Після нашої Перемоги: як бути з рф, або з тим, що виникне на її місці?

Україна обов’язково Переможе в цій війні, поверне усі тимчасово окуповані території, включно з Кримом і Донбасом. Це лише питання часу. Водночас нам потрібно вже зараз думати над тим, як співіснувати з рф, яка нікуди не дінеться, або тим, що від неї залишиться, постане на її місці після поразки.

Як приклад для наслідування багато хто наводить повоєнну Німеччину. Мовляв, така ж доля – очищення через страждання – очікує й на путінську рф (на цю тему пропонуємо ознайомитися з нашим матеріалом «Денацифікація по-справжньому: як Німеччина і німці очищалися від гітлеризму»). Можливо. Втім, тут є важливі «але». У німців на повне «очищення» пішло, як мінімум, 30 років. І це при тому, що вони не були аж наскільки довго під впливом цієї зарази – нацизму, на відміну від сучасних росіян з їх імперіалізмом (читай – рашизмом). Нацизм у Німеччині правив 12 років – із 1933 по 1945 рр. А російському імперіалізму – в різних модифікаціях – 300 років, а то й більше, якщо додати сюди період ще до Петра I: брудну історію зрад, підлості, нелюдської жорстокості… Тож скільки доведеться чекати на «очищення» у випадку з росіянами – 50, 100, 500 років?

Отже – питання – як Україні будувати стосунки/діалог із тією, вибачайте, залишковою постімперською біомасою, яка живе і житиме на північ і схід від нас?

«Процес «очищення» рф справді буде складнішим і триватиме довше, ніж процес «очищення» повоєнної Німеччини, але це не безнадійно» 

«Справді, Німеччина період «очищення» проходила десятки років. Причому в три хвилі. Для рф цей процес буде набагато складнішим і довшим. Я б навіть сказав – подвійним, втім, не безнадійним. Зараз набагато швидший темп життя, є більше каналів донесення інформації. Тобто ця мобільність – набагато вища, ніж це було після Другої світової війни», - прогнозує політолог Ігор Рейтерович.

За його словами, повинна бути спільна позиція, тобто не лише України, а всіх цивілізованих країн.

«Слід вже сьогодні думати над тим, що робити, які процеси культурної, гуманітарної, політичної денацифікації застосовувати до рф після її поразки. Щонайперше – треба почати обговорення цього питання насамперед із тими європейськими інтелектуалами, котрі намагаються нав’язати тезу, що не треба всіх росіян міряти на один аршин колективної відповідальності і провини. Я категорично з цим не погоджуюся, оскільки відповідальність за те, що трапилось несуть абсолютно всі громадяни рф. Навіть ті, які дуже оперативно виїхали за кордон і зараз намагаються грати роль «хороших русских» Це перший важливий момент».   

Другий – треба пропонувати конкретні механізми, за допомогою яких ця денацифікація в рф відбуватиметься.

«Німців ганяли на розкопки братських могил, змушували дивитися документальні фільми про жахіття в концтаборах – інакше просто не давали талони на їжу і не брали на роботу. Тобто німці були змушені це пройти. Втім, ми ж розуміємо, що без факту окупації, в рф цього не буде. А окуповувати рф ані ми, ані ЄС чи НАТО не збираються. Отже, потрібно шукати якісь інші канали і механізми. Можна піти таким шляхом: «Ви (рф та росіяни) зможете претендувати на інтеграцію в соціальний, економічний й частково гуманітарний/культурний простір всієї Європи лише після того, як видасте або покараєте всіх злочинців, принаймні, основних, а також – виплатите постраждалій стороні – Україні - репарації».

Чи спрацює? Пан Рейтерович вважає, що в даному разі приклад Сербії достатньо показовий.

«При всіх тих моментах, які Сербія демонструє своєю проросійською позицією – ця країна все одно бачить себе в межах ЄС. А оскільки вона знаходиться в Європі і змушена торгувати з європейськими країнами – для того, щоб інтегруватися на цей ринок, серби видали свого екс-президента Мілошевича, а також інших осіб, над якими висіло тавро «військовий злочинець» - на лаву підсудних в Гаагу. Подібний варіант з рф може бути прийнятним для України, хоча б на першому етапі».

Частково може бути використаний досвід Японії, яка спочатку довго не хотіла визнавати свою провину за всі скоєні нею злочини під час Другої світової війни, зокрема в Китаї. Але…

«Коли в Японії почався економічний бум – десь у 60-х роках – ця країна виплатила, хай опосередковано (тобто не завжди це робила держава, а якісь громадські фонди і так далі) певні суми корейцям, іншим постраждалим націям. І це призвело до того, що згодом Японія змогла з цими країнами торгувати, налагоджувати якісь відносини. От рф може піти таким шляхом».

