Крим 1944. Злочин без кари – фундамент нового злочину
У подібних подій немає, та й не може бути «круглих» чи «не круглих» дат – це чергова чорна мітка на тілі історії у відліку катастрофи. Така сама, як Голокост для євреїв чи Голодомор для українців. Упродовж десятиліть корінний народ древньої кримської землі був вигнанцем. Жив і помирав на чужині. Його домівки були відібрані, майно розграбоване, культура знищена, мечеті закриті, кладовища сплюндровані. Впродовж десятиліть кримських татар називали «ворогами», «зрадниками», «неблагонадійними». Навіть дітей.
За що ж їх «удостоїли» такого приниження і цькування з боку влади? Якими були офіційні причини масового виселення і якими – справжні? Що робив світ, коли за два дні людей – переважно жінок і дітей, адже кримськотатарські сім’ї були багатодітними, – в товарняках вивезли з батьківщини фактично за порухом пальця одного нелюда – Сталіна? Чому велика трагедія «маленького» народу пройшла практично непоміченою? І чому й сьогодні повторюється майже та сама історія?
Блискавична спецоперація НКВС, якій і нацисти могли б позаздрити
Це була одна з найшвидших депортацій у світовій історії. Зразкова, як для операцій подібного штибу. Навіть нацисти могли б позаздрити. За дві доби – 18-20 травня 1944 року за межі півострова було виселено майже 200 000 людей. На збори – 15-20 хвилин. З собою дозволено брати мінімум речей. У «спецоперації» брали участь понад 32 000 солдат і офіцерів НКВС. Більш як 150 000 кримських татар було вислано в Узбецьку РСР, інших вислали до Казахстану і Марійської АРСР. Чому саме в Узбекистан? Існує припущення, буцімто радянські керманичі вважали, що кримські татари там якнайшвидше асимілюються – зникнуть, розчиняться без сліду.
Везли у товарняках з Бахчисарая, Джанкоя, Сімферополя. Спочатку вагони були заперті, а коли їхали через Перекоп – відкрили двері. «Ми вдихали на повні груди запах солоної води Сивашу і плакали, плакали, плакали…», – згадувала одна кримська татарка, яка пережила жах депортації.
Багато хто не витримав жорстокого випробування – майже половина кримських татар загинули від голоду та хвороб. Третина з них – діти до 14 років.
Незабаром з Криму були депортовані інші невгодні: греки, болгари, вірмени.
Офіційна і справжня причина депортації: одвічні «вороги народу»
Офіційна – радянська версія причини примусового виселення – «масове дезертирство з лав Червоної армії та співпраця з німцями». 11 травня було прийнято таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар», в якій наводилися фальшиві претензії до усього кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм. Берія повідомляв, що приблизно двадцять тисяч кримських татар дезертирували з Червоної армії та приєдналися до німецьких військових формувань. Це була чистісінької води фальсифікація, але саме це й стало офіційним обґрунтуванням депортації.
Насправді причини були інші. По-перше. Був миттєвий розгром у 1942-му 51-ї Кримської армії, яка фактично розсипалася під натиском німців. Чи були винні в цьому кримські татари? Як згадували учасники бойових дій, бувало й 18 гвинтівок на батальйон, а решта солдатів були з лопатами і кирками. І їх кидали в бій… Величезна кількість учорашніх радянських бійців, зокрема і кримських татар, потрапила в полон до німців. Усіх їх назвуть «зрадниками» і ними, одразу після визволення Криму Червоною армією, займеться НКВС.
По-друге. Був катастрофічний провал партизанського руху в Криму. Майже половина партизанів, які діяли переважно в гірських районах півострова в 1941-1942 роках (не серед степу ж їм воювати) під керівництвом Олексія Мокроусова, загинула не від бойових зіткнень, а від голоду (траплялися навіть випадки канібалізму). Тож радянське керівництво банально перекладало власну провину в поразках першого етапу війни на кримських татар, які були вибрані на роль внутрішнього ворога.
Коли ж саме у Сталіна виникла ідея переселення всього кримськотатарського народу – достеменно невідомо. Але відомо, що питання про виселення кримських татар обговорювалося, починаючи ще від приєднання в 1783 році Криму до Російської імперії. Особливу підозру корінне населення Криму викликало і під час Кримської війни 19 ст.. Росіяни тоді теж вбачали у кримських татарах одну з причин власної поразки.
Як би там не було, виселивши корінний народ і заселивши замість нього покірливих (і вдячних) тимчасовців, влада фактично отримувала кастрований, неймовірно «зручний» для управління Крим.
Чи були кримські татари більшими «зрадниками» ніж росіяни?
Як кримські татари ставилися до німецької окупації? По-різному.
По-перше, була частина кримськотатарських активістів, уцілілих під час хвилі радянського терору, які сповідували ідеї першого Курултаю, ідеї кримськотатарської незалежності. Вони сприймали прихід німців як шанс позбутися радянсько-сталінського ярма.
По-друге, була якась частина кримськотатарських комуністів, відданих колишньому режиму. Яскравий приклад – Алімє Абденанова – комсомолка, підпільниця, розстріляна нацистами на початку квітня 1944 року. Прикметно, що неодноразові звернення кримських татар про присвоєння їй звання Героя Радянського Союзу були проігноровані і завершилися безрезультатно. Її нагородили… лише у 2014 році, званням Героя Росії посмертно, коли це стало вигідно Кремлю. Чимало кримських татар воювало в лавах Червоної армії.
По-третє, був величезний прошарок кримських татар, які не займали жодної політичної позиції: вони елементарно виживали. І за Сталіна, і за Гітлера, а потім знову за Сталіна. Тобто, коли прийшли німці й розгорнули пропагандистську кампанію (навіть підключили до цього генерала Власова), агітуючи вступати до лав спротиву і воювати на своєму боці проти комуністів, були ті, хто повірив обіцянкам німців. А чому б їм було не вірити? Німців вони ще не знали, не знали і про план Берліна заселити Крим тірольськими німцями, а щодо Гітлера, то ще не так давно сам Черчилль називав його «надією всього прогресивного людства», та й союзником СРСР він теж два роки був… До того ж, кримські татари уповні зазнали «щастя» життя в Радянському Союзі з його колективізацією і постійними кривавими репресіями.
Так були створені підрозділи татарської самооборони, сформовані за сприяння німецького окупаційного режиму. Однак цифра у 20 000, яку наводив Берія – значно завищена.
Як світ не помітив великої трагедії «маленького» народу
Ялтинська мирна конференція, яка відбувалася на початку лютого 1945 року, проходила після сталінської зачистки Криму. Як зауважує історик Сергій Плохій у книзі «Ялта. Ціна миру», «Руйнування, яке спостерігали Рузвельт і Черчилль на шляху до Ялти, було наслідком не тільки німецького варварства; але немає жодних доказів того, що вони тоді про це знали – радянська влада зробила офіційну заяву про депортації тільки за два роки після подій».
Однак, варто зауважити, що транспорт для спецоперації був наданий таки англійцями і американцями. Про це пише у відомій книзі «Жертви Ялти» Микола Толстой «Транспортні засоби для операції були виділені англійськими і американськими військами в Ірані, і, на думку радянських офіційних осіб, союзникам було відоме призначення вантажівок… Масове виселення кримських татар не просто передувало угоді, яку пропонували зараз Сталіну Іден і Черчилль; сама угода ніби завершувала операцію з їхнього виселення…»
Друга світова війна близилася до свого завершення, стало остаточно зрозуміло, хто буде переможцем. На тлі тих величезних жертв і руйнувань, яких зазнала Європа, на велику трагедію «маленького народу» не звернули жодної уваги. Її просто не помітили.
Один із номерів National Geographic 1945 року вийшов із репортажем про Крим. Там були красиві фотографії кримських татар у національному вбранні і жодного слова про те, що їх – кримських татар – вже немає на півострові…
Чому мовчала Туреччина
Туреччині тоді було не до кримських татар. Можна сказати, що під час Другої світової війни, яка практично її не зачепила, ця країна продемонструвала дива дипломатії, вправно лавіруючи між США, Великобританією і Німеччиною. Попри те, що з 1939 року Анкара була союзницею Великобританії та Франції, це не завадило їй підписати18 червня 1941 року договір про дружбу і ненапад з Гітлером. Під час перших голосних успішних перемог Вермахту турецьке керівництво неодноразово зустрічалося з керівництвом нацистської Німеччини. Товарообіг і військово-технічна співпраця були на дуже високому рівні. Наприклад, солдати Вермахту були одягнені у форму з турецької бавовни, а в танковій броні використовувався турецький хром. І це при тому, що на Туреччину поширювалася програма американського ленд-лізу, починаючи з грудня 1941 року. Лише 23 лютого 1945 року Туреччина оголосила війну Німеччині. За цей жест її запросили на конференцію в Сан-Франциско і вона стала однією з країн-засновниць ООН.
Натомість із СРСР відносини після 30-х і впродовж 40-х років у турків були напружені. Цілком можливо, що Сталін побоювався кримськотатарського чинника під час можливого воєнного конфлікту між СРСР і Туреччиною.
Тимчасове «потепління» було в 1944 році, але в 1945 знову настало «похолодання»: СРСР вимагав від Анкари спільного контролю над протоками і передачі декількох турецьких територій, на що турки відповіли категоричне «ні». Але кримських татар, котрі переховувалися на території країни і яких СРСР звинувачував у співпраці з німцями, згідно з драконівськими ялтинськими домовленостями, турки все ж видали.
Так само, як і британці. Близько 250 чоловік, які потрапили в полон до британців у Німеччині, сподіваючись згодом емігрувати в Туреччину, були видані радянській стороні.
Злочин без кари і без покаяння
Про жахливий злочин – депортацію кримських татар – не повідомила жодна радянська газета. Не було зроблено жодної фотографії. Так само, як нацисти забороняли фотографувати і вести зйомку масових розстрілів євреїв, так і радянські чекісти суворо стежили за тим, щоб не відбувся витік інформації про цю спецоперацію, про яку, в кращих традиціях Кремля, знали спочатку одиниці. Все, що залишилося від тієї трагедії – спорожнілі домівки, які незабаром заселили завезеними громадянами СРСР, і жива людська пам’ять. Жоден із тих 32 000 солдат і офіцерів, які брали участь у депортації не були названі, не були покарані.
Лише пару чоловік, через півстоліття, публічно зізналися, що брали участь у тій варварській операції і висловили з того приводу жаль. Один у місцевій кримській газеті написав спогади, а інший, зустрівши кримську татарку, яку він виселяв, попросив у неї пробачення. Чимало виконавців злочинного наказу отримали нагороди, підвищення до зарплати, житло.
Після депортації: як гора Ай-Петрі залишилася Ай-Петрі
Що було потім, після насильницького виселення? Життя в нелюдських умовах. Здебільшого, спочатку навіть без будь-якого даху над головою. Згодом – у тісних бараках з цементною підлогою. Попри радянські казки про «дружбу радянських народів» – вороже ставлення місцевих. Постійне приниження, конфлікти.
Радянська влада зробила все, щоб знищити згадку про татар і щоб Крим став «совєцьким». Були ліквідовані кримськотатарські школи (понад 9 тисяч), бібліотеки (646). Закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах.
25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні «зрозумілі» російські назви. Щоб ні в кого не виникло навіть і сумніву в тому, що Крим – це споконвічна власність «русского мира». Хотіли дати нові назва навіть географічним об’єктам, але проти виступили міжнародні морські організації, бо ці назви було внесено до лоцій. Так на мапі Криму залишилися гора Ай-Петрі і мис Айя…
Беріївська амністія 1953 року не торкнулася кримських татар і до 1956 року вони мали статус спецпереселенців без права залишати місце проживання під страхом кримінальної відповідальності. Формально кримські татари отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне – в 1989, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною. Зроблено це було не з доброго дива – упродовж десятиліть кримські татари затято і послідовно за це боролися. Впродовж десятиліть лідери кримських татар відбували покарання за покаранням у радянських тюрмах, а прості громадяни виходили на Красну площу з транспарантами: «Батьківщина або смерть».
***
Знана кримськотатарська науковиця, філологиня Аділе Емірова у спогадах пише: «Наш народ був пограбований, принижений, приречений на фізичну смерть… Земле моя! Батьківщино моя! Ти маленький зелений листочок, що приліпився до крутого боку нашої планети. Але мої очі дивляться тільки на тебе. Моя душа пам’ятає тебе і прагне до тебе. Ти снишся мені й досі. Останнім часом, згадуючи тебе, я часто плачу. Плачу безмовно і гірко…»
Нині український Крим знову окупований московськими загарбниками, які перетворили півострів на територію страху. Не засуджене і не покаране зло, модифікувавшись, чинить те ж саме, що й 78 років тому. Нині вже внуки і правнуки тих кримських татар, хто пережив страшну сталінську депортацію 1944, змушені перебувати або у вигнанні, або в російських тюрмах, або жити на батьківщині в атмосфері посткомуністичного терору. Чимало хто з них зі зброєю в руках боронить Україну від російських агресорів у 2022-му.
В нашій єдності – і в горі і в радості – наша сила. І наша перемога. І Крим – цей дивовижний і неймовірно прекрасний край – батьківщина кримських татар, обов’язково буде вільний. Місце щасливих людей.
Світлана Шевцова, Київ
