Колорадські жуки для росіян і снаряд у спальні

Військові рф знищують села на Запоріжжі. Щодня через обстріли руйнується кількадесят будинків. Останніми днями ворог веде масований обстріл по Комишувасі, а також селах Новояковлівка та Магдалинівка. На жаль, є загиблі серед мирного населення. Люди впевнені: їх хочуть стерти з лиця землі.

Кореспондент Укрінформу побувала в Новояковлівці, де лишилось не більше сотні людей.

Вороги б'ють не точково, а просто по селу

"Літня жінка загинула. А за кілька днів до того загинув її син. У жінки було поранення, часткова ампутація ноги. Ми майже годину шукали то ноші, то “газель”… не можна було її сидячи везти. За протоколом медики не можуть їхати на територію, коли обстріл… везли самі і трохи не довезли до лікарні… але зараз цю проблему, сподіваюсь, вирішили: днями нам волонтери подарували "швидку" з ношами і тепер я сам навіть можу сісти і повезти людину, якщо, не дай бог, буде потрібно", - розказує голова Комишуваської селищної ради Юрій Карапетян.

Щодня він їздить селами і фіксує руйнування. Каже, Комишуваха  обстрілюється часто, під постійним вогнем села Магдалинівка та Новояковлівка. Ворожі війська б'ють не точково, а просто по населеному пункту.

Пан Юрій погодився проїхатися з журналістами вулицями обстріляної Новояковлівки.

"Всюди подвір’я були доглянуті, всюди квіти, а зараз… усе позаростало, люди виїхали, хати покидали", - говорить він дорогою до села.

Ми приїхали в село близько 10:30. Віддалено було чутно гуркіт, але за пів години гупати стало ближче і частіше.

На вулицях - ні душі, на подвір’ях - собаки, кури. Будинки без вікон, дахів, а іноді й стін, зупиняємось біля одного з таких.

"Це один із крайніх прильотів. Люди виїхали з хати раніше. Тут родина жила. Коли виїхали, попросили, аби сусіди приглядали за хатою. От вони зателефонували і сказали, що снаряд прилетів. Були слідчі, дивились. Кажуть, щось потужне впало сюди - за один раз пів хати зруйнувало", - показує знищений будинок Карапетян.

З-під уламків до нас вийшов пес, його залишили хату стерегти.

"Спить тепер не в будці, а на дивані", - говорить селищний голова і вказує на диван, що стоїть у розбитій частині хати.

“А я тут, вдома. А куди мені діваться?”

Всього в селі зруйновано близько 20 будинків, а пошкоджено майже всі.

Тим часом бачимо людей у сусідньому городі, гукаємо. До нас виходить літня жінка.

"Я ваш селищний голова - Карапетян, а це журналісти", - звертається до жінки Юрій Володимирович.

Її звати Раїса Семенівна. Їй 72 роки, 40 із яких вона працювала у магазині. Діти давно виїхали за кордон. З ними та онуками жінка частенько спілкується телефоном.

"А я тут, вдома. А куди мені діваться? Часто гуркотить - і вчора, і позавчора, цю ніч… Дуже страшно. Як ви того ще не чули, то краще б і не чути і не бачити… Люстру збило, двері пошкодило. Сьогодні зранку як почали стріляти. І от, чуєте? Але треба жить - і живемо. Їсти хочеться, тож і на городі пораюсь, але як починають стріляти, все кидаю і ховаюсь у хаті", - розповідає пані Раїса, витираючи сльози.

Питаю, а що ж посадила на городі. Жінка запрошує у двір, веде на город, показує картоплю, помідори і маленьку тепличку - там дині.

Загалом у жінки аж 84 сотки землі, більшу частину вона здає в оренду.

"Кацапи "градами" побили у людей помідори. Будуть їсти жуків колорадських ті кацапи, бо в нас нічого не залишиться через них. Хоча ми надіємось і на хлопців наших, і на Бога, що до нас не дійдуть", - каже жінка.

На подвір'ї в неї прибрано. Пані Раїса встає о 5-й ранку та порається по господарству. Питаємо чи є в неї що їсти, чи, може, потрібно щось.

