Гарантії безпеки для України: наскільки це реально, якими їм бути?
Після того як Будапештський меморандум, починаючи з 2014 року, продемонстрував і демонструє свою абсолютну, «запроектовану» неефективність, Україна більше не зацікавлена в якихось нових «клаптикових парасольках». Про це заявив президент Зеленський, наголосивши, що прагне максимуму гарантій для України.
«Цього разу ми дуже серйозно й виважено ставимося до майбутнього документа. А також до кола країн-партнерів, які повинні нас не підвести у разі будь-якої агресії в майбутньому», – констатував Зеленський.
Своєю чергою, глава МЗС Дмитро Кулеба закликав країни-партнери вирішити, які гарантії безпеки вони готові надати Україні: «Світ винен Україні безпеку. Україна відмовилася від ядерної зброї заради миру у всьому світі. Після цього ми стукали у двері НАТО, але вони так і не відчинилися. Вакуум безпеки спричинив російську агресію».
Нагадаємо, що Україна хоче бачити гарантами безпеки 11 країн, зокрема США, Велику Британію, Францію, Туреччину, Німеччину, Китай, Польщу та Ізраїль (до них можуть за бажання приєднатися й інші країни). І отримати від країн-підписантів зобов’язання – навіть жорсткіші, ніж 5 стаття.
Але чи готові потенційні «гаранти» дати такі гарантії, якими їх бачить українська сторона? З того, що принаймні вже попередньо було заявлено:
– Заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд: «Вашингтон готовий обговорювати це питання (без деталей)»;
– Президент Франції Емманюель Макрон: «Париж готовий зробити свій внесок в угоду про гарантії безпеки Україні (без деталей)»;
– Глава МЗС Німеччини Анналена Бербок: «Німеччина також буде брати участь і дасть гарантії (без деталей)»;
– Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу: «Анкара готова стати гарантом, але 5-ту статтю НАТО в якості гарантії не прийме»;
– Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон: «Вірю у погодження гарантій безпеки для України, але вони не повторюватимуть 5-ту статтю НАТО»;
– Голова відділу міжнародної політики Офісу президента Польщі Якуб Кумох: «Варшава готова бути гарантом безпеки України (без деталей), але не підтримає мирну угоду зі здачею українських територій».
Щодо Ізраїлю та Китаю – з цими державами йдуть переговори.
«Можливість створення стратегічного союзу зі США та Великою Британією – це гарна альтернатива НАТО, на певний час»
Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський вважає, що набір країн, які Україна хоче бачити своїми гарантами безпеки – не зовсім логічний. Тому що, по суті, разом із гарантіями безпеки йде мова про створення нового НАТО.
«Нове НАТО, в чий склад входитиме Китай? Якщо говорити про якийсь новий союз, то це повинен бути союз однодумців, а не конкурентів. Це, по-перше», - каже експерт.
По-друге, продовжує він, треба розуміти, що Китай, який претендує на роль «другої скрипки» у світі, переслідує власні інтереси.
«Україна для нього далеко не на першому місці. На першому місці – росія як інструмент тиску на Захід. А Україна – це плацдарм. Тут працює їхня поговірка: «Коли тигри б'ються, розумна мавпа сидить і дивиться, чим це скінчиться». От Китай і спостерігає, і за рахунок підштовхування рф до більш провокаційних дій по відношенню до Заходу – намагається стати ядерною державою №2 і виступити зі США на рівних. Тож я б не очікував від Китаю якихось гарантій. А те, що з цією країною нам потрібно і треба налагоджувати нормальні відносини – це так, причому вже давно», - акцентує пан Сунгуровський.
По-третє, експерт поки не бачить черг із країн, які б хотіли давати Україні гарантії, включно з військовим аспектом: «Від багатьох держав, за виключенням США і Великої Британії, уже неодноразово звучало: «Все, що завгодно, але крім участі у воєнних діях». Тобто ніхто вступати в збройний конфлікт із рф не збирається».
Тож Україні – вважає експерт - було б доцільно обмежити набір країн-гарантів Штатами і Британією, стратегічний союз із якими – це досить непогана альтернатива НАТО, на певний час.
«У цьому варіанті плюс був би в тому, що рішення на допомогу країні-жертві приймаються не за всіма бюрократичними канонами Альянсу, а однією країною. Там теж є свої бюрократичні процедури, але вони набагато оперативніше спрацьовують, ніж у союзі 30 держав, із яких не всі в захваті від можливих розривів зв’язків із росією», - каже пан Сунгуровський.