Тобто крім санкцій, позиція України та всіх цивілізованих країн щодо рф може звучати таким чином: ми відмовимося від обмежень лише тоді, коли ви зробите перше, друге, третє… І не просто виведете війська, повернете всі окуповані території, видасте/покараєте злочинців і спокутуєте злочини, а й – виплатите репарації і так далі, і так далі.

«Простіше кажучи, все це прив’язати до зняття санкцій поетапно. Повірте, в рф, не одразу, звісно, але таки з’явиться якась частинка економічної еліти, котра захоче пристати на ці пропозиції», - переконує Ігор Рейтерович.           

«Україні доведеться протягом як мінімум 50-75 років мати справу з абсолютно непрогнозованим, агресивним і ментально хворим сусідом»

«Є чотири базові сценарії розвитку ситуації на європейському континенті», - каже дипломат Вадим Трюхан.

Перший – Україна виганяє рф зі своєї території, путінський режим залишається на місці.

Другий – Україна виганяє рф зі своєї території, в рф змінюється путінський режим на більш ліберальний.

Третій – рф завдає воєнної поразки Україні, окуповує практично всю територію.

Четвертий – Україна домагається капітуляції російської армії, в рф відбувається депутінізація, денацифікація і демілітаризація.

«За першим сценарієм максимум, на що можна розраховувати, – це перемир’я, терміном на 10-15 років. Перемир’я – після якого почнеться ще більш кровава війна, в результаті якої загинуть десятки мільйонів людей як в обох ворогуючих країнах, так і в багатьох європейських державах. Ключовий виклик для України, Європи і світу – путін і Ко, сповнені бажання реваншу і мільйони зомбованих пропагандою і принижених поразкою росіян, готових за хліб і воду відбудовувати велич росії і вмирати за неї», - моделює пан Трюхан.

За другим сценарієм, продовжує він, з’явиться шанс на те, що рф не буде думати про реванш, принаймні в перші роки після відповзання з України.

«Проте партія війни неодмінно повернеться до ідеї покарання України і Європи за всі злидні і біль, від яких будуть потерпати росіяни в результаті дії санкцій. Ключовий виклик – той же. По часу момент початку чергового вторгнення може початися навіть раніше, адже ліберальний режим приспить увагу Заходу і швидше підготує росію до наступної війни», - розповідає дипломат.

Про третій сценарій в Україні воліють вже не згадувати. Водночас цілком очевидно, що в москві його досі розглядають як пріоритетний.

«Саме тому там не видно бажання вести повноцінні перемовини з українцями. Ключовий виклик для України – критична залежність від допомоги Заходу. А росія ще зможе підтягувати резерви на фронт, хай і за рахунок застарілого озброєння та малонавченої біомаси, протягом не одного року, - вважає експерт. - Відтак для України важливо проявити максимальну майстерність і такт у перемовинах з нашими ключовими партнерами, зокрема США, Великою Британією, Туреччиною, Польщею, Німеччиною, Францією і деякими іншими – з тим, щоб не порушити баланс і не відлякнути від себе».

Вадим Трюхан переконаний, що за умови збереження існуючої динаміки поставок важкої техніки, боєприпасів і спорядження з Заходу, вірогідність реалізації цього сценарію – мінімальна.

Ну і, четвертий сценарій. На даний момент він виглядає як фантастика. Зокрема з огляду на патологічний страх деяких західних держав перед путіним і ядерною росією.

«Водночас він єдиний, здатний гарантувати мир у Європі на багато десятиліть наперед. І як би не було це складно, але Україні слід наполягати саме на його реалізації й переконувати ключових західних стейкхолдерів у тому, що капітуляція росії не лише в інтересах України, вона потрібна всій Європі і всьому демократичному світу», - акцентує дипломат.

Щодо роботи з росіянами після війни…

«Подібного рівня впливу пропаганди на більшість населення не зазнавало ще жодне суспільство у жодній державі світу. Відтак сподіватися на те, що за короткий проміжок часу росіяни раптом одужають від насаджених їм комплексів імперськості, шовінізму і нацизму – не доводиться, - каже пан Трюхан. - Скоріш за все, процес денацифікації і депутінізації рф займе набагато більше часу, ніж це знадобилося німцям. Це означає, що в росії на багато десятиліть наперед гарантоване збереження «ядерної» частини виборців, які будуть голосувати за радикальних політичних лідерів, які будуть обіцяти повернення величі росії, покарання європейців і американців тощо.

На його думку, говорити про якийсь оптимістичний сценарій, за яким на місці росії раптом з’явиться одна або декілька держав із демократичними урядами, демократичними цінностями, верховенством закону, свободою ЗМІ тощо – не доводиться за жодних обставин. Україні доведеться протягом як мінімум 50-75 років (три покоління) мати справу з абсолютно непрогнозованим, агресивним і ментально хворим сусідом.

