В НАТО без ПДЧ, або Чи може Україна піти шляхом скандинавських держав?
Тимчасово повірена у справа США Крістін Квін зробила несподівану заяву, з якої витікає, що Україна може «обійти» ПДЧ на шляху до НАТО, як Фінляндія та Швеція.
«План дій щодо членства ніколи не був юридичною вимогою для приєднання до НАТО, а отже, Україна також може вступити до Альянсу без ПДЧ», - сказала Квін.
Водночас вона зауважила, що не йдеться про скорочену процедуру. ПДЧ – це механізм, який дозволяє державі досягнути вимог, а якщо певна держава вже відповідає всім вимогам, то ПДЧ стає непотрібним.
«Україна, як і будь-яка інша держава не має отримувати ПДЧ та виконувати його у разі, якщо загалом відповідає більшій частині вимог», - пояснила дипломат, зауваживши, що США є лише одним із 30 членів Альянсу, тому вона може говорити лише про американську позицію.
Зрозуміло, що Сполучені Штати не розписуватимуться за всіх. Тим не менш, усі ці правила прийому до НАТО існували не просто в іншому часі, а в іншій епосі. 24.02.2022 – ця епоха змінилася. І змінилася принципово. У своїх публікаціях ми неодноразово вже писали про необхідність реконструкції глобальної системи світової безпеки, яка виявилася імпотентною, не спроможною виконати своєї функції.
То чому б не реконструювати система прийому до того ж НАТО?
Не так давно президент Зеленський у своєму зверненні до Альянсу абсолютно справедливо нагадав: «Більше, прошу, ніколи, ніколи не говоріть нам, що наша армія не відповідає стандартам НАТО. Ми показали, на що здатні наші стандарти, і як багато ми можемо дати загальній безпеці в Європі та світі».
З цим не можливо не погодитися. Ні, ми у жодному разі не знімаємо питання боротьби з корупцією, прозорості судової системи, тому що чудово розуміємо, що НАТО – це альянс не лише військово-політичний, це альянс, в тому числі, цінностей. І для того, щоб нашу державу прийняли в цей «елітний клуб» – маємо сповідувати ті самі цінності. Втім, у світі настала пора, коли якісь речі повинні висуватися на перший план, а якісь, при всій своїй важливості, залишатися другорядними.
…Світ показав, що путіна, з його «другою армією», шантажем «ядерною дубиною», ультиматумом проти розширення НАТО – вже ніхто не боїться. Навпаки, путін отримав зворотній ефект у вигляді коаліції «Рамштайн-40», ціль якої – не лише допомогти Україні перемогти у війні, а остаточно поставити на місце державу-агресорку. А замість вимоги до НАТО повернутися до кордонів 1997 року – розширення Альянсу майже втричі: з нинішніх 700 км. до більш ніж 1900 км. (це станеться за рахунок російсько-фінського кордону, - Ред.). Врешті-решт, так звана «спецоперація» призвела до того, що відбувається прискорене зближення України з державами та силами НАТО, а ЗСУ прискорено переходять на західну військову техніку і стандарти.
Чітко і точно з цього приводу висловився у своєму блозі російський політолог, публіцист Андрій Піонтковський: «Перед кремлівськими розкрилася безодня ганебної поразки… Сонце української Перемоги здіймається над світом. Героїчний опір українського народу нашестю євраZійської орди зробило Україну лідером Вільного світу. І вона вирішуватиме вашу долю. В чергу, сучі діти! У чергу, на лаву головних військових злочинців Маріупольського Міжнародного трибуналу».
Отже, ще раз: зважаючи на те, що глобальна система світової безпеки зараз тріщить по швам – чи варто НАТО аж наскільки принципово стояти на якихось старих установках, зрештою, якими для України видаються перспективи пришвидшеного вступу до Альянсу?
