Порятунок економіки: вчимося господарювати в умовах війни
Українські економіка та бізнес поступово оговтуються після майже повної зупинки у перші дні ворожого нападу - переходять на воєнні рейки, шукають нові можливості для розвитку в екстремальних умовах. Частково це пояснюється відновленням ділової активності на звільнених від рашистів територіях, частково — перенесенням виробництв до безпечніших регіонів, почасти - природним процесом адаптації (люди пристосовуються до життя й роботи навіть у найскладніших умовах), а також, безумовно, - вчасними кроками, вжитими парламентом, урядом, НБУ та іншими центральними органами влади й національними регуляторами в різних сферах.
Більшість таких заходів виправдані й безальтернативні, - кажуть експерти. Але, як виявилося, іноді запропоновані послаблення та преференції ведуть до невмотивованих втрат для бюджету й породжують зловживання з боку нечесного бізнесу, для якого війна — то, як кажуть, мов мати рідна.
Чи ж є “золота середина” між вимушеною лібералізацією й аж ніяк не зайвим в умовах війни контролем?
Українська економіка: коли кожен день приносить втрати, та все ж - дає надію
Зрозуміло, що до повного відновлення “нормального” економічного життя навіть на відносно мирних територіях, не кажучи вже про райони бойових дій і тимчасово захоплені ворогом громади, наразі далеко. Тож навіть за найоптимістичнішими оцінками, цьогоріч національний ВВП України скоротиться на 25-35%.
Аби було зрозуміліше: країна і українці недоотримають (спрощено) від 1,3 до 1,9 трильйонів гривень - куди більше, ніж річний довоєнний державний бюджет. А при падінні на 45% - як, приміром, прогнозують у Світовому банку, — до 2,4 трильйона!
При цьому витрати на захист від ворога суттєво зростуть. А отже, грошей для інших видатків у держказні залишатиметься ще менше. Тому маємо зробити все, аби забезпечити максимально можливі за нинішніх умов бюджетні надходження й закласти підвалини стрімкого повоєнного розвитку. Низка впроваджених з перших днів війни обмежень і запобіжників проти спекуляцій та виведення коштів, а також податкових, регулятивних та інших послаблень для бізнесу цьому, безперечно, сприяє.
За даними Американської торгової палати, станом на середину квітня в Україні повністю працювали 41% бізнесів, 50% компаній продовжували роботу із викликаними війною обмеженнями. Щоправда, йдеться про результати опитування, проведеного поміж менеджменту компаній-членів самої торгової палати. Тож оцінити завдяки йому реальний стан справ з роботою українського бізнесу можна хіба лиш приблизно.
Експерти кажуть, що цифри гірші. Зважаючи, зокрема, на цілеспрямоване нищення рашистами промислового потенціалу України на сході, атаки на нафтопереробні підприємства і нафтобази по всій країні, руйнування стратегічних інфраструктурних об’єктів, а також на втрати, яких через зупинення виробництв та блокування ворогом морських шляхів зазнають наші експортоорієнтовані галузі.
Підтримка бізнесу: що зроблено і що варто зробити
Поміж вчасних кроків, які реально сприяють покращенню ситуації, фахівці називають програму релокації (переведення на безпечніші території) виробництв. Приміром, 29% компаній-членів Американської торгової палати здійснили релокацію всередині України, 19% - за її межі.
Загалом за державною програмою релокації з місць бойових дій переміщено 400 підприємств, понад 200 з яких вже працюють, - повідомила перший віцепрем'єр - міністр економіки України Юлія Свириденко. Заявки ж на переміщення, за її даними, подали більше тисячі підприємств.
“Релокація підприємств, працевлаштування мільйонів людей, котрі залишили свої домівки, - це, напевно, найбільш складна частина адаптаційного процесу. Потрібно ще багато зробити, щоб переналаштувати підприємства в тилу, аби вони працювали ефективно в інтересах фронту й країни. Але, переконаний, у цьому питанні є багато простору і для держави, і для місцевої влади, і для приватної ініціативи, й для донорів”, - каже в коментарі Укрінформу виконувач обов’язків міністра економіки України у 2020 році, член правління Благодійного фонду “Я не один” Павло Кухта.
Тим часом понад 150 тисяч бізнесів по країні вирішили перейти на нову систему оподаткування — 2% з обороту, - яку запропонувала влада. Йдеться про реальне зниження податкового навантаження для збереження виробничого потенціалу й робочих місць. Економіст Борис Кушнірук вважає надання підприємцям такої можливості чи не головним кроком в економічній сфері, який зробила після початку війни українська влада: “Як на мене, дозвіл сплачувати як податки лише 2% від обороту підприємствам, річний оборот яких не перевищує 2 мільярдів гривень, - доволі важливе рішення, яке, принаймні, дозволило не зупиняти бізнес на відносно безпечних територіях країни. Скористатися послабленнями може левова частка вітчизняного малого й середнього підприємництва”.
Погоджується з такою оцінкою й Кухта: “За нинішніх умов максимальна лібералізація — скасування чи суттєве зниження податків і спрощення митних процедур — підхід виправданий. Він полегшує життя бізнесу, перехід країни на військову економіку”.
Третій важливий крок — розширення можливостей пільгового кредитування бізнесу, зокрема, полегшення доступу до таких позик для аграріїв. “Напевно, цей напрямок можна було б посилювати. Але тут є питання до фінансового ресурсу. Країна й так потребує по 5-7 мільярдів доларів на місяць допомоги від партнерів, щоб фінансувати війну та бюджет. Отже, чи спроможна держава й надалі розширювати підтримку бізнесу, - питання, відповісти на яке можуть лише фахівці Міністерства фінансів, адже бюджет зараз “закритий”, ми не бачимо, які видатки і в яких обсягах здійснюються”, - наголошує Павло Кухта.
А Борис Кушнірук, загалом підтримуючи ідею пільгового кредитування підприємництва, наполягає на необхідності переформатування відповідних державних програм. “Нинішній підхід, коли держава готова компенсувати банківські відсотки фактично будь-якому (за незначними винятками) бізнесу, вважаю неефективним. Я прибічник надання цільових кредитів винятково під виробничу діяльність - чи то в промисловості, чи в аграрному секторі, чи на транспорті, а не бізнесам “а ля купи-продай”. Тут потрібні певні кроки з боку НБУ й уряду, які б, у тому числі, затвердили механізми контролю і в деяких випадках - можливо, звітності. А банки мають контролювати цільове використання позичальниками коштів. Це необхідно для того, щоб збільшити оборотний капітал підприємств і дати можливість працювати саме виробничому сектору”, - каже економіст у коментарі Укрінформу.
Інше завдання, за його словами, - допомогти вітчизняним виробникам, які хочуть відновити діяльність, але не можуть зробити це через відсутність відшкодування ПДВ. “Я б пропонував урядові вести діалог з підприємствами, які безпосередньо займаються виробничою діяльністю, щоб повертати їм податок для поповнення оборотних коштів. При цьому обов’язковою умовою повернення ПДВ має бути спрямування цих грошей винятково в оборотний капітал, а не виведення їх з країни”, - вважає Кушнірук.
У пошуках грошей: де брати, на чому заощаджувати і як не втрачати
Безперечно, усі розуміють, що йдеться про вимушені й потрібні кроки, які допомагають країні виживати зараз і допоможуть краще жити в майбутньому. Але ж маємо думати і про те, яким чином компенсувати ці додаткові витрати та вимушені бюджетні втрати. За прогнозами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, у наступні місяці дефіцит бюджету може сягати 5, а то й 7 мільярдів доларів гривень. Одним “затягуванням пасків”, скороченням видатків проблему не розв’яжеш, - кажуть експерти. Навряд чи можна розраховувати й на повну компенсацію втрат міжнародними партнерами України. Звісно ж, ми сподіваємося на їхню підтримку. Але розуміємо, що багато держав-симпатиків нашої країни й самі переживають не кращі часи — економічний застій, додаткові потреби в коштах на енергоносії, інфляція... А процедура ухвалення рішень міжнародними фінансовими організаціями занадто складна й забюрократизована. Виплата репарацій росією — справа, на жаль, неблизького майбутнього... Де ж іще шукати резерви?
