Голод як зброя. Росія знову вивозить зерно з України

Але Путін не спиняється в наслідуванні Сталіна і готовий іти далі, застосовуючи як зброю голод.

27 квітня в інтернеті опублікували рішення Законодавчих Зборів Красноярського краю РФ про «експропріацію надлишків минулорічного і цьогорічного врожаю у фермерів Херсонської області».

Навіть мова цього повідомлення (яке потім зникло) нагадує документи компартії 1933 року, які регламентували організацію Голодомору.

Спроби росіян використати голод як зброю не обмежуються цим випадком.

Блокування українських портів та мінування суднохідних шляхів, загрожують продовольчій безпеці світу. За оцінкою ООН, близько 1,7 мільярда людей чекає бідність та голод через порушення продовольчої системи внаслідок повномасштабної війни, розв’язаної Росією проти України.

Крім того, Росія намагається зірвати посівні роботи в Україні, знищуючи сільськогосподарську техніку та завдаючи ракетних ударів по всій території нашої держави.

Луганська обласна військова адміністрація повідомила, що росіяни вивезли або знищили трирічні запаси зернових для області.

Кремль нині знову чинить геноцид проти українців. А голод, який у 32–33 роках забрав життя мільйонів наших земляків, тоді виявився дуже ефективним інструментом цього злочину.

Тож недаремно російська пропаганда докладала колосальних зусиль, щоб брехати світові про начебто природні причини Голодомору. Блокувала дипломатичні зусилля України з міжнародного визнання Голодомору геноцидом.

Правду про використання голоду як зброї приховували для можливого застосування голоду в майбутньому.

Тоді, в 1932–33 роках, в українських селян, вже загнаних у колгоспи, забрали не лише зерно — совєти експропріювали чи знищували все їстівне. Так звані буксирні бригади (у народі їх ще називали «червоні мітли») відбирали в селян овочі й посівне насіння, усе, що було з харчів, — навіть рештки страв у печі.

«Бригади «буксирів», — пригадував Михайло Савченко, який пережив Голодомор, — пішли по дворах, шукали хліб у хатах, на горищі, у скринях, у сараях, клунях. Залізними щупами пройшлися по грядках, по сараях — чи нема де закопаного. Знайдене зерно забирали, картоплю, буряк теж виносили. Млинки, жорна, ступи били. Не допомагали ні вмовляння, ні плач».

У листопаді 1932 року комуністи запровадили режим «чорних дошок». Це спеціальні списки населених пунктів, котрі не виконували нереальних планів заготівлі чи були політично неблагонадійними.

Село, занесене на «чорну дошку», було приречене на смерть. Його перетворювали на голодне гетто. Усі продукти та промислові товари звідти вивозили, а людей ізольовували від зовнішнього світу.

Від світу було ізольовано всю Україну. Внутрішні війська та міліція оточили всю лінію кордонів, голодні українці не мали права полишати свого краю, приреченого на смерть.

Ізоляція мала ще одну мету — завадити поширенню інформації і приховати злочин. Совєтська пропаганда заперечувала будь-які повідомлення про масові смерті українців і робила це навіть руками американських журналістів, таких як досі не позбавлений Пулітцерівської премії Волтер Дюранті.

Саме тоді Сталіну вдалося добитися, щоб Сполучені Штати Америки визнали СРСР, що стало найбільшим дипломатичним успіхом комуністів.

Тим часом на середину 1933 Голодомор досяг піку — в червні щохвилини помирало 24 українці. Ми досі не знаємо (і, напевно, вже й не будемо знати, бо сліди злочину приховували відразу) точної кількості вбитих — в наукових дискусіях йдеться про 4–7 мільйонів.

Такі страшні втрати сталися, бо українці програли війну з більшовиками у 1921-му і не мали своєї держави, не мали армії, світ жодним чином не міг чи не хотів допомогти нам.

Нині ми маємо українську державу, українську армію, яка ефективно нищить російського агресора. З нами цілий вільний світ, який допомагає не лише ресурсами, але й зброєю. Тому Путіну не вдасться повторити Сталіна — Голодомору більше не буде. Зокрема тому, що ми пам’ятаємо про жертв 1932–1933 років і ця пам’ять робить нас сильними в нинішній війні.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!

Володимир В’ятрович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства