Генетика ні до чого, або Звідки беруться «хороші росіяни» в Україні та «погані українці» в рф
«Хороші росіяни», а чи є вони насправді? «Битви» на цю тему, зокрема у соцмережах, тривають уже не один тиждень. Втім, ці розмови ніяк не узгоджуються з ліченими спробами перевести все це на якийсь «генетичний» рівень. Чому? Хоча б тому, що в Україні проживає чимало етнічних росіян, яких можна назвати якщо не беззастережними патріотами, то хоча б цілком проукраїнськими людьми.
Автор (і ви, мабуть, теж) особисто знайомий із кількома такими людьми, які народилися і вивчилися в рф, але яких доля, в силу різних обставин, завела в Україну. Один із прикладів – 30-річний Сергій Тимофєєв, з яким ми затоваришували під час гарячої фази Революції гідності. Із Санкт-Петербурга до Києва він приїхав напередодні – у жовтні – до своєї дівчини Насті, з якою познайомився через «Вконтакте» (на той час ще на заборонену в Україні російську соцмережу).
Пам’ятаю його емоції, насамперед – повний захват від атмосфери, яка панувала на Майдані: «Да этому Януковичу однозначно хана. Слава Украине! Если бы в Москве или Питере сколько людей вышло на площадь – возможно, и моя страна стала бы свободной от всех этих путинов, медведевых и прочей мрази». Потім була анексія Криму, початок бойових дій на Донбасі. Сергій знову приїхав до Києва, але вже, як він сказав, «с концами». Так і сталося: в листопаді 2014 року розписалися з Настею, зняли квартиру на Позняках, зараз мають двох діток – Тараса і Марту. Востаннє ми спілкувалися з ним за декілька днів до «великої війни». Сергій підівчив українську, хотів подаватися на громадянство (важливо: анексію рф півострова вважає незаконною, злочинною): «Пишуть, що путін планує взяти Київ за три дні. І що ти, як журналіст, про це думаєш? Особисто я – що подавиться, йому тут хана».
Зрештою, те ж саме багато в чому стосується й осіб українського походження, які живуть в рф. Ну, от звідки беруться ці всі мерзотники – козаки (уродженець Кіровоградщини Д. Козак, заступник глави АП путіна), матвієнки (уродженка Хмельниччини В. Матвієнко, глава ради федерації рф), генерали з українськими прізвищами, які віддають накази обстрілювати наші міста і села, в яких, досі живуть їхні родичі (батьки, брати, сестри…) – що з паспортом росії в кишені намагаються знищити батьківщину своїх предків?
Як це можна пояснити? Відповідь одна: ніяка не генетика, а саме буття визначає свідомість, а не навпаки.
Про буття, «хороших росіян» і скільки таких проживає в Україні?
«Як би оцих «русских» зараз не називали в Україні, але це робиться точно не в етнічному, а в політичному, громадянському сенсах. Тобто до москалів, русні, кацапів відносять також і бурятів, і чеченців, і дагестанців тощо. Ніхто не дивиться на їхні паспорти чи родоводи. І це дуже правильний підхід в тому сенсі, що людей ненавидять, таврують і вбивають на полі бою не за те, ким вони є, а за те, що вони роблять», - коментує Укрінформу історик, етнополітолог Володимир Кулик.
Простіше кажучи, якби ці люди просто були росіянами – тоді б їх не ненавиділи і тим паче не стріляли в них на полі бою, але коли ці росіяни чинять злочини, прийшли в Україну, що вбивати нас або підтримують тих, хто прийшов…
«Людей російського походження, які визнають себе громадянами України, їх ніхто з асоціацією з «тими№ росіянами не ненавидить. Це перше, - каже етнолог. - Друге. Ті особи російського походження, які тут є – здебільшого вже не вважають себе росіянами. Не треба думати, що якщо перепис населення 20 років тому показав, що у нас проживає 8 мільйонів росіян (або 17,3 % від загальної кількості населення), то в нас досі проживає 8 мільйонів росіян. Це не так».
Люди мають право змінити свою ідентифікацію. Зрештою, більшість уже давно її змінили. На думку пана Кулика, якщо в Україні проведуть новий перепис, то він, по суті, підтвердить те, що показують різноманітні соцопитування: кількість людей в Україні, які вважають себе росіянами зменшилася до 7%: «Але, гадаю, ця цифра теж завищена. 7% було ще до «великої війни», до 24 лютого. Зараз – десь 2-3%, а то й менше. Зрештою, ніхто не знає, скільки людей хотітимуть називатися росіянами після того, коли слово «росіянин» набуло негативної асоціації з орками, руснею, вбивцями, ґвалтівниками…. В будь-якому разі, люди, які вважали себе росіянами – тепер цілком мають право вважати себе українцями».
Але частина із них хоче й надалі послуговуватися російською мовою. Чому так? Експерт стверджує, що мовний перехід завжди відбувається значно повільніше, аніж перехід ідентифікаційний.
«Тому казати, що в нас так багато росіян – уже не зовсім коректно. Але так, в Україні все ще є люди, які можуть вважати себе росіянами і вони як громадяни нашої держави заслуговують до себе цивілізованого ставлення, всього набору прав і так далі. Але – тільки якщо не роблять нічого такого, що заслуговує зневаги чи покарання», - наголошує пан Кулик.
Щодо буття, яке згідно з Карлом Марксом визначає свідомість…
«Дуже не люблю цих марксистських штук, але так, не походження, не генетика, а саме буття – суспільне оточення, спілкування, досвід споживання певної інформації – відіграє ключову роль», - переконує експерт.
Безумовно, що росіяни в росії та особи російського походження в Україні «споживають» різний телевізор, ба, навіть різний Інтернет, бо люди і тут, і там теж «ходять» на різні сайти.
«Зрештою, вони мають різних сусідів, колег, друзів, спілкуючись з якими – формують власні уявлення. Тож так, буття. Інакше це якийсь біологічний ленінізм: ти народився росіянином, росіянином і помреш. Але див. пункт №1, де я казав, що більшість людей, які на момент здобуття незалежності України вважали себе росіянами – уже змінили свою ідентичність», - додає пан Кулик.
А деякі з тих, які досі вважають себе росіянами – просто не надають цьому великого значення. Є маса досліджень, які показують, що ідентичність як громадян України для таких осіб важливіша, ніж ідентичність як росіян за національністю.
«Який росіянин є хорошим для України? А той, який, не залежно від того, де він зараз проживає – в Україні, в росії тощо – визнає, що Крим – український. Тобто дає відповідь на просте питання: чий Крим?», - каже філософ Олексій Панич.
Якщо цей «русский» відповідає, що «не все так однозначно», що «це не моє діло, я – «внє палітікі», ну, тоді він, хоч і пасивно, але підтримує російську імперію. Такий «русский» не дуже поганий, але все одно для України він не корисний, а шкідливий.
«Якщо ж «русский» каже, що Крим – російський, то він підтримує імперію активно. Це і є поганий «русский», - переконує пан Панич.
«Українські» козаки, матвієнки тощо – національне за формою, а соціалістичне (російське) за змістом
«Звідки така різниця між росіянами, які живуть в Україні, і росіянами, які живуть в рф? Звідки беруться всі ці «українські» козаки, матвієнки, як так виходить? Найперше треба почати з такого поняття як ідентичність», - розповідає Олексій Панич.
Запитавши у себе «хто я», людина має дати відповідь. От ідентичність – це відповідь на питання «хто я», а також – що «моє», а що «не моє», тобто, де проходять межі «свого» і «чужого» для мене.
«Проблема в тому, що людина має багато ідентичностей – культурних, політичних, сімейних – на різних рівнях, - продовжує філософ. - Наприклад, в різних ситуаціях я можу відповісти на питання «хто я» таким чином: я киянин, я українець, хоч у мене в родоводі були росіяни. Або ж сказати, що я – європеєць, мешканець планети Земля тощо. А вибираючи, що для мене «не моє» – точно можу сказати, що я не азіат, не африканець, не підданий російської імперії, й так далі. В цьому разі можна вибудовувати цілу низку як позитивних, так і негативних ідентичностей».
А щодо осіб українського походження, які живуть в рф і зараз підтримують путіна, і воюють проти України…
«Це про ситуацію, коли ідентичність була в якомусь-то сенсі українська, хоча б за місцем народження, можливо, частково навіть за культурою, але сприйнятою крізь призму радянської модифікації української культури: пісні, шаровари, борщ тощо. Але це лише декор. І якщо цей декор зняти, то, як казали ще за радянських часів, матимемо національне за формою, але соціалістичне (читай – російське) за змістом», - каже Олексій Панич.
Тобто національне, українське зведено до оформлення, а зміст – російський.
«От якщо ці люди з дитинства набралися на такому поверхневому рівні українського, але політично себе ідентифікували саме з російською імперією і їй же служили, то вони це своє українське коріння або відкинули, або ігнорують, або якраз і воюють за те, щоб повернути українське таким, яким воно було ще за їхнього дитинства. Тобто ще раз: аби мати національне за формою, але «соціалістичне», тобто російське, за змістом», - наголошує філософ.
От так, на його думку, і вилазять ці гібридні козаки, матвієнки, російські генерали з українськими прізвищами, які віддають злочинні накази…
«Є самосвідомість людини і є дії людини, - переконує Володимир Кулик. - Якщо людина російського походження вважає себе українцем і діє так, як повинен діяти громадян України – на користь держави, а особливо зараз, захищаючи її зі зброєю в руках – яка різниця, яке в неї походження? Те ж саме стосується тих осіб українського походження, які проживають в рф, наприклад, матвієнків чи козаків».
Себто немає різниці, яке в цих «українців» походження, коли вони діють як російські громадяни і є ворогами України. Походження нічого не детермінує.
«Що з цим робити? Та нічого не робити. Ці люди зробили свій вибір цілком свідомо. У певному сенсі це відрізана скибка. Цих людей уже не можна вважати українцями», - акцентує історик.
Якщо вони за скільки років не повернулися і не навернулися до України – вже й не повернуться і не навернуться. Вони – частина російського народу, такого, яким він є. І деякі з них прийшли сьогодні нас вбивати.
Пан Кулик нагадує, як у часи Першої та Другої світових війн осіб «ворожого» походження інтернували, бо вони вважалися підозрілими, ненадійними і шкідливими. Наприклад, демократичні американці інтернували японців, які хоч і були громадянами США, але походили з ворожої країни. Це не кажучи вже про те, що зробив у 1941-му Сталін з німцями Поволжжя.
«Зараз такого не роблять. Той же путін жодних подібних дій проти осіб українського походження не вчиняє. Він мабуть вважає, що немає для цього підстав, тому що більшість із них або підтримує війну, або принаймні не протестує проти неї. Значить вони таки самі росіяни, як усі інші», - підсумував експерт.
Що можна сказати у підсумку? А те, в принципі, що не генетика, не походження, а саме буття визначає свідомість частково підтверджується. Чому частково? А тому, що всюди існують виключення з правил. Яскравий приклад – російський опозиціонер, чемпіон світу з шахів, за етнічним походження азербайджанський єврей Гаррі Каспаров, який нині проживає у США і усі ці роки засуджував путінський режим і підтримував Україну, і який раптом «здивував» на питанні Криму, зробивши заяву про необхідність «захисту так званого «русского мира» на півострові» після поразки рф у війні. Ну, це ж не мат на шаховій дошці ставити: може, не подумав, не так сформулював, не оцінив, як це виглядало збоку. Добре, визнає хоча б, що Україна – Переможе.
Мирослав Ліскович. Київ
