Ми боронимо від непроханого ворога рідну землю, дану нам Богом

Гріх чи не гріх вбивати ворога-агресора? Таке запитання в прямому ефірі телемарафону на 19-й день війни поставив ведучий своєму співбесіднику митрополиту Київському і всієї України Епіфанію, предстоятелю Православної Церкви України.

Відповідь була конкретною, з посиланням на цитату з Біблії, суть твердження з котрої зводиться до такого: якщо ти захищаєш друзів – це твій священний обов’язок. А ми, українці, -- всі друзі в єдності своїй боронити від непроханого ворога рідну землю, дану нам Богом. І одностайність у цьому є виправданою.

А ще в тій бесіді згадувався предводитель російської православної церкви Кирило Гундяєв, який благословив вояків своєї країни та їхню зброю на братовбивчу війну. Й навіть якусь там ікону подарував, котра має забезпечити перемогу рф над Україною й українцями…

От вам і справжнє лице РПЦ! Зокрема, її вищого й нижчого духовенства, завжди політично вмотивованого, прямо підпорядкованого державній владі -- на всіх етапах історичного розвитку рф! А також - лице путлєра з його камарильєю, котра носить не лише військові мундири, а й священницькі ряси!

Що ж, слід сподіватися, що тепер, під час чергового геноциду українців більшість прихильників РПЦ по всьому світу, а насамперед - в Україні, швидко прозріють нарешті. Прозріють повністю, коли всьому світу стануть відомими всі звірства нелюдей зі зброєю в руках, яких благословив на це кадебістський виродок Кирило.

А наші місцеві прихильники «єдиної православної віри» - ще й пригадають, що говорилося й писалося їм не так давно, коли майже триста(!) жителів нашого селища Іванків запропонували малочисельній (19 осіб) релігійній громаді УПЦ (МП) з її настоятелем протоієреєм Лонгіном об’єднатися з ПЦУ під проводом останньої. Тоді місцеві жителі – справжні патріоти України, які дружно, з розумінням підтримали створення національної автокефальної церкви -- хотіли мирно дійти згоди, кому має належати і як використовуватися Храм Божий в Іванкові, збудований, в основному, за кошти держбюджету.

Перший в Україні, до речі, з таким фінансуванням!..

За підтримки проросійських сил після того були численні спроби настоятеля цього храму Божого архімандрита Лонгіна в судовому порядку переслідувати ініціаторів такого кроку. Зокрема, на мене особисто, як редактора районної газети, промосковськими юристами адвокатської контори «Могильницький і партнери» було подано в місцеве відділення поліції 11(!) заяв, по яких, згідно закону, мусили відкривати кримінальні провадження, вносячи відомості в ЄРДР. Дійшло й до судових проваджень. За що? За те, що «Трибуна праці» висвітлювала перебіг усіх подій, пов’язаних з цим. І що її редактор був автором публікацій, в котрих розкривалася істинна суть РПЦ та її дочки - УПЦ (МП).

Проте складу злочину в тому не було.

Тепер, вважаю, прихильники українського крила московсько-гундяївської церкви будуть краще розуміти справжню ситуацію в царині релігії…

P. S. У мене є інформація, що нині настоятелі церков УПЦ (МП) на території нашої селищної ради готують документи, аби офіційно та оперативно оформити перехід своїх парафій до справді української православної церкви. Правда, дехто з них хоче приєднатися до УПЦ (КП) під проводом Філарета, а хтось - до ПЦУ. Побачимо, як розвиватимуться події.

А тим часом серед вірян немає єдності думки…Саме тому на Великдень до «московської» церкви в Іванкові таки прийшло кілька десятків людей. Одні, упевнений, свідомо, іншим – «какая разніца – Бог адін»…

Натомість до каплички на місці, де за пожертви вірян-патріотів України - прихильників ПЦУ - розпочалося кілька років тому спорудження Храму Божого, зібралося в той день дуже багато моїх земляків.

І це явище теж, мабуть, не потребує розлогих коментарів.

А в мене тим часом виникло немало простих за своєю суттю запитань.

Це що, потрібна була така жорстока, кровопролитна війна, котру розв’язала росія проти України й українців, щоб багатьом людям зрозуміти, хто є хто?..

А чи зміниться щось в душі та головах у цих промосковських священників, які враз на папері стануть «проукраїнськими»?..

Подібні запитання можна продовжувати. Але відповіді на них дасть тільки час і життя наше надалі.

Павло Смовж

Перше фото:  Anadolu Agency

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства