], щоб не було [любоф], [кроф] і, не дай Боже, [Шефченко].  
9. В українській мові немає редукції. Звуки слід вимовляти чітко і повнозвучно, не ковтати їх. Вимовляємо [київського], а не [киівськоо], [багато], а не [баато].  

Це не все :), але основне. Якщо хочете дізнатися більше, не лише прочитати, а й почути, а головне, попрактикуватися, приєднуйтеся до нас, - запрошує Марина Герасименко

Підготувала Лариса Гаврилова, Київ