Щодо США – ми ж пам’ятаємо, що ще перед початком цієї війни порушувалося питання про надання Україні статусу «НАТО плюс»: «Зрештою, якщо Конгрес прийме закон про безпосередню участь збройних сил США в разі ядерного шантажу з боку рф, плюс – Байден підпише закон про ленд-ліз, то, в принципі, ми цю гарантію від США вже отримали».
«Сьогодні в Європі єдина така організація колективної безпеки – це НАТО. Ще як проміжний варіант – оборонна угода, але надійна, про взаємний захист від нападу, при чому зразу, а не після трьох днів консультацій, з ядерною державою: США або, можливо, Велика Британія», - доповнює колишній посол України в США, дипломат Валерій Чалий.
Все інше, на його погляд, є або нереалістичним, або неефективним: «Чому не варто йти за іншими моделями? Нам треба просто наполегливо і впевнено реалізувати те, що є базовим, що не можуть змінити обставини або навіть на деякий час можуть змінити».
І останнє, залучення в якості гаранта росії. Це, наголошують всі, - неприпустимо.
«Якщо говорити про можливі наші вимоги до рф, то я починав би з того, що з усіх питань щодо нашої євроатлантичної інтеграції чи нейтрального статусу ми починаємо думати лише після того, як рф сідає разом із країнами НАТО за стіл переговорів і підписує договір про звичайні збройні сили в Європі. Такий договір існував до 2007 року», - нагадує експерт Центру Разумкова.
Відповідно до цього договору, каже він, має бути визначено флангові обмеження — кількість та якість озброєнь, чисельність збройних сил, які кожна з країн — сторін цього договору має право тримати на своїй території у певному віддаленні від кордонів.
«Тобто цей договір спрямований на те, щоб позбавити будь-яку сторону можливості накопичувати наступальний потенціал. Якщо це стосується росії, то повернення до цього договору призвело б до того, що вони знову змушені були б відвести свої наступальні угруповання та озброєння за Урал. Що й було передбачено в тому договорі, від якого рф 2007 року відмовилася, тому що збиралася нападати на Грузію. Саме таких умов треба добиватися від рф, а не гарантій», - підсумував Микола Сунгуровський.
«Найкраща гарантія – це НАТО. Все інше – це казки про гарантії, нікому не потрібен Будапештський меморандум 2.0.»
«Смисл гарантій полягає в тому, щоби гарантії, вибачте за тавтологію, гарантували, що на тебе ніхто не нападе. А якщо гарантії подаються так, що на тебе напали, а потім ти починаєш бігати, як та «курочка з відром» і шукати, де взяти водички, щоб «загасить кошкин дом» - це не гарантії, це пародія», - наголошує міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко.
Це – абсурд під назвою «Будапештський меморандум 2.0.
«І щоб там не написали в цих гарантіях – це будуть чергові запевнення, що, мовляв, коли на вас знову почнуть падати ракети – ми через три дні зберемося і подумаємо, як же вам допомогти. Гарантія може бути лише одна – це гарантія колективної безпеки, що дає своїм учасникам НАТО, - каже експерт. - Ми чули слова президента США Джо Байдена, який сказав, що якщо рф хоч на один дюйм вступить на територію країни-члена Альянсу, то моментально отримає по зубах».
Оце і є гарантія, що рф на цей самий дюйм країн-членів НАТО не посунеться.
«Оце те, що й потрібно Україні – реальні, дієві та серйозні гарантії. Все інше – це намагання когось обдурити. Але обдурити ані великими, ані маленькими гарантіями більше нікого не вдасться. Нам потрібні гарантії НАТО. Усе інше – це казки про гарантії, але точно не гарантії», - підкреслив Володимир Огризко.
Такої ж думки притримується дипломат Вадим Трюхан: «Оптимальна формула безпекових гарантій міститься у статті 5 Вашингтонського договору 1949 року».
Дослівно вона сформульована так, нагадує дипломат: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту ООН, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні».
Будь-яка інша редакція, яка не міститиме жорстких зобов’язань держав-гарантів щодо задіяння своїх збройних сил для допомоги державі, якій надані гарантій (у нашому випадку – Україні), не мають жодного практичного змісту. І тут є два базисні варіанти.
Перший – оптимальний – набуття Україною членства в НАТО.
«Проте, через відому позицію Угорщини і занадто обережну позицію деяких інших держав-членів НАТО, у найближчі місяці він виглядає мало реалістичним. Але може стати реальністю після воєнної поразки рф», - каже пан Трюхан.
Другий, який на сьогодні виглядає більш реалістичним, ніж перший – укладання багатосторонніх міжнародних договорів.
«У переговорах слід вести мову про два міжнародні договори.
По-перше – про принципи відносин між Україною і рф, в якому мають бути врегульовані всі питання, пов’язані з відновленням у повному обсязі територіальної цілісності України, включно з Кримським півостровом та всіма тимчасово окупованими територіями, відшкодування збитків, нанесених рф Україні під час понад восьми років війни та притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності всіх осіб, причетних до скоєння воєнних злочинів».
По-друге – багатосторонній договір, яким якраз і має бути встановлено, що держави-гаранти нададуть Україні всю необхідну допомогу.
«Включно з участю їхніх збройних сил, задля дієвої відсічі ймовірної агресії росії чи будь-якої іншої третьої сторони. Обидва ці договори, після ратифікації, мають бути зареєстровані в секретаріаті ООН», - наголосив Вадим Трюхан.
«Слід відходити від споживацької позиції, що хтось нам щось забезпечить. Україна може сама стати гарантом безпеки для інших держав в регіоні»
Директор дослідницького центру New Geopolitics Research Network Михайло Самусь каже, що, насправді, питання гарантій безпеки вирішуватимуться за результатами того, що відбувається зараз на полі бою. Тому що гарантії безпеки можна трактувати по-різному: «рф, наприклад, це поняття трактує як встановлення фактично протекторату. Для когось гарантії безпеки – це те, що передбачається статтею 5 Вашингтонського договору. І ми, наразі, не можемо надати точну дефініцію, що це таке. Якщо хтось думає, що гарантії – Україна почиває на лаврах, а донори кажуть, що будуть захищати нашу державу, гарантуватимуть їй безпеку, то це абсолютно не так».
Питання стоятиме не в гарантіях безпеки суто Україні, продовжує він, а в гарантіях безпеки регіональному або глобальному миру.
«Як переможець війни з росією, як новий регіональний лідер із найпотужнішою армією (в Європі так точно і це факт) Україна може багато чого запропонувати. Зрештою, Україна може сама стати гарантом безпеки для інших держав в регіоні, - наголошує пан Самусь. - Нам слід нарешті відходити від споживацької позиції. Не сидіти і сподіватися, що хтось нам щось забезпечить, а самим наполягати: «Панове, щоб такого більше не повторилося – давайте створимо нову структуру, яка реально, а не на папері, гарантуватиме колективну безпеку один одному».
За словами експерта, нова структура буде схожа на НАТО, втім з більш універсальними функціями: розширена, модернізована його версія, яка б реагувала не шляхом колективних консультацій, а відповідно до рівня загрози. Наприклад, якщо почалося вторгнення – всі надають зброю, військові контингенти, закривають небо.
«Згадаймо ідею президента Зеленського про створення нового об’єднання U24 – нового союзу, який гарантуватиме, що кожен агресор отримає скоординовану відповідь світу швидко та ефективно, одразу – не через тижні, місяці, роки, а за перші 24 години від нападу. - каже директор New Geopolitics Research Network. - Тобто якщо в якомусь регіоні виникає конфлікт, здійснюється відверта агресія, то ця нова організація довго не думає, проводячи якісь попередні консультації, а діє моментально, за чітким алгоритмом»
Така організація повинна мати постійно готовий експедиційний корпус: «Приміром, 20-30 тисяч чоловік, які одразу ж стартують. Так, їм потрібні для цього військово-транспортні літаки. Чому б не «Антонов», які складатимуться спеціально для експедиційно корпусу?.. Це має бути організація, яка діє на абсолютно інших засадах – не просто забезпечує колективну безпеку від таких ідіотів, як путін, але й реагує на інші різноманітні кризові ситуації, як от техногенні лиха тощо».
Україна показала, що готова до таких викликів. Ми зараз «деформуємось» як нація і паралельно – ми формуємо нову європейську систему безпеки.
«Все вирішується на полі бою, ЗСУ щохвилини доводить, що Україна є лідером колективної безпеки в Європі. Лишень уявіть, якби 24 лютого наша держава не вистояла… Впевнений, що НАТО нічого б не зробило, а росія точно пішла би далі, - вказує Михайло Самусь. - Або ж уявіть, що рф здійснює напад на Молдову. Хто допоможе Молдові – НАТО, ООН, ОБСЄ? Тільки Україна. Так, не без допомоги союзників, але руками українців, і в цьому парадокс. Наші союзники досі не набралися сміливості, ми ж – не боїмося рф. Чи посміла б якась країна-член НАТО потопити рашистський флагман? Натомість, Україна спокійно це робить».
І це показує, хто насправді зараз є лідером регіональної безпеки.
«Можливо, трішки пафосно, але центральний офіс нової безпекової організації повинен бути не в Брюсселі, а в Києві. Українська столиця справді на це заслуговує», - упевнений військовий експерт.
Мирослав Ліскович. Київ