"У нас дуже староста хороша - Олена. Вона і пенсію привозить, і гуманітарну допомогу. Але я гуманітарку не поїдаю всю. Чесне слово. Ще й наші хлопці військові допомагають", - говорить вона.

У дворі в неї кілька курей та індик.

"Люди собак покидали, а вони ж голодні бігають по селу. Вже троє курей моїх з'їли. То якийсь жах", - скаржиться жінка.

Домовились, що приїдемо в гості після нашої перемоги.

Щодо пенсій, то раніше в громаді працювала пересувна пошта, але після того, як ще на початку війни окупанти розстріляли автомобіль з листоношею у Преображенській громаді, “Укрпошта” доставляє пенсії лише до Комишувахи, а далі розвозять старости.

Що робити зі снарядом, який стирчить з підлоги твоєї хати?

Під’їжджаємо до ще однієї хати. З вулиці видно: від даху майже нічого не лишилось. Але як виявилось, у подвір’я влучило відразу три снаряди, один із них впав просто в спальні будинку.

"Заходьте в хату, я вам зараз покажу все. Ось прямо в підлозі, бачите, стирчить снаряд. Вдарив він у димар, впав у хату через дах. Виходить, що димар нас урятував", - розповідає 81-річний Микола Олексійович. Він живе разом із дружиною Ніною. А всього на їхній вулиці лишилось чотири людини, решта виїхали. Дехто кинув і хату, і худобу, і городи.

У момент обстрілу пан Микола був у дворі, як він сам каже, ходив дивитись "куди прилетіло у сусіда", аж раптом прилетіло і до нього.

"Я вечерю готувала. Вийшла надвір, вже верталася, як засвистіло і мене чи відкинуло, чи сама впала. Ногу трохи травмувало, а якби зайшла в хату, то не знаю, чи й жива була б", - згадує Ніна.

Тим часом її чоловік показує другий снаряд - стирчить у землі біля сараю. Третій десь розірвався. У городі сусіда — величезна, як стовп, ракета.

"Все треба обнародувати, хай люди бачать, що роблять. Це не фашист, а нелюд. Хіба він не бачить, що він наробив… я в ту війну (Другу світову, - ред.) у погребі сидів, як малий був. Мені мама розказувала, ми сиділи з нею разом в підвалі. І тепер… Нема слів. Чи така доля, чи такий щасливий?" - говорить дід Микола.

Від переляку та постійних обстрілів помер його улюблений пес. Дід каже, що й у погребі його ховав - так страшно тварині було, що померла.

"Я сам раніше не боявся, але після того, як по хаті прилетіло, то тіло все трусить, нерви здали, і я почав лякатись", - додає дідусь.

Питаю, а чого ж залишається у селі? Тим більше, що за його словами, у Запоріжжі живе донька.

"Їхати не буду. Супруга в мене і корова Луна", - відповідає він.

Спеціально для Луни він посадив буряки, для себе - трохи картоплі.

Микола Олексійович 40 років працював трактористом, Ніна - його друга жінка - дояркою. Все життя вони прожили у Новояковлівці і кажуть, що "тікати не будуть", хоч і страшно.

Вони попросили селищного голову, аби до них приїхали сапери та сказали, що робити зі снарядом, який стирчить у хаті з підлоги, а також - допомогти накрити хату, бо покрівлі ж немає, а ремонтувати нікому.

Коли ми виїжджали з села, ворог почав обстрілювати громаду.

Одна жінка бігла вулицею, аби подивитись, чи не її хату розбомбили, поки вона в гості до батьків ходила. Ми нарахували 5 прильотів менш ніж за пів години.

Селищний голова закликає людей виїхати з тих сіл, які постійно під обстрілами. Вже евакуювали близько 80-90%, але такі як пані Раїса, Микола, Ніна та ще близько двох сотень людей, усе ж залишаються.

Аварійні бригади "Обленерго" щонайменше 20 разів виїздили в село та відновлювали пошкоджені лінії. Є проблеми з водопостачанням. Але попри обстріли в громаді всі поля оброблені. Фермери садять пшеницю, ячмінь, рапс, скоро почнуть сіяти соняшник. За комбайни сідають сьогодні самі власники господарств, бо знають, що в них свій фронт і людей треба буде годувати.

Ольга Парсенюк, Запоріжжя

Фото Катерина Клочко