«Це треба мати на увазі і відповідно перебудовувати спосіб існування України як незалежної суверенної держави. Модель Ізраїлю – показова для України. Проте нам доведеться виділяти в рази більш значні ресурси для гарантування власної безпеки. Одними аналогами відомої системи ППО «Купол» не обійтися. Фактично Україна має навчитися жити абсолютно (!) ізольовано від росії», - наголошує дипломат.

Нам слід звести до нуля торгівлю з цим державоподібним утворенням, наглухо закрити кордони, відгородитися інформаційною стіною тощо.

«Війна насправді лише почалася. І після завершення бойових дій на полях військових баталій, вона точитиметься ще багато десятиріч у судах, в інформаційній і гуманітарній сферах, в енергетиці, торгівлі, спорті тощо. Тобто швидкого завершення війни в тій чи іншій сфері не буде», - підсумував Вадим Трюхан.

«Стосунки з рф мають бути холодними – це ворог, який не зміг нас перемогти, але який не полишає сподівань»

«Як будувати стосунки з рф? Відповідь на питання залежить від того, що на місці росії буде після цієї війни. Одне діло, якщо рф збережеться у тих міжнародно-визнаних кордонах, які є на сьогодні, але без окупованих українських територій – Криму, Донбасу тощо. Так от, якщо рф такою збережеться, то гарантую, що вона збереже й свою агресивність. Як тоді будувати з нею стосунки? А тільки через кордони, на які ми дивитимемося крізь оптичний приціл. Інакше ніяк. Це перше», - каже філософ Олексій Панич.

Німеччина після Третього рейху, щоби позбутися імперських замашок, повинна була зазнати нищівної поразки, прийти до очищення. «Ну і, мати американців під боком, які спершу змушували німців дивитися на жертв нацистських злочинів, а потім – допомагали їм побудувати сталу демократію (маю на увазі не НДР, а саме ФРН). Щодо рф… Гадаю, їй не світить така військова поразка, як Третьому рейху. Чому? А тому що – ядерна зброя. А без страждань російський народ не позбудеться імперських комплексів», - сумнівається Олексій Панич.

Можливо, це прозвучить цинічно, але єдине, що може дати росіянам очищувальний катарсис, продовжує експерт, – це доба «каламутності» всередині самої рф: «І дай Боже, щоб це вдалося вчасно «спустити на гальмах», тому що склади зброї масового знищення є у багатьох російських регіонах. Якщо рф почне ламатися по нинішніх суб’єктах федерації, то на мапі світу з’явиться з десяток нових країн, де-факто автономних, як от московія, окрема татарська республіка, окремий дагестан тощо. І усі – з ядерною зброєю, і з ними треба буде з чистого аркуша будувати мирні відносини.

«Трохи лячно, чи не так? Тому б хотілося отієї «каламутності», але щоб з гальмами», - підсумовує Олексій Панич.

Історик Володимир Кулик також вважає, що багато залежатиме від того, якою буде наша Перемога.

«Якщо ми переможемо цілком – аж до, умовно кажучи, параду на Червоній площі, аж до того, що рф розпадеться на окремі частини й буде позбавлена ядерної зброї, й так далі – тоді, за якийсь час, у неї не буде потенціалу нам загрожувати.

Друге. Ідентичність нових держав, які там постануть, формуватиметься на новій основі – без зазіхань на статус великої держави, без ненависті до Заходу і України», - розмірковує пан Кулик. Але це не надто реалістичний варіант: «Скоріш за все, війна не закінчиться повним розгромом росії. Але навіть така «помірна» поразка може спричинити всередині рф катаклізми, обурення, повстання на рівні еліт чи мас».

Тобто, як це було після фіаско імперії в російсько-японській війні, яка призвела до революції 1905 року.

«Можливо, це було б найприємнішим із того, на що ми могли би сподіватися. Але швидше за все і такого може не статися. А що буде? А буде рф й надалі єдина, й надалі досить потужна, якій просто не вдалося здобути те, чого вона хотіла», - додав він.

В цьому разі рф й надалі буде загрозою для України, і саме так нам треба до неї ставитися – як до ворога, який не зміг нас перемогти, але який не полишає мрій про те, щоб через якийсь час знову на нас напасти і спробувати підпорядкувати.

«Тому по відношенню до рф маємо плекати якщо не ненависть, то абсолютно холодне ставлення: це наш ворог, ми повинні бути готовими його перемагати, повинні озброюватися, економічно міцнішати, вишколювати населення до готовності служити у війську за зразком того ж Ізраїлю або Швейцарії, Фінляндії», - підсумував Володимир Кулик. 

Мирослав Ліскович. Київ