«Було б консолідоване бажання Альянсу знайти в Україні надійного союзника – перепон для нашого вступу в НАТО немає»
«Північноатлантичному альянсу невдовзі 75 років. А поняття Membership Action Plan – «План дій щодо членства в НАТО» (ПДЧ) – з’явилося на світ у квітні 1999 року, на Вашингтонському саміті НАТО, після прийому до Альянсу першої хвилі постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини та Чехії. Насправді тоді, як на мене, «старі» члени НАТО просто злякались навали бажаючих приєднатись до Альянсу колишніх членів ОВД (Організації Варшавського договору, - Ред.) і зробили процедуру вступу більш складною і забюрократизованою, аби як-не-як керувати цим процесом», - розповідає Укрінформу керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
ПДЧ НАТО – програма дій для країн-претендентів у члени організації. ПДЧ реалізується з кожною країною-кандидаткою індивідуально та містить перелік заходів, в політичній, економічній та юридичній царині, оборонні та військові питання, ефективності витрачання бюджетних ресурсів, безпеки інформації та особового складу, а також правові питання. Причому виконання ПДЧ в жодному разі не є гарантією вступу претендента в Альянс. Цю програму, стверджують в НАТО, не можна вважати переліком критеріїв для набуття членства – це своєрідна «дорожня карта».
«Безумовно, впровадження ПДЧ зіграло свою позитивну роль при прийомі в НАТО держав Східної і Центральної Європи – дало їм час і можливість «пристосуватися» до стандартів НАТО, а Альянсу, будемо відверті, привід коригувати розширення в залежності від військово-політичної обстановки», - додає експерт.
Ситуація зі Швецією і Фінляндією кардинально відмінна, обидві держави - «старі європейки», які колись, з різних причин, обрали шлях нейтралітету.
«Але партнерські відносини з Альянсом не полишали ніколи: з 1994-го вони, як і Україна, – члени програми «Партнерство заради миру», з 2014 (аналогічно) – Партнерства з розширеними можливостями НАТО. Втім, на відміну від нас, євроатлантичних прагнень не проявляли, хоча Альянс і демонстрував прихильність до такого кроку», - каже пан Лакійчук.
Ситуація в середині НАТО сьогодні радикально змінилася – Альянс знову відчуває РЕАЛЬНУ небезпеку.
«Мови про формальності з ПДЧ для вступу Швеції і Фінляндії не йдеться… (хоча в Альянсі є ще ті «члени», готові ткнути палки в колеса будь-кому, не без оглядки на Кремль). Отже, коли Крістін Квін говорить, що Україна може обійти ПДЧ на шляху до НАТО, як Фінляндія та Швеція – вона абсолютно права», - наголошує військовий експерт.
Більш того, формально в порівнянні зі шведами і фінами ми у виграшному положенні: «Україна єдина країна, яка в рамках унікального органу – Комісії Україна – НАТО з 2003 року реалізує індивідуальні Цільові плани для досягнення принципів і цілей, викладених в Плані дій щодо членства в НАТО. В різний час вони називались по різному – «Цільовий план дій Україна – НАТО», «Річна національна програма співробітництва Україна – НАТО» тощо.
Отже, стверджує Павло Лакійчук, було б консолідоване бажання Альянсу знайти в Україні надійного союзника – реальних, не надуманих, перепон для нашого вступу в НАТО немає. Хіба що є одна, з якою ми боремося зараз насмерть. І ми Переможемо!
«Україну треба приймати до НАТО вже зараз. Ніякої глобальної війни, як дехто вважає, не буде – рф тихенько відповзе»
«Те, що Фінляндію та Швецію готові прийняти в НАТО без ПДЧ – це нормально, перша хвиля також була без ПДЧ. Зрештою, країни, які набули членства одразу після створення Альянсу, наприклад, Німеччина – ніхто ж не дивився у 1955 році на якісь критерії, стан реформ у цій країні й так далі», - стверджує директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Албанія, Болгарія або Румунія на момент вступу в НАТО також не були взірцями антикорупційної боротьби чи ідеальної судової влади.
«Втім, гадаю, чим швидше країна стає членом ЄС і НАТО – тим швидше вона починає дійсно серйозні реформи, починає реально змінюватися. А не займатися імітацію, яка може тривати по 5, 10, 20 і більше років… Знов таки, якщо подивитися на те, якою Румунія була ще 20 років тому і якою є зараз – це абсолютно різні країни», - звертає увагу експерт.
І це якраз завдяки тому, що Румунія стала членом ЄС і НАТО.
«Тож якщо НАТО дійсно ставить перед собою завдання щодо забезпечення регіональної та глобальної стабільності – основним критерієм точно має бути не боротьба з корупцією, - наголошує пан Самусь. - Чи допоможе вступ України в НАТО припинити домінування рф у Чорному морі? Вибачте, але ракетний крейсер «Москва» українські збройні сили потопили, а не якась країна-член НАТО. НАТО ніколи б не наважилося знищити рашистський флагман».
Тож питання в самому Альянсі.
«Не вірю, що Україна – це найкорумпованіша, навіть серед тих країн, які вже є членами НАТО. Візьмемо до прикладу Туреччину. Давайте поговоримо не про корупцію, а про низку інших аспектів, як от свобода слова, демократія, права людини тощо. В кожної країни є свої проблеми, особливості та специфіка. А Угорщина? Давайте і про неї згадаємо. Чи є ця країна найбільш ефективною з точки зору члена НАТО? Мабуть, що ні. Зараз Угорщина діє проти інтересів НАТО, втім, однак, на відміну від України, досі є членом Альянсу», - розмірковує військовий експерт.
Через свою політику НАТО зайшло в глухий кут, знаходиться в кризі. Адже якщо йдеться про організацію, яка забезпечує свою суто внутрішню стабільність – це одна справа. Якщо ж говорити про організацію, яка готова брати на себе відповідальність за стабільність і безпеку в регіонах довкола неї – тоді слід переглянути внутрішні процедури.
«Слід змінити правила гри: і політику, і стратегію, і, взагалі, розуміння того, чим на сьогодні є Альянс», - наголошує пан Самусь.
І останнє – щодо шансів пришвидшеного вступу в НАТО для України.
«Якщо НАТО справді хоче грати більшу роль у нашому регіоні – має прийняти Україну до свого складу вже зараз. От просто сьогодні. Повірте, наслідки будуть вкрай цікаві і парадоксальні. До 24 лютого всі боялися і ледь не пошепки говорили: «Якщо росія воюватиме з НАТО – це ж буде катастрофа», - каже він. - Тепер же всі побачили, що раша не здатна не те, що воювати з НАТО, вона не здатна воювати з Україною, що раша – це фейкова держава, як і її «друга армія». Мені здається, що багатьом повинно бути соромно. Повторюся: ніхто з членів Альянсу не наважився б знищити крейсер «Москва», а Україна наважилася і знищила, і рф тихенько це проковтнула».
На думку експерта, так само буде зі вступом України до НАТО: якщо нашу державу приймуть – рф тихенько відповзе, ніякої глобальної війни, як дехто вважає, не буде. А що буде? А буде потужний удар по рф.
«Безперебійно отримуючи західну військо-технічну допомогу, навіть без участі натівських солдатів, Україна самостійно б вирішила усі свої питання, - стверджує Михайло Самусь. - В будь-якому разі, ми повинні раз і на завжди усвідомити, що НАТО для України – це не якась «священна корова», не самоціль, а виключно інструмент забезпечення національних інтересів у сфері безпеки».
«Безпекові міркування можуть призвести до певного пом’якшення вимог щодо вступу в НАТО»
«У багатьох виникло помилкове враження, що зникли умови для отримання членства в НАТО. Мовляв, якщо фінів та шведів так просто приймають до Альянсу, а ПДЧ не є юридично зобов’язуючим елементом, значить вже немає жодних умов. Насправді, є певні стандарти для набуття членства», - каже політолог Володимир Воля.
У випадку з Фінляндією та Швецією йдеться про повну відповідність цих держав стандартам, про тривалу історію взаємодії у військових та військово-технічних сферах.
«А з огляду на війну росії проти України, спрощеного прийому до Альянсу не варто очікувати. Однак безпекові міркування можуть призвести до певного пом’якшення вимог. Тобто можуть бути запроваджені нові механізми прийому», - додає експерт.
Для нашої держави зараз створюються умови, щоб вже у 2023 році, як мінімум, подати заявку на вступ до НАТО.
«Україна зараз виконує ті завдання, які містилися в ПДЧ», - наголошує пан Воля.
По-перше, Україна прискорено наближається до стандартів НАТО у військовій, військово-технічній сферах: «Відбувається прискорена інтеграція з Альянсом у питаннях взаємодії по різних напрямах, включаючи масштабний перехід на західні зразки військової техніки, спорядження. До завершення війни Україна буде повністю сумісною з НАТО».
По-друге, війна виявила низку кадрових та корупційних проблем в оборонному секторі: «І саме війна вимагає від української влади та суспільства здійснити кардинальне очищення від корупції та неефективних кадрів хоча б ті сфери, які пов’язані з обороною та ВПК».
По-третє, виконавчій та законодавчій владі доведеться ухвалити закони, які наблизять Україну до стандартів НАТО: «Нічого непосильного тут немає».
Один із ймовірних сценаріїв: Україна подає заявку на вступ до НАТО після завершенні війни з рф, тобто після виведення російських військ з української території.
«Певним тимчасовим виключенням може бути питання Криму. Після подання заявки і попередньої згоди на прийом з боку НАТО в Україні повинен відбутися референдум. Його результати є передбачуваним вже зараз. Увесь процес від подання заявки до остаточного рішення з боку НАТО може відбутися за один рік», - певен Володимир Воля. І додає, що гіпотетично існує й інший сценарій: прийняття України в НАТО ще до завершення війни, але за умови звільнення усієї території (без урахування Криму) від російської окупації.
«За майже три місяця супротиву «другій армії» - про членство в НАТО Україну насправді мають просити лідери НАТО»
«У заяві Крістін Квін є чітка логіка», - каже дипломат Вадим Трюхан.
По-перше, Джо Байден з першого дня в Овальному кабінеті послідовно і навіть вперто реалізує політику солідарних зусиль та спільної відповідальності союзників по НАТО плюс – держав-партнерів за практично всі без виключення міжнародні проблеми. А особливо цілеспрямовано цей курс став впроваджуватися після афганського конфузу.
«Відтак актуалізація питання членства України в НАТО лягає в цю логіку. Ніхто, крім НАТО, не може нікому надати ніяких твердих, чи навіть «м’яких» гарантій. Особливо, коли йдеться про захист від такої варварської держави, якою є нацистська росія. А одноосібно Вашингтону нести такий тягар, чи навіть в компанії з Великою Британією, – це приректи себе на непомірні військові витрати і постійну загрозу ядерної війни», - зауважив пан Трюхан.
По-друге, за 31 рік після розвалу СРСР більшість держав-членів НАТО невиправдано знизили витрати на оборону й інтенсивність тренувань своїх військових. Окрім хіба що Туреччини, збройні сили якої практично постійно воюють проти курдів. Відтак Альянс потребує приливу свіжої крові.
«А Україна, як ніхто інший, показала, що її армія вміє воювати і готова до проведення ефективних військових та/або рятувальних операцій. Як на власній території, так і деінде. Приклад з евакуацією цивільних з Афганістану – говорить сам за себе», - акцентує експерт.
І, по-третє, якщо взяти за основу аксіому, що «війна = криза», то можна прийти до очевидного висновку: саме зараз найбільш сприятливий момент для вирішення питання членства України в НАТО по суті: «У Вашингтоні прекрасно розуміють цінність нинішнього історичного моменту. Тому і пролунала заява пані Квін. Дипломати такого рангу без погодження зі своїм столичним керівництвом подібного роду заяви не роблять».
На відміну від процедури вступу до ЄС, вирішення питання членства в НАТО, - це в чистому вигляді політичне питання. Якихось чітких критеріїв, які б застосовувались до аплікантів, як от пріснопам‘ятні Копенгагенські критерії членства в ЄС, не існує в природі.
«Ні на папері, ні в якості якоїсь джентльменської домовленості», - підкреслює дипломат.
Відтак, виходячи з того, що показала Україна за майже три місяця супротиву «другій армії у світі» – про членство в НАТО Україну насправді мають просити лідери НАТО.
«Україні вже немає потреби в тому, щоб знову в холосту стукати у ті брюссельські двері, що, як виявилося, ніякі не відкриті для нас на половину, не говорячи вже про «навстіж». Ситуація має дозріти в провідних столицях Альянсу, а потім можна буде вже й говорити про часові рамки, умови, чи, радше, їхню відсутність тощо. Підтримка самої ідеї членства в українському суспільстві є», - каже пан Вадим Трюхан.
І це правда. Згідно даних останніх соцдосліджень, рівень підтримки вступу в НАТО серед українців – в межах 60-65%. Так що за реалізацією ідеї, після того, як вона дозріє, справа не стане. Переможемо!
Мирослав Ліскович. Київ
