Рішення саміту в «Рамштайні»: наскільки воно наблизило Україну до НАТО
Наприкінці грудня минулого року міністр оборони України Олексій Рєзніков сказав: «Станемо членами НАТО де-факто, щоб потім стати де-юре». Та от, щодо де-факто… Є така думка, що рішення, за підсумками саміту в «Рамштайні», що голосування парламентом США за ленд-ліз – по суті, робить Україну членом НАТО де-факто.
«Ми перейшли в абсолютно нову фазу, про яку ще два місяці тому ніхто не замислювався і не мріяв – переведення ЗСУ на натівську зброю і натівський стандарт. І це справді історичний момент», - заявив глава МЗС Дмитро Кулеба за підсумками зустрічі в «Рамштайні».
Зрештою, глави Пентагону Ллойд Остін також не виключає, що в майбутньому Україна зможе подати заявку щодо приєднання до НАТО, а відтак стати членом організації вже де-юре: «Північноатлантичний альянс завжди дотримуватиметься принципу «відкритих дверей» для інших країн. (…) Але, думаю, що першим кроком – потрібно завершити цей конфлікт».
Як би там не було, масштаб і рішення саміту в «Рамштайні», конкретність і співзвучність цілей ключових членів Альянсу і України свідчить про те, що ми віртуально увійшли в НАТО – все, крім знаменитої 5-ї статті.
І нарешті - згода України на нейтралітет після двох місяців героїчного протистояння, могла би означати, що принаймні однієї зі своїх злочинних цілей путін добився. Цього, звісно, дуже б не хотілося українцям і Україні, навіть просто з принципу.
Ми поцікавилися в експертів, що вони про все це думають?
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив»:
«Я фактично з самого початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, за першими ж результатами опору ЗСУ агресії говорив, що з 24 лютого не Україна повинна хотіти вступити до НАТО, а це НАТО має хотіти, щоб ЗСУ поповнили їхні лави»
На той момент було очевидно, що ЗСУ – це справді одна з найсильніших армій Європи. Зараз же, після того, як наші західні партнери побачили як можемо не тільки обороняться, а й контрнаступати «вони відкрили постачання озброєнь Україні в таких масштабах, що найближчим часом за рядом позицій вони справді можуть витіснити старі, радянські зразки.
Україна справді стає в певному сенсі формальним членом НАТО. Якщо не юридично, поки що, то якісно – це безумовно».
Павло Лакійчук, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»:
«За два місяці ми у відносинах із західними партнерами пройшли цілу епоху. Ще у лютому-березні дехто з європейських політиків вважав, що російське вторгнення в Україну можна буде «пропетляти» як і попередні її злочини, відбутись символічними санкціями і «глибоким занепокоєнням». Не вийшло.
Відбувся перелом політичної свідомості – сьогодні в Європі «петляти» стає токсично. Цей злам, безумовно, заслуга наших найближчих політичних партнерів. Але відбувся він завдяки мужності й умінню наших воїнів.
Зустріч в «Рамштайні» - епохальна подія. Вона формалізувала існування міжнародної коаліції в підтримку України. І, що не менш важливо, освятила надання нам зброї, яка відповідає стандартам Альянсу. Фактично це згода на переозброєння наших Збройних сил за стандартами НАТО. Це ще не членство в Альянсі, але – це великий крок до взаємосумісності: спочатку система управління і зв'язок, потім озброєння, потім повна взаємосумісність.
Що стосується давно очікуваного закону про ленд-ліз. Це крок США такого ж рівня, що і «Рамштайн»: «Ленд-ліз – це не просто поставки комусь зброї. Це постачання зброї, стратегічних матеріалів, сировини, продовольства союзникам, з якими Штати мають єдиного ворога. Це месседж: «Ми на одному боці барикади».
Тож і «Рамштайн», і ленд-ліз надзвичайно важливі для нашої Перемоги. Але їх не слід плутати з повноцінним членством в НАТО.
Корінь Північноатлантичної угоди – це 5-та стаття, «один за всіх і всі за одного».
Захищати нас пліч-о-пліч на Заході ще не готові. Нічого – Карфаген ми зруйнуємо самі. Але з дружньою допомогою цивілізованого світу».
Вадим Трюхан, політолог-міжнародник, дипломат:
«Рамштайн» має високу історичну цінність. Причому навіть більшу, ніж зустріч союзників у Тегерані-1943 (перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Велика Британія) за час Другої світової війни, - Ред.) чи гіпотетичне прийняття рішення про вступ України до НАТО, яке стало більш реалістичним, ніж коли-небудь раніше.
Саме на цій американській базі, яка розміщена в тій самій Німеччині, яка до останнього намагалася «пропетляти» між Україною і вигодами для себе від продовження співпраці з путінською росією, закладено базис для забезпечення майбутньої капітуляції росії. Коли ця капітуляція відбудеться de jure, де, і хто її підпише поки що невідомо. Проте у тому, що сценарій по доведенню росії до стану неспроможності не лише перемогти Україну чи вдертися в ще якусь незалежну державу, а й у осяжній перспективі бути здатною на подібну збройну чи іншу агресію, запущено. Це – маховик, який вже не спинити. І його згубна для росіян методична робота набиратиме обертів у геометричній прогресії.
Не важливо, чи є Україна de facto членом НАТО, чи ні. Важливо те, що понад 40 демократичних держав світу увійшли в антипутінську коаліцію, у тому числі Японія і Ізраїль, які теж до останнього займали доволі обережну позицію щодо війни, розв’язаної росією проти України».
Мирослав Ліскович. Київ