“Якщо підвищення податків – не варіант, то фіскальний дефіцит можна покрити лише за рахунок друку грошей (з огляду на нинішні тенденції, так можна покрити приблизно 10-20% від потреб), позик від інших урядів або міжнародних фінансових установ (20-25% від потреби), і внутрішніх запозичень (переважно українські банки)”, - пишуть економіст Юрій Городніченко (Каліфорнійський університет у Берклі) і ексзаступник голови НБУ Олег Чурій.
Паралельно держава має максимально заощаджувати на “необов’язкових” видатках й відтермінуванні “до кращих часів” низки непершочергових програм. А ще настав час для перегляду надмірних послаблень і невиправданих преференцій. Як приклад експерти наводять ситуацію з безмитним ввезенням в Україну товарів критичного імпорту. Спочатку до пільгового переліку вносили тільки товари, без яких оборонний комплекс і соціальна сфера справді не могли обійтися. Утім, поступово список розширювали. І з налагодженням нових та відновленням довоєнних логістичних маршрутів потоки імпорту в Україну суттєво зросли. При цьому, зважаючи на значне підвищення внутрішніх цін на фактично усі товари, бізнес почав на цьому непогано заробляти, майже нічого не сплачуючи до бюджету.
“Провал” із митними платежами ми мали вже в березні, коли більш-менш успішно (на 90%) план бюджетних надходжень вдалося виконати лише завдяки Податковій — перенесенню термінів переказу дивідендів держпідприємствами і сплати податків наперед частиною великого бізнесу. Надалі таких можливостей вже не буде.
“В результаті дефіцит рахунку поточних операцій може "з'їсти" міжнародні резерви та створює ризики для підтримання політики фіксованого обмінного курсу. У цих умовах життєво необхідно дозволити лише критичний імпорт. На жаль, список товарів "критичного імпорту" продовжує зростати й тепер включає такі позиції, як банани чи йогурти. Фактично чинний перелік "критичного імпорту" охоплює 89% усіх імпортних товарів у мирний час. Це помилка, яку потрібно терміново виправити. До списку мають входити лише справді критичні товари”, - вважають Чурій і Городніченко.
Ще на одну “митну” проблему звернув увагу в Єдиному телеефірі заступник міністра інфраструктури Мустафа Найєм: недоброчесні бізнесмени користуються можливостями спрощеного ввезення в Україну гуманітарної допомоги для власного збагачення. За словами Найєма, чимало компаній справді допомагають із ввезенням військових, медичних товарів і продукції гуманітарного призначення. Але є й ті, хто користується наданими державою преференціями для отримання надприбутків.
"Вдячні всім хто допомагає, але цією шпариною користуються багато бізнесменів: возять продукцію, яка ніколи не може бути гумдопомогою. Коли ввозиться Mercedes, коштовна косметика, предмети розкоші...", – навів приклади посадовець. За його словами, уряд це врахує: "Будуть зміни до регуляції, будуть товари, які заборонять визнавати гумдопомогою. Це втрати для бюджету, бо не справляється мито, що б'є по економіці", – сказав Найєм.
“Така проблема справді існує, - погоджується економіст Борис Кушнірук, - і вона, на жаль, ще певний час існуватиме в Україні. Тому що в цій сфері у нас майже нічого не змінилося - митниця залишається однією з найбільш корумпованих систем. Стосовно нинішньої ситуації, то маємо дві протилежні тенденції. З одного боку, деякі ділки - як правило, у співпраці з митниками - провозять за спрощеною схемою начебто для потреб оборони все що завгодно, починаючи від брендового “шмаття” й закінчуючи люксовими автомобілями. З іншого боку, люди, котрі реально займаються постачаннями чи безпосередньо для армії й тероборони, чи для підтримки малозабезпечених, стикаються із тим, що змушені чекати в чергах на митниці добу та більше. Ситуацію треба змінювати: щоб і навести лад, перекрити “лазівки”, й забезпечити безперебійне постачання гуманітарної допомоги для України”.
Як вихід Кушнірук пропонує парламентаріям та урядовцям їхати на кордон і на місці ухвалювати оперативні рішення, прискорюючи легальні процедури й запобігаючи нелегальним оборудкам.
На думку Павла Кухти, те, що знайдуться охочі скористатися послабленнями далеко не з благородною метою, було очікуваним. При цьому він вважає, що надто “зациклюватися” на цьому зараз не варто. “І взагалі маємо нарешті визначитися: ми хочемо розвивати бізнес і економіку чи ловити тих, хто через митницю везе косметику під виглядом “гуманітарки”? Чесно скажу: мені, як людині, котра тільки-но повернулася з фронту, абсолютно “фіолетово”, хто там ввіз якийсь “лівий” вантаж. Мені важливо, що автомати, бронежилети приїжджають до захисників без того, щоб митники протримали їх місяць на кордоні”, - каже економіст.
Виявлення таких порушень, на думку Кухти, має бути елементом повсякденної роботи митників і правоохоронців. Карати порушників потрібно. Але при цьому не варто відмовлятися від запроваджених спрощень. Аби не втратити більше, ніж вдасться заощадити для бюджету завдяки “закручуванню гайок”. “Маємо розуміти: за нинішніх умов втрати від цих порушень — так би мовити “крихти”, які нічого не вирішують. Ми фінансово таку війну не потягнемо. Це об’єктивно та очевидно. Й не треба від України очікувати більшого, ніж вона може. Сам факт, що ми успішно стримуємо такого агресора, - вже досягнення. І для цього нам, звичайно ж, потрібна західна підтримка - і зброя, й інші матеріальні ресурси, і гроші. Якщо вони не посилають солдатів, то мають давати кошти. Це справедливо”, - вважає Кухта.
Натомість на думку Бориса Кушнірука, спілкуючись з міжнародними партнерами, Україні не варто “перегинати палицю”, висуваючи надмірні вимоги, якими б справедливими й обґрунтованими ми їх не вважали. “Потрібно пам’ятати, що США і європейські держави доволі активно допомагають Україні зброєю. Це, переважно, грантова допомога, що надається на безоплатній основі. Це - фактично мільярди доларів, які партнери опосередковано передають до нашого бюджету. Тому дуже важливо, щоб ми були доволі коректними із партнерами. Бо, якщо вони бачитимуть, що повторюється стара історія зі “схемами” і “розпилами”, то навіть попри війну, від нас можуть швидко відвернутися”, - вважає економіст.
Певно, тому в експертному середовищі немає і єдиної думки щодо того, потрібно чи ні Україні, зважаючи на екстремальні обставини, в яких вона опинилася через російську агресію, вимагати списання частини своїх боргів перед міжнародними кредиторами. Дехто із фахівців вважає, що зробити це зараз — як-то кажуть, сам Бог велів. Інші ж наполягають: Україна куди більше виграє, коли продемонструє світові, що навіть в умовах, коли інші - на перший погляд, більш розвинені економічно держави - давно б уже опустили руки, спроможна розраховуватися за своїми зобов’язаннями. А отже — з нею можна мати справу як із надійним партнером, який вже давно доріс до європейських критеріїв і цінностей. Такої ж думки, до речі, судячи із публічних заяв посадовців, і в Кабміні та в Міністерстві фінансів.
Владислав Обух, Київ.
