Луганщина сьогодні найгарячіша точка України. В області зруйновано багато житлових будинків, об'єктів інфраструктури, навчальних закладів, пошкоджено лікарні. За інформацією керівника Луганської ОВА Сергія Гайдая, окупантам вдалося захопити вже 95% регіону. Саме в ці хвилини ведуться активні бої за Сєвєродонецьк і за трасу Лисичанськ-Бахмут, яку ще називають «дорогою життя» і яка є стратегічно важливою для наших захисників. Обстріли важкою артилерією зі сторони російської армії тут не припиняються вже тривалий час.

У соціальних мережах з’являється інформація, що наші захисники відступають, їх розгромили, вони здали трасу, а ще не мають що їсти і як вивозити поранених, воюють з одним автоматом в руках проти важкої артилерії, а найближчими днями їх оточать і візьмуть в полон.

Яка ж ситуація насправді на передовій Луганщини? Як боряться наші хлопці та стримують російську орду? Які найнагальніші потреби та що очікувати в найближчі дні, які, як кажуть військові експерти, стануть переломними в цих боях, кореспондент Укрінформу дізналася телефоном у пресофіцера 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Назара Ільницького.

РАШИСТИ ТУТ ТВОРЯТЬ ТАКИЙ СЮРРЕАЛІЗМ, ЩО НЕ ВКЛАДАЄТЬСЯ В ГОЛОВІ

- Назаре, що у вас відбувається? Обстріли не припиняються зовсім, чи все-таки бувають години затишшя?

- Ця ніч була більш-менш тихіша, але не тиха, просто тихіша. Вночі ми вже знаємо, як вони стріляють. Вдень може відбуватися що хочеш. Ми їхали одного разу на звичайні зйомки, в просте, умовно тихе місце, планували просто поспілкуватися з нашими хлопцями. Хвилин 30 поговорили, а після цього ми побачили просто якийсь сюрреалізм, який не вкладався у голові. Це була така робота артилерії, що ти дивишся і не віриш, що це відбувається тут і з тобою. Вони люблять такі екшени, коли все стріляє, бабахає, кудись летить. Задіяно було все, що тільки можливо.

- Це стріляли так по вашій групі?

- Ні, вони не по нас працювали, а по якихось своїх визначених цілях. Не знаю, які там були в них цілі, деколи здається, що вони просто діють хаотично. Літали вертушки, великокаліберна артилерія, скидали авіаційні бомби… З нами все добре, ми все розуміємо, що і як нам треба робити, просто оці такі факти несподіванки, непередбачуваності… Для чого все і відразу? Куди? Навіщо? Понищити житлові масиви, яких тут і так вже майже немає? Їх логіку зрозуміти важко. А насправді, її взагалі нема. Ми відчули на собі 25 хвилин життя військового на передовій. А хлопці, що там постійно знаходяться, в них ці ефекти несподіванок дуже часто. Психологічно це дуже важко. Тому хлопці якимось чином себе налаштовують. Я не знаю як. Але коли ти до них приїжджаєш, якщо їм там важко і дуже важко, то ніхто не буде жалітися. Вони розуміють, що роблять.

ОКУПАНТИ ПРАЦЮЮТЬ КІЛЬКІСТЮ, А МИ ЯКІСТЮ

- Наскільки ворог переважає наші сили?

- Перевага, найперше, в кількості. Не потрібно бути якимось експертом, щоб зрозуміти, що в нас умовно 40 мільйонів, а в росії 150 млн - в них точно більший мобілізаційний ресурс. І артилерія. Мені здається, що в них незліченна кількість боєприпасів, танків, гаубиць. Вони воюють кількістю, а ми воюємо якістю. Поки орки випускають 50-100 снарядів, нам потрібно ту ж задачу виконати за 5-10 боєприпасів. Це умовно. Але так приблизно і є.

- Чи вистачає вам зброї?

- Все, що необхідно, у нас є. Звичайно, коли питають, чи вам потрібна зброя, відповідаємо: однозначно, потрібна! Її ніколи не буває забагато. Так, наша зброя зараз тут така, що їй не 5 і не 10 років, але вона свої задачі у вправних руках виконує по максимуму.

- Є інформація, що найближчим часом буде сучасне озброєння, яке надали країни-партнери...

- Ми будемо вдячні на всі 100%. Чекаємо на  артилерійські системи, що надають Сполучені Штати, Франція і наші партнери із Польщі і Словаччини - чим більше їх буде, тим краще. Люди є. Працювати є кому.

