Історії українських матерів

Мати відчуває кожен біль дитини, готова взяти його на себе та захистити від будь-якого лиха.

Сьогодні друга неділя травня 2022 року, а в другу неділю травня, українці зазвичай відзначають День матері. Але сьогодні ще й 8 травня, День пам’яті та примирення. Пам’яті жертв Другої світової війни, та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни. Пам'ятний день в Україні, який відзначають в річницю капітуляції нацистської Німеччини. Цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом.

Напевне недаремно саме в цьому році ці 2 свята припали на 1 день. Сьогодні в нашій країні війна. З кожним днем все більше українських матерів прокидаються та засинають зі сльозами на очах, адже їхні діти загинули. В незалежності від того, чи цивільна дитина загинула від рашистських загарбників, чи-то геройськи загинула, захищаючи Україну, чи це власна дитина, чи ні, зараз кожне материнське серце щосили молиться і вірить.        

Про долю наших українських матерів потрібно говорити, аби про них знав весь світ. Матерів солдатів. Матерів, які рятують своїх та чужих малюків. Сьогодні я розповім історії українських матерів, які витримали і не  витримали, вижили і не вижили…

Мами, яких не стало. Всю Україну облетіло фото 6-річного Владіка з Бучі, який після загибелі мами приносить їй на могилу… консерви, аби нагодувати… Тому що у підвалі, де вони ховались, це і було їх їжею… Сиротами лишились і його братик із сестричкою, їм 10 та 13 років. Вони вже знають, що маму не повернеш, а от Владік все ще сподівається…

Ворожий снаряд забрав життя 37-річної жінки, мами 5 дітей, які залишились сиротами і без даху над головою. «Зі мною все добре» ‒ це були останні слова, які почув від мами 18-річний В’ячеслав Ялов із селища Верхньоторецьке Донецької області. Прихисток п’ятеро дітлахів знайшли у Дрогобичі Львівської області. А В’ячеслав – нині не лише старший брат, а ще й опікун для своїх молодших братів і сестер.

Історії «щасливого порятунку». На Макарівщину – затишну, як здавалося завжди, тому й безпечну, в перший день війни 24 лютого перебралася мама з 14тирічною донькою, що поховала чоловіка ще в далекому 2018 році. Загалом їх переїхало туди 8 чоловік, включаючи 1,5-річну дитину. Привезли з собою наляканих вибухами котів… Наступного дня планували їхати на Рівне, але не наважились, бо сусіди розповіли, що росіяни обстрілюють машини. Через 2 дні після обстрілів інфраструктури вимкнулося світло та пропав інтернет. Стало ще страшніше, бо прямо повз будинок їхала ворожа техніка, кількість якої люди рахували по звуку. А на наступний день колона зупинилася на вулиці і подвір’я почали розстрілювати з автоматів. Довго. Із звірячим задоволенням. Сім’я встигла заховатися у погріб, крім мами 14-річної Лізи та власників будинку. Катерина, мама Лізи, яка і розповіла цю історію, пригадує, що «не знати, що в цей час з твоєю дитиною, набагато страшніше за стрілянину над головою». Від того, що куля потрапила в газовий балон сусідського будинку, він вибухнув і його мешканці згоріли заживо. 3 березня снаряд потрапив в будинок, розваливши його наполовину. При цьому рашисти ставили свої установки вогню поміж хатами, аби не бути ушкодженими українськими військами. Люди спочатку перебралися в порожню сусідську недобудову… Але вже 5 березня було прийнято рішення пробиватися із міста, через рашистів, які займалися тим, що збирали по хатах людське майно… У двох машинах виїхало 11 людей, серед яких – поранена жінка, малюк та 14-річна Ліза, яка за ці декілька днів стала сивою…

Історія порятунку з Маріуполя мами та 4-річної дівчинки, що наступила на розтяжку і дивом залишилася живою облетіла світ. Спочатку 4-річна Кіра та її мама тривалий час жили у маленькому підвалі, а потім у їхній будинок прилетів снаряд та їх засипало. Їм дивом вдалося вибратися з-під завалів. А потім маленька Кіра Чеберко разом із мамою пішки вибиралися з міста, та дівчинка наступила на ворожу розтяжку, яку випадково знайшла біля чужого помешкання. "Ми виходили з Маріуполя. У нас порвався пакет, ми хотіли його поміняти і зупинилися. Я знайшла «розетку» на землі біля будинку. Мама за мною не встежила і я випадково на неї наступила. А потім бабахнуло… Коли була бомба, я присіла біля сумки... Мама мене взяла на руки і біля кущика посадила. Там була кров,.. багато крові було,.. скрізь була кров... Уламки швидко дістали. У нас була операція", — поділилася дівчинка.

Отаке воно – сьогоднішнє українське материнське щастя – знати, що ти поряд з дитиною і дитина просто жива, не зважаючи ні на що…

Сьогодні я також хочу ще раз згадати маму, про яку вже писала. Інна Самородова - мама, яка цьогоріч вдруге із 2014 року була змушена разом із дітьми тікати від «руського миру».  Першого разу мама Інна, її рідна та прийомна доньки рятувалися з Луганщини. А в цей раз, з тієї самої Макарівщини, про яку я вище написала і про яку наразі знає весь світ. Сьогодні вони в безпеці. Але їхнього будинку вже немає… Його знищили рашисти… Інна все одно прагне додому. Як і мільйони інших матерів, що врятували своїх дітей, залишивши власні домівки. Коли небезпека більше не загрожуватиме їх дітям, вони повернуться, чи-то з умовно безпечних регіонів України, чи-то з-за кордону!

Це лише невелика часточка історій матерів, що я їх сьогодні, в День матері, хотіла би розповісти вам.

Мамине серце з самої першої хвилини і до останнього б'ється для своєї дитини. Материнському серцю не потрібні ані подяки, ані хвала, воно просто безмежно кохає і так було, є і буде завжди. Але я хочу сьогодні подякувати моїй мамі за безмежну любов, віру та підтримку. Дякую, мамо! Пишаюсь бути твоєю донькою.

Тож не забувайте дякувати матерям! Найважливішим жінкам у житті.

Дар’я Герасимчук, Радник-уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітаці

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства