Інформаційно-психологічна війна: Україна її точно не програє
А ви також помітили, як останній тиждень-два суспільний настрій став похмуріший? Очевидно тому, що більшості людей, яких привчили за три місяці до оптимізму, важко зрозуміти і прийняти об’єктивне: по-перше, варто налаштуватися не на спринтерську дистанцію, а на марафон, бо війна надовго, по-друге, на фронті, крім блискучих перемог, можливі й дошкульні поразки.
…Маємо ледве не щоденні емоційні гойдалки. Суспільство хитає від стану твердої впевненості у своїх силах до відчаю та зневіри, і – знову навпаки. Наприклад, учора Захід, який однозначно підтримує Україну в протистоянні з рф, наш друг (партнер/союзник), а вже сьогодні – не зовсім, бо, як ХТОСЬ каже, має відмінне від нашого бачення перемоги. Те ж саме з військовою допомогою: Україні зброю то дають, обіцяють дати ще і навіть більш потужну, то вже не дають, незрозуміло чому затягують із відповідним рішенням. Або – то рф недовго залишилося, її військо виснажене, високоточні ракети закінчуються, путіну гаплик, Україна от-от переможе - то рф проводить приховану мобілізацію, кидає усі сили, на Донбасі йдуть пекельні бої, слід готуватися до важких тижнів...
І таких прикладів, з відповідними меседжами, які вкидаються спеціально («Україну кинули на призволяще», «ЗСУ не мають чим воювати», «союзники нас схиляють до компромісу з рф», «Україні заміть ЄС пропонують щось незрозуміле» тощо), можна навести ще багато. Ким вкидаються? Не секрет, що проти нашої держави активно діють підрозділи ІПсО (інформаційно-психологічних операцій) російської армії, фсб, служби зовнішньої розвідки. Як саме і чим можемо якось протистояти? На ці та інші запитання спробуємо відповісти по ходу.
ВОРОЖІ ІПСО: ЩО ВІДОМО?
«Ворожі ІПсО в умовах воєнного стану спрямовані, насамперед, на деморалізацію та дезорганізацію фронту та тилу, формування атмосфери безнадійності та приреченості. Основним їх завданням, зазвичай, є дискредитація військового та політичного командування держави, зміщення інформаційного фокусу на поразки та невдачі, розповсюдження наративів про зраду з боку союзників тощо. Такі ІПсО покликані створити у громадян та армії ворожої країни відчуття безперспективності спротиву, зниження бойового духу та заохочення до капітуляції», - коментує Укрінформу політтехнолог Дмитро Бачевський.
Крім того, ІПсО можуть стосуватися роздмухування панічних настроїв, пов'язаних з можливою нестачею продуктів харчування, медикаментів, товарів першої необхідності. Якраз маємо свіжий приклад: щойно з’явилася інформація, що через обстріли ДП «Артемсіль» зупинило роботу, соцмережами одразу почала ширитися паніка: «Все пропало, треба хутко бігти у найближчий магазин/супермаркет і купувати соль, і якнайбільше». Однак профільні експерти ринку запевняють, що в Україні буде сіль, і хліб, і будуть люди. Тож зберігаємо спокій.
«Загроза техногенних катастроф, епідемій та інших глобальних проблем можуть також використовуватися для того, щоб перенаправити енергію та увагу людей із завдань оборони країни на власний порятунок», - додає пан Бачевський.
«ІПсО є різновидом розвідувальних операцій впливу (або іншими словами – «активних заходів»). До речі, дивно, що у публіцистиці у 2015-2019 роках був модним термін «активні заходи». А з 2021 року став більш уживаним термін ІПсО. Хоча для пересічного обивателя принципової різниці між собою вони не мають. Мабуть, справа в тому, що терміном «активні заходи», здебільшого, користуються спецслужби, а ІПсО – військові та Сили Спеціальних Операцій. Звичайно, в ході війни уся увага та пріоритети спрямовані на військо», - доповнює експерт із комунікацій, ексзаступник міністра інформаційної політики України у 2017–2019 рр. Дмитро Золотухін.
ІПсО та «активні заходи» використовуються людством стільки ж, скільки воно веде війни. Тобто – тисячоліттями. І описані їх принципи, ще у творі Сунь-цзи «Мистецтво війни». Саме тому, винайти чи вигадати в цьому процесі щось нове – практично не можливо. Змінюються лише засоби донесення інформації.
«Тисячу років тому – це були чутки, які розповсюджуються з торговцями-агентами, вони розповідали їх жителям, в’їжджаючи в місто торгувати. Сьогодні – це соцмережі та телеграм-канали», - каже експерт.
Мета ІПсО – змінити поведінку того, на кого вона спрямована.
«Однією з важливих складових ІПсО є феномен децепції, яку описала у своїй книзі «В тумані війни» російська авторка Єгорова-Гантман. Децепція (англ. deception) – це введення супротивника в оману. Тобто такий стан інформаційного простору навколо воєначальника, що спонукає його приймати рішення, вигідні для того, хто організує ІПсО, - каже пан Золотухін. - Звичайно, в період війни, ІПсО йдуть на зустрічних курсах. Для ІПсО ключовим є сформувати емоцію в свідомості людини - страху, паніки, злості, обурення, гострого бажання справедливості. А вже сама емоція формує бажання людини вчинити якийсь конкретний вчинок».
Наприклад, написати обурливий пост з матюками про воєнно-політичне керівництво України. Тж відслідковувати ІПсО можна дуже просто – за своїми емоціями: «Якщо ви щось прочитали чи подивилися відео і у вас з’явилося сильне бажання кудись бігти, щось писати, комусь дзвонити, то, з великою долею вірогідності, ви стали жертвою ІПсО. Якщо ви можете приймати рішення з абсолютно холодною головою без емоцій – це означає, що ви можете опиратися ІПсО».
Ну, що таке ІПсО – зрозуміло. Але…
НА ОСОБИСТОМУ І СУСПІЛЬНОМУ РІВНЯХ: ЯК ПРОТИСТОЯТИ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИМ ОПЕРАЦІЯМ?
«Щоб протистояти ворожим ІПсО на особистому рівні потрібно постійно собі нагадувати, що війна на інформаційному фронті запекла і безперервна», - наголошує аналітикиня ГО «Детектор медіа» Ксенія Іллюк.
І якщо війна взагалі може бути доволі далеко від нас фізично, то війна інформаційна точиться у наших вітальнях, на зупинках громадського транспорту і навіть під мімішними постами з котиками.
«Тобто уявіть, що це лінза через яку треба сприймати всі події навколо. Звісно, не потрібно впадати в параною, адже це теж плодючий ґрунт для інформаційних операцій. Треба розуміти: ІПсО завжди має на меті зміну поведінки, тобто не просто змусити людину повірити в щось, а привести її до певної дії чи бездії, - каже аналітик. - Тому коли ми сприймаємо інформацію з цим знанням і намагаємось зрозуміти, кому і для чого було б вигідно поширювати таку інформацію – ми вже є значно менш вразливими до інформаційно-психологічних впливів».
Стійкість суспільства ґрунтується на персональній стійкості, акцентує пані Іллюк, тож саме вклад у власну інформаційну та психологічну безпеку є найціннішим, що може зробити кожен з нас.
«На особистому рівні – в першу чергу інформаційна гігієна», - каже голова Української фундації безпекових студій Юлія Каздобіна.
По-перше, читати новини лише кілька разів на день, якщо ваша діяльність або ваша ситуація напряму не залежить від оперативної обстановки.
По-друге, зменшити час, що ви проводите у соціальних мережах.
По-третє, читати коментарі та повідомлення лише від людей, які є фахівцями та роз’яснюють ситуацію, а не намагаються вас заспокоїти або залякати.
«Ну і, усвідомити, що нас атакувала країна, яка набагато більша за нас, отже, за визначенням наша перемога не може бути легкою. Дуже сильно допомагає мати якусь конкретну справу, яка з одного боку змушує концентрувати на ній думки, а з іншого дає відчуття, що ти також робиш внесок у спільну перемогу», - рекомендує пані Каздобіна.
«Протистояти ворожим ІПсО у військовий час має держава шляхом ведення професійної пропаганди та контрпропаганди», - стверджує Дмитро Бачевський.
На особистому ж рівні потрібно вмикати самодисципліну – відмовитися, насамперед, від поширення панічних настроїв: «Адже через відомий ефект взаємонавіювання будь-яка, навіть незначна негативна інформація при масовому її розповсюдженні набирає рис глобальної катастрофи».
«ІПсО є видом бойових дій. Не кожен українець може піти до війська, щоб вбивати ворогів. Не кожен може брати участь у захисті від ІПсО, чи, навпаки, формуванні ІПсО. Через засилля такого роду дискусій, у багатьох склалася думка, що кожен може протистояти, чи брати участь в ІПсО. Це не так. Кожен має займатися своєю професією», - доповнює Дмитро Золотухін.
Протистояння ІПсО на особистому і суспільному рівні, продовжує він, полягає у тому, щоб не брати в них участь і не піддаватися їх маніпуляціям: «Іншими словами – повертаємося до індикатора емоцій. Слідкуйте за своїми емоціями. Якщо вони зашкалюють після споживання інформації – значить ви вже на дорозі жертви ІПсО. Те саме відбувається, коли вас намагаються обдурити на вокзалі пропозицією «погадати на ручке». Якщо ви піддалися емоціям – значить втратили гроші. Все насправді просто», - переконує експерт із комунікацій.
УКРАЇНА ПРОТИ РФ: ХТО КОГО В ІНФОРМВІЙНІ?
«Більшість людей неправильно розуміє суть інформаційно-психологічного протистояння. Тут немає ні перемоги, ні поразки, тому що вони не описуються медійно-інформаційними категоріями. Під впливом ІПСО управлінці роблять хибні кроки. Через хибні кроки ми потрапляємо у програшне становище, яке має наслідком конкретні смерті людей. Але, щоб відслідкувати цей ланцюжок – потрібно мати специфічні навички та володіти усією повнотою інформації», - стверджує Дмитро Золотухін.
Тож якщо вам хтось буде казати, що «знає як виглядає Україна в інформаційному протистоянні» - знайте, що він бреше, бо ніхто не може мати такої повноти інформації: «А той, хто має її – ніколи вам не скаже».
Натомість Юлія Каздобіна вважає, що ми успішно протистоїмо намаганням нас розхитати, бо українці дуже добре розуміють, хто нам ворог, і який наш національний інтерес у цій війні.
«Хоча останнім часом у нас почали створювати приводи для внутрішніх конфліктів. Це потрібно припинити. Зараз дуже важливою стає міжнародна арена, де ми спочатку однозначно вигравали, а зараз там можна чути заклики до здачі інтересів України заради запобіганню голоду в Африці, негативних наслідків для світової економіки, подальшій гибелі людей, - звертає увагу голова Української фундації безпекових студій. - Багато розмов, що санкції проти звичайних росіян – це несправедливо. І нам дуже важливо пояснити, що саме перемога України зараз важлива, щоб рф більше не створювала таких загроз».
Треба подовжувати боротьбу, бо наша перемога ще не остаточна.
«Важливо розуміти, що в інформаційній війні перемога дуже умовне поняття, оскільки боротьба триває безперервно. І без системної роботи з побудови стійкості суспільства до гібридних загроз, першість легко можна перехопити», - продовжує Ксенія Іллюк.
Окрім реактивного реагування на російські інформаційні нападки в українському інформаційному просторі, дуже важливо діяти проактивно – самим створювати нові сенси.
«Зараз унікальний час для того, щоб зайнятися українським міфотворенням, що має будуватися від нас, а не як відповідь росії. У нас вже є чудові приклади, дуже тішить як активно і природньо до цього міфотворення доєдналась українська молодь, - вказує аналітикиня ГО «Детектор медіа». - Я щиро захоплюсь україномовним твіттером та тіктоком. Нові й глибокі сенси, з якими ми ідентифікуємо себе в час невизначеності, будуть слугувати нашим інформаційним щитом».
ІНФОРМПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ЧИ Є ПОМИЛКИ, ЩО ТРЕБА ПОКРАЩИТИ АБО ЗМІНИТИ?
Хтось може дорікнути, що, мовляв, помилки є завжди, але говорити про це привселюдно в умовах війни, особливо у такій чутливій сфері, не варто. Втім, дозволимо собі з цим не погодитися – говорити про це треба.
«Те, що консолідацію та ейфорію від перших перемог змінює втома та розчарування – природньо. Проте це вимагає суттєвих змін в комунікації всередині України. Особливо в контексті інформаційних операцій рф в Україні. Ще до «великої війни» ключовою тактикою росіян було максимально розділяти українців: за мовою, за регіонами, за політичними преференціями, релігією. Й певні інформаційні перемоги в рф були. Тож попри безпрецедентну єдність, яку ми всі бачимо, втома, тривожність, розгубленість є ідеальним ґрунтом для розхитування ситуації зсередини», - звертає увагу Ксенія Іллюк.
Влада дещо захопилась переможною риторикою. Звісно, що бойовий дух та віра в перемогу дуже важливі, проте в контексті інформаційно-психологічного протистояння радше бути оптимістичними, але реалістами. Тобто розуміємо реалії, готуємось до них, але зберігаємо оптимізм.
«Перейти в такий стан буде важко, адже емоційно суспільство дуже сильно розхитали: спершу обіцяють перемогу за 2 тижні, а потім говорять про війну до 2035-го року. росія, звісно ж, не втрачає нагоди розхитати українців ще більше, шукає привід до дискредитації влади, підриву морального духу», - каже пані Іллюк.
«Чи є помилки? Так. Спецоперації проти України завжди створюються там, де існують комунікаційні вразливості, коли системний захист дуже тоненький, або його взагалі не існує. Ось, наприклад, яскравими прикладами такого інформаційного вакууму були і залишаються тематики «Азовсталі» та дефіциту пального. Система стратегічних комунікацій вщент зруйнована, тож наступна вразливість може з’явитися в будь-якому місці», - наголошує Дмитро Золотухін.
Поки що нас рятує те, продовжує експерт, що у нас завчасно зачистили інфополе, включно з закриттям проросійських телеканалів та розпуском ОПЗЖ: «Але у мене немає жодного сумніву в тому, що і в президентській фракції у ВРУ є люди, які періодично і регулярно стають свідомими чи несвідомими знаряддями російських ІПсО. Принаймні, я не в змозі знайти іншого пояснення регулярним безглуздим законодавчим і публічним ініціативам, які емоційно розгойдують суспільство».
«Надто заспокійливий тон є помилкою. Так само, як і намагання впливати, а не інформувати. Громадянам потрібна інформація, щоб люди могли приймати власні рішення. Влада, яка просто заспокоює та не дає достатньо інформації громадянам, демонструє неповагу до них, вказує, що не сприймає їх, як дорослих та як партнерів. Це факт: громадяни України гідно зустріли російську агресію. Але помилкою є дуже різкий перехід від заспокоєння до агресивних нагадувань, що на фронті все дуже складно», - доповнює Юлія Каздобіна.
Такі переходи провокують паніку та підривають довіру. А підрив довіри до повідомлень влади – це ґрунт для ворожих ІПсО.
«Потрібно постійно бути реалістичним, інформувати про кроки, які робить влада, щоб протистояти агресії. А бойових дух підтримувати прикладами героїзму та того, як українці разом долають виклики», - наголошує експертка.
«По-перше, про бойові дії мають розповідати військові, а не радники міністерств, чиновники абощо. Зрештою, вони не несуть жодної відповідальності й можуть говорити сьогодні одне, а завтра інше. На мою думку, це неприпустимо», - каже директор Інституту світової політики Євген Магда.
По-друге, треба використовувати значний інтерес із боку іноземних журналістів: «Варто проводити для них брифінги — якщо не для кожної країни, хоча б для країн-сусідок (Польщі, Угорщини) — за участі громадян цих країн, які захищають Україну, або представників національних меншин в Україні (етнічних поляків, угорців тощо), які воюють у лавах української армії. Щоб вони своєю мовою могли розповісти нашим сусідам, що відбувається в Україні».
Нарешті, Україні на державному рівні не завадила би стратегія єдиного голосу в коментуванні всього, що відбувається в російсько-українській війні.
«Для того, щоб інформаційна політика держави була більш ефективною, для всіх спікерів від держави має існувати єдина рамка, позиція, яку вони мають озвучувати. Щоб було менше самодіяльності та самовираження і більше чіткого курсу на досягнення конкретних цілей в інформаційному просторі», - підкреслює Дмитро Бачевський.
Простіше кажучи, ситуацію треба завжди оцінювати об'єктивно. А оцінивши – діяти для її покращення. Стратегічно ми Переможемо. Просто треба якісно робити свою роботу кожен на своєму місці.
Мирослав Ліскович. Київ