- А наші солдати вже готові працювати з цією зброєю, що надійде відразу на передову?

- Зброя - вона ж не приходить просто так. Її ж не привозять і кажуть – на, сідай. Відбувається це так: передають ту чи іншу зброю, якщо наші хлопці з нею не працювали, разом їдуть вибрані фахівці і вже тут на місці проходять мінімальний курс навчання. Вони навчаються і працюють з цими новими комплексами насправді дуже успішно. Це бачимо як ми, так і партнери, які надають зброю.

- А яку зброю вам мають підвезти ближчим часом?

- Це така тема, яку зайвий раз обговорювати не потрібно. Нам сказали, що буде. Можливо, буде сьогодні чи завтра…  Головне, що буде. А що це - хай буде сюрпризом для ворога. Але наші хлопці зможуть втриматися навіть з тим, що вони мають.

АЛЬТЕРНАТИВА Є ЗАВЖДИ, НАВІТЬ, «ДОРОЗІ ЖИТТЯ»

- А чи буде як доставити до вас озброєння? Я так розумію, що рашисти постійно роблять спроби захопити дорогу Лисичанськ-Бахмут. Вона під постійними обстрілами. Траса надзвичайно важлива, яка ситуація там зараз, чи можна нею їхати?

- Цивільним сюди не потрібно їздити, це однозначно. Є інша дорога в об’їзд цієї. Дні три-чотири тому рашисти таки дійсно добралися на ту трасу і спробували там організувати якийсь блокпост, але з цього нічого не вийшло. Наші хлопці добре спрацювали і вони були змушені повернутися в ті кущі, де вони сидять. росіяни кидають на цю дорогу велику кількість артилерії, масу людей, але станом на сьогодні в них там нічого не вийшло і не вийде.

- Ви так впевнено це кажете?

- Наші захищають її всіма силами, вона для нас важлива і вони це розуміють.

 - По  цій дорозі йшла до вас гуманітарка, евакуйовували поранених і  так само ви чекаєте по ній підкріплення по зброї? Чи є альтернатива?

- Повірите, альтернатива є навіть «дорозі життя». Військові в першу чергу використовують якісь безпечні шляхи, так само волонтери, які вже працюють багато років, знають, куди вони їдуть і що їм загрожує. Місяць назад їхали до нас волонтери в Попасну, то їх обстріляли, один помер, а іншого забрали в полон. Тут ніколи не вгадаєш. В гості до нас не їздять, бо розуміють, що то не той час. Але  і зараз приїжджає велика кількість волонтерів, привозять все необхідне, ми їм дуже вдячні. Привозять ту ж оптику, яка ніколи не буває зайвою, потрібні прилади нічного бачення, тепловізори, які дуже важливі для піхоти, щоб вони не були, як сліпі кошенята, бо варто бачити і контролювати ту ділянку, яку тобі дали.

- А як щодо поранених, я знаю, що раніше їх вивозили до Бахмута, а далі в Дніпро, чи є зараз така можливість?

- В  нас є точки евакуації, де може доїхати медична машина, а безпосередньо поранених в нас евакуйовують з цієї визначеної точки. Куди ми їх доставляємо часто просто на наших бойових машинах чи несемо на ношах. Зрозуміло, що це все залежить від стану бійця.  Наші медики надають першу допомогу, а далі їх евакуйовують в залежності від складності поранення. У нас є все, що необхідно для надання першої медичної допомоги. Цих речей нам достатньо, щоб бійця забрати з поля бою і стабілізувати перед евакуацією до госпіталя. В нас дуже хороші медики, які мобілізувалися і прийшли сюди. Вони в цивільному житті займаються медициною і за кордоном працюють. Є в нас медик параолімпійської збірної, він відразу прийшов сюди. Зізнається, що раніше зовсім інше життя було і за тиждень з ніг на голову все перевернулося. Ці люди вміють свою роботу робити і рятують життя, як ніхто інший.

ПОТРІБНА СВІЖА СИЛА

- А які зараз найбільші потреби в бригади?

- Завжди потрібні свіжі люди, свіжі сили. Тому що люди, вони ж не роботи і рано чи пізно виснажуються. Тому потрібна свіжа сила. Це всюди так в зоні активних бойових дій. Я закликаю, хто має сили, бажання, приходити захищати свою країну. Це найважливіше.

- Зараз волонтери дуже активно збирають гроші на машини для військових,  чи є така потреба у вашій бригаді?

