Чому путін набирає «гарматне м’ясо» в умовній «бурятії», а не в москві?

Такий висновок міститься одразу в двох дослідженнях, а саме: «Хто вмирає за русский мир?» Адама Лентона, кандидата політичних наук в Університеті Джорджа Вашингтона, який спеціалізується на етнічній політиці та регіональному розвитку в рф, а також «Хто гине на війні з Україною» – російського незалежного видання «Медіазона».

Одразу відзначимо: однозначного висновку зробити не випадає, адже список загиблих росіян, які дає міноборони рф і якими оперують дослідники, тьмяніє на тлі даних Генштабу ЗСУ (станом на 30 квітня – безповоротні втрати ворога орієнтовно становлять понад 23 тисячі). Проте навіть ця інформація дає безпрецедентне уявлення про те, хто з рашистів найчастіше стає «гарматним м’ясом» на українській землі. 

москву похоронки обходять, регіони – аж ніяк

Почнемо з Адама Лентона. Американський дослідник вражений тим, що за час російсько-української війни офіційно не було зареєстровано жодного (!) випадку загибелі військових з москви, – міста з населенням щонайменше 13 мільйонів осіб.

«Тоді як тільки в дагестані зареєстровано 93 смерті. Наступна за кількістю загиблих – бурятія (52 похоронки)», - пише він.

Лентон порахував співвідношення кількості загиблих на 100 000 населення в регіоні і отримав першу десятку щодо військових втрат, які надало міністерство оборони росії ще в березні (!) та не оновлювало з того моменту (командування рф заявляє, що за понад два місяці війни загинуло лише 1351 їхніх, - Ред.).

Щодо дослідження журналістів «Медіазони»…

«Найчастіше воювати з українцями їдуть дагестанці та буряти, тому більшість загиблих саме з цих бідних регіонів. Там зарплата в середньому ледь перевищує 20 тисяч рублів на місяць (близько 8 тисяч гривень, - Ред.)», - пише видання.

При цьому «Медіазона» з'ясувала, що жителів москви та петербурга, де сумарно живе понад 12% населення росії, практично немає у зведеннях з фронту.

Зазначимо, що журналісти враховували близько 1,7 тисячі загиблих російських військових, інформацію про яких їм вдалося розшукати у соціальних мережах, ЗМІ та на сайтах держорганів.

«російська влада говорить про загиблих військових вкрай неохоче. За традицією обов'язок оголошувати неприємні новини передається на регіональні рівні — про смерті повідомляють губернатори, мери, міські чи районні адміністрації. Міноборони рф повідомляло про втрати лише двічі: 2 та 25 березня — і називало цифри в 498 та 1 351 особу. Ми вивчили мінімум 1744 повідомлення в медіа та соціальних мережах про загибель військових із рф.… Проте насправді втрати значно більші, ніж опубліковані 1744 повідомлення», – йдеться в дослідженні «Медіазони».

Реалістичніша картина від АрміяInform

26 квітня журналісти видання АрміяInform взяли дані американця Лентона й поширили (екстраполювали) їх на реальну кількість загиблих російських окупантів на 1000 населення  згідно з інформацією, що надає Міністерство оборони України. Ось, що у них вийшло:

«Бачимо справжню суть рашизму або прояв нацизму в політиці кремля щодо неслов’янських народів. Вони своєю політикою знищують етнічні меншини росії. Давайте візьмемо 93 загиблих дагестанців (дані А. Лентона) і екстраполюємо цю цифру, то отримаємо 1525 загиблих. Вражаючий показник», - пише АрміяInform.

Корупція, бідність, «пакт» з путіним: чому москвичів і пітерців серед «ваньок» практично немає?

Спробуємо з’ясувати, чим це пояснюється? Це що – якийсь імперський феномен? Чому кремлівський фюрер 2.0. уникає робити (або приховує це) «гарматне м’ясо» з москвичів та петербуржців?

У коментарі Укрінформу соціолог, доцент кафедри соціології Українського католицького університету Данило Судин розповів, що такий нерівномірний розподіл загиблих по регіонах рф можна пояснити кількома причинами. На його думку, найголовніша з них – це імперська сутність та практика росії.

«Люди з бідних регіонів частіше зголошуються добровольцями саме через бідність: для них служба в армії часто є єдиним способом заробити. І потрібно розуміти, що ці регіоні бідні саме через колоніальний статус в складі рф: центр забирає в них ресурсів більше, ніж віддає. Наприклад, та ж Бурятія має значні поклади кольорових металів, але вони приносять вигоду центру, а не місцевому населенню», - каже соціолог

Загиблі, переважно, походять з малих містечок та сіл, а тому їхнє рішення йти на війну може бути відомим не лише найближчим друзям чи родичам, але й сусідам.

«Мобілізація може відігравати роль підвищення престижу. Ясна річ, що це може відбуватися під впливом ідеології», - додав пан Судин.

По-друге, вплив може бути і прямим – як результат того, що чоловіків з метрополії, тобто москви та санкт-петербурга, менше мобілізують: «Населення цих двох міст підтримує путіна саме з економічних причин. Колись політологи назвали це «пактом путіна», тобто росіяни зрікаються громадянських прав в обмін на матеріальний достаток».  

Але якщо в москву та санкт-петербурга масово підуть похоронки, то «пакт» розвалиться.

«Якщо москвичів та петербуржців використовувати як «гарматне м’ясо», то збільшується ризик протестів в цих двох міста. А путін дуже чутливо реагує на настрої. Саме з цієї метою регулярно замовляються соціологічні опитування, причому частина з них «для внутрішнього користування»», - каже Данило Судин.

«путін і Ко не відчувають себе достатньо впевнено, не зважаючи на величезну потугу «аппарата принуждения» з числа СОБРу, ОМОНу тощо. Факту, що серед москвичів та пітерців буде багато «ваньок» ніяк не приховаєш. Адже жителі цих регіонів більше інформаційно підковані та краще організовані. Якщо «похоронки» в москві чи пітері носитимуть масовий характер – люди виходитимуть на вулиці. Верхівка «СССР» у 1991 році недооцінила москву, де сотні тисяч вийшли на вулиці й фактично звалили Горбачова», - доповнює військовий експерт Михайло Жирохов.

Цей приклад, переконує він, стоїть у путіна перед очима.

«Він не може цього допустити. І тому зараз в армію ідуть переважно з російської глибинки, а ще – з Туви, Дагестану, Бурятії, Інгушетії… 7 мільйонів рублів, які платять за загиблого – це достатньо великі гроші для бідних республік та регіонів, аби рідні загиблих погодились мовчати. І що там значить Інтернет, якщо у більшості навіть газу вдома немає, санвузол – на вулиці? Зрештою, армія для жителів таких бідних населених пунктів – чи не єдиний соціальний ліфт», - каже експерт.

Тож і ставлення до контракту - відповідне.

«Умовний «бурят», який підписав контракт – він, за мірками свого регіону, заробляє нормальні гроші, але добре знає, що може отримати травму або й узагалі померти - розмірковує пан Жирохов. - Як правило, у середньостатистичної московської сім’ї – одна дитина, а в цих регіонах сім’ї багатодітні. І ставлення до загибелі менш емоційне. От тобі виповнилося 18 років – і вперед. Хочеш іти в армію – це твій вибір. Загинув, ну, так буває. До речі, це кореспондується з досвідом обох чеченських воєн. Жителів москви і пітера старалися посилати в Чечню мінімально – з тими же мотивами: щоби на гучні протести не напоротися».

Нарешті, військовий експерт звернув увагу на трофейні документи – списки однієї з рашистських мотострілкових рот, яка заходила на Чернігівщину: «У графі «освіта» в більшості лише 9 класів школи. Це не найкращі представники «русского народа», це – низи суспільства».

«Вихід у них простий, як двері – це контракт», - вважає полковник запасу, учасник миротворчих місій в Іраку та Косово Сергій Грабський.

Фактично, продовжує він, на теренах рф існує дві країни: перша – метрополія, яка називається москва й, певною мірою, санкт-петербург, а друга – колонія, тобто все решта.

«Так от метрополія завжди дає можливість людям, які в ній проживають, навіть не маючи якихось специфічних здібностей, досягти успіху без  ризику, як от – на військовій службі. Тому з усіх контрактників в армії рф, відсоток тих, які проживають у москві чи пітері  – завжди був, є і буде дуже малим, - стверджує пан Грабський. - Чому? А тому, що для контрактника з умовного Сєверобайкальська чи Усухчая 50 тисяч рублів на місяць – це великі гроші, можливість побачити інший світ. А для москвича 50 тисяч рублів – це щось смішне. У москві просто на здачі в оренду житла, якщо в тебе воно є, можна заробити значно більше. То навіщо ризикувати життям в армії? Ні, я не кажу, що москвичів чи пітерців в російській армії немає зовсім. Звісно, що є. Але їх відсоток завжди буде меншим».

І ще. Якщо москвичі і пітерці в армії рф все ж є, то чому про них так мало інформації? Тут є нюанс: «Про умовного бурята, назвемо його Арсалан, змушені писати, тому що щільність населення в аулі, звідки він родом, значно менша. Через це й неможливо приховати інформацію, що Арсалан загинув. Бо він належить до, скажемо так, просунутого прошарку за мірками свого аулу. Арсалан постійно на слуху, весь аул спостерігає за його долею. А в столиці… Там умовний Васьок, який нічого не зміг досягти в житті, який пішов в армію, де з ним раптом щось трапилось – нікому не цікавий. І смерть 2-3 «васьків» із 13 мільйонної москви, де вони просто розчиняться у статистиці смертей від пожеж, ДТП і так далі – це не смерть 2-3 «арсаланів» із 8 тисячного Іволгинська, де один одного всі знають».

Логічне запитання - а чому взагалі ті ж буряти готові воювати за так званий «русский мир», якщо живучи в рф, постійно стикаються з проявами ксенофобії та расизму? Сергій Грабський певен, що умовний Арсалан, опинившись у москві чи пітері, точно почує негатив у свій бік, як от – «понаехали косоглазые».

«Можливо, спрацьовує цікавий психологічний фактор», - каже експерт.  Деяким умовним «бурятам» здається, що участь у війні дасть їм можливість «піднятися» до «русских». Вони готові забути дискримінацію, щоби в боротьбі проти «плохих украинцев» «русские» визнали їх рівними собі.

«Це так само дотично й до середньостатистичного рязанця, тверича, архангелогородця… Для них піднятися на такий рівень, тобто стати державною людиною і забезпечити собі безбідне існування – це однозначний успіх у житті.  І що таке «русский», взагалі? Такої національності немає, «руським», за певних обставин, там може об’явити себе кожен. Тому чимало з нацменів намагається «піднятися», щоби в цьому або наступному поколінні від своєї національної ідентичності залишити тільки прізвище, ну, й певні генетичні ознаки, але за ментальністю стати «русским», - розмірковує пан Грабський.

Є й ще простіше пояснення відсутності москвичів в списках загиблих.  Вона  - стара, як світ - корупція.

«Мешканці москви та санкт-петербурга є достатньо заможними, щоб «відкупитися» від армії», - каже Данило Судин.

«Тато-москвич, маючи гроші й певний ланцюжок знайомих, може «вирішити питання» так, щоби його синочку нічого не загрожувало. Або відкупити від армії, або забезпечити, щоби чадо пішло служити не в морську піхоту Північного флоту, а, наприклад, в роту військової поліції Преображенського полку. Як гадаєте, хто скоріше помре в Україні - «ванька» з Північного флоту, чи «ванічка» з Преображенського полку, який з москви практично не виїжджає?» - запитує Сергій Грабський.

Підсумовуючи… Згадані дослідження та усе вище сказане вкотре є свідченням того, що рф – невиліковно хвора. Вона розколота. Є москва і петербург, а є – решта… Є кричуща соціальна та національна нерівність. Є безсоромна корупція.

Але в будь-якому разі, для ЗСУ немає особливої різниці, ким «удобрювати» українську землю – умовним дагестанцем чи бурятом, чи москвичем з пітерцем. Раніше чи пізніше всі вони там будуть, якщо не заберуться геть. Переможемо! 

Мирослав Ліскович. Київ