- Розуміємо, що машина - покупка вагома, ти на неї збираєш гроші і ти її бережеш. Тут ситуація така сама. Ти її бережеш, але тут може бути таке, що в понеділок вона в тебе є, а у вівторок вже від неї не лишилося нічого. І ти думаєш, що слава Богу, хоч я вижив. Машини їздять по складних ділянках дороги, обстрілюються, зношуються. Потреба є постійна. Машини знищуються десятками. Вони нам життєво необхідні, навіть елементарно - щоб завезти на передову хлопцям води, чи продуктів до певної точки. Бо зрозуміло, що велика машина не поїде на «передок», в руках ти того вантажу 10 км не понесеш, і є певні визначені ділянки, куди можна заїхати. Все, що потрібно, швиденько по максимуму завозиться.

НАЙБІЛЬШЕ МОТИВУЄ РОЗМОВА З РІДНИМИ, АЛЕ ПРОБЛЕМА, ЩО ТУТ НЕМАЄ ЗВ’ЯЗКУ

- В соцмережах багато пишуть, що хлопці з 24-ї на передовій не мають що їсти, а часто навіть і води.

- Тут має бути розуміння в тому, що тобі можуть довезти і що ти можеш на місці зробити, яким чином приготувати, зберегти і тому подібне. Насправді, чим більше в тебе стріляють, тим в тебе менше бажання їсти, тобі просто не хочеться. Якийсь один раз в день поїсиш в обід і все, виконуєш далі поставлені задачі. Зрозуміло, що певний період часу ти можеш так протягнути, але довго це тривати не може. Тому в нас тут вся ця велика машина працює і вона складається з таких маленьких потреб, де нічого немає зайвого. Воно все до купи складається, як пазли, і так виконуються задачі.

- А який моральний дух наших бійців? Що найбільше підтримує?

- Насправді, як я для себе бачу і як ви вже це зрозуміли, велика проблема зі зв’язком (під час запису розмови зв'язок переривався майже через кожні 5 хв.- авт). На бойових позиціях його взагалі немає: ні мобільного, ні інтернету, ні поштових голубів. Тому інколи хлопцям по кілька діб не вдається поспілкуватися з рідними, навіть просто сказати: «Я живий». Можливості на це нема. Коли така можливість з’являється, зарядити себе цією енергією, побачити, почути маму, дружину, дитину, вони відразу починають поводити себе по інакшому. Розуміють, що є підтримка, ти не просто так тут сидиш і виконуєш цю задачу, ти бережеш своїх рідних від тієї біди, яку бачиш тут. І це мотивує. Повертає в стрій, дає наснагу.

- Але ж вони не постійно на передовій? Буває час, що відпочивають?

- Якщо правильно побудувати роботу, то звичайно, що буває. Є ж групи, підрозділи, зводи – йдуть бої, вони бачать, коли і хто кого може підмінити, щоб дати трішки відпочинку. Бо людям потрібно елементарно душ прийняти, поїсти більш-менш, знову ж, подзвонити рідним. Якщо вони тижнями стоятимуть зі зброєю в руках, то добром це не скінчиться і дорого буде коштувати. Для військових відпочинок, як служба – святе (сміється).

ВОНИ СЮДИ ЛІЗУТЬ, ЯК ТАРГАНИ: ЇХ НИЩИШ – З’ЯВЛЯЮТЬСЯ НОВІ

- Голова Луганської ОВА Сергій Гайдай в одному з ефірів сказав, якщо російські загарбники найближчим часом не досягнуть успіху, вони видихнуться й ситуація стабілізується. Але якщо наші військові відступлять і передислокуються, то це на даний час не змінить хід війни. Ви плануєте відступати?

- Це, щоб ви розуміли, не класичне поняття відступ, а зайняття позицій, які будуть більш вигідними на найближчі дні чи певний період часу. Бо просто стояти, щоб покласти людей - в нас тут таким ніхто не займається. Це не Перша чи Друга світова війна. Ти просто займаєш якісь вигідні рубежі, де тобі краще контролювати противника, а йому набагато важче щось зробити. Це військова тактика.

- Це так, як сталося з Попасною?

- Якщо про Попасну - це місто, якого вже немає на карті. Його взагалі знищили. Може там якась одна-дві будівлі стоять, але це все не підлягає відновленню і відбудові. рашисти просто як таргани, пруть туди всіма можливими і неможливими способами. Вони там попідтягували велику кількість тактичних груп, особового складу кадрових росіян, бо з місцевих зрадників там вже нікого не лишилося. Мобілізовані закінчилися ще при перших штурмах Попасної, ті бойовики шостого полку  з так званих «лнр» - їх вже немає. Вагнерівці,  звичайно, на фоні інших виглядають дуже круто, але вони розуміють, що це їм може коштувати і наскільки важко це все робиться. Там постійні суперечки і перестрілки між собою, бо вони просто відмовляються виконувати задачі. Лишилися кадрові росіяни, в основному десантники, є, звичайно, морпіхи і піхота.

- У ці хвилини йде боротьба за Сєвєродонецьк. Чи відомо вам, яка ситуація там? 28 травня там таки майорів жовто-блакитний прапор.

- Стосовно Сєвєродонецька мені вам складно щось сказати, бо наш підрозділ стоїть біля Золотого. Я знаю, що  там є шляхи сполучення, які російські окупанти намагаються всіма способами знищити або захопити, щоб наші підрозділи не могли звідти вийти і вести організовувати  логістику. Над цим вони працюють. Але поки не зробили те, чого хочуть.

- Іноземні розвідки повідомляють, що противник вчергове збирається форсувати річку Сіверський Донець в районі Білогорівки. Це місце завдяки вашій бригаді вже стало одним із символів війни, як Чорнобаївка. Чому вони знову і знову туди йдуть?

- В них є така дивна впертість і задача, яку поставило командування – перейти саме в тому місці. І вони будуть виконувати її будь якою ціною. І це вже прослідковується кільканадцятий раз. Це просто абсурдна ситуація, там сотні одиниць техніки, бойові машини, танки, піхота і чого там тільки нема. Воно просто їде – нищиться, їде наступне -  нищиться і так в еквіваленті це вже більше бригади повністю знищено. Разом з технікою ліквідовуються люди, тільки в поодиноких випадках їм вдається вижити. Там вже знищено близько трьох сотень одиниць техніки. Це величезна кількість.

- І наші хлопці і надалі готові їх там зустріти?

- Так, звичайно. Тут, розумієте, є така можливість спостерігати їх безглузді рухи, потренуватися, злагоджено попрацювати артилерією і просто їх знищувати. Нехай пруть, ми чекаєм.

- І все-таки, для росіян зараз Луганщина - №1, і вони все роблять, щоб її зайняти. Скільки ще будуть тривати запеклі бої, Ви як вважаєте?

- Тут сказати дуже важко, бо насправді ми розуміємо, що штурм не може відбуватися безперервно і вічно. Є певний період, умовно 3-5 днів, коли вони можуть штурмувати, а далі вони просто не можуть цього робити і все. Ніхто не може. Вони вимотуються, зношуються, вичерпуються. Зараз вони штурмують-штурмують, їм це не вдається, вони знову заводять нове і цей процес може відбуватися з певною циклічністю, але не вічно. Звичайно, вони будуть продовжувати штурмувати. Вони кидають всі зусилля, щоб досягнути того, що вони хочуть для своєї нікчемної держави і її диктатора.

Наше керівництво розуміє цю ситуацію і бачить, і приймає для того всі необхідні рішення. Підтягується і техніка і сили для того, щоб дуже радісно їх зустріти.

Довідково. Старшому лейтенанту ЗСУ Назару Ільницькому 29 років. Навчався на історичному та юридичному факультетах Львівського національного університету ім. Івана Франка, проте обрав для себе військовий шлях. Від 2015 — на фронті. Його фото і відео, як «горить, палає техніка ворожа» надихають бійців на нові звершення. 

24 окрема механізована бригада імені короля Данила базується в місті Яворів на Львівщині. У 2004 та в 2017 роках 24 ОМБР визнана найкращою бригадою в Західному оперативному командуванні, а 2005 року - найкращим підрозділом Сухопутних військ ЗСУ. Свого часу в лавах 24 омбр проходили службу: генерал-лейтенант Олександр Павлюк, генерал-майор Валерій Залужний, генерал-лейтенант Сергій Наєв, генерал-полковник Генадій Воробйов, а також НГШ генерал-лейтенант Руслан Хомчак.

23 серпня 2017 року 24 окремій механізованій бригаді присвоєно ім`я короля Данила. З цього часу військовослужбовці гордо називають себе бійцями Королівської бригади чи Королівськими піхотинцями.

З початком збройного конфлікту на сході України 24 бригада -  один з найбільш боєздатних підрозділів ЗСУ, а на її базі утворені декілька «важких» батальйонних тактичних груп. Зараз «королевичі» на Луганщині продовжують примножувати втрати ворога.

Людмила Гринюк, Львів

Фото надані Назаром Ільницьким