Як очільник кремля став в один ряд з Гіммлером і Младичем
Весною американський «Інституту стратегії та політики New Lines» і канадський «Центр Рауля Валленберга із захисту прав людини» зібрали групу з 34 спеціалістів з проблем дослідження та визначення геноциду. Вони розглянули одне з найбільш значущих питань російського вторгнення в Україну: чи має ця війна характеристики геноциду. Результатом їх роботи стала доповідь «Незалежний правовий аналіз порушення російською федерацією Конвенції про геноцид в Україні та обов'язку запобігти».
29 травня Укрінформ опублікував стислий виклад доповіді авторитетної міжнародної експертизи. Її головний висновок: влада рф підбурює до геноциду українців і здійснює його; відповідно держави, які підписали Конвенцію 1948 року про геноцид, зобов’язані цьому запобігти…
Тепер в нас є можливість ознайомитися з повним текстом Доповіді українською.
Це сильний і потужно аргументований документ, який варто прочитати кожному українцю. Ми також підготували для вас своєрідний смисловий путівник по структурі і вузлових місцях цієї експертизи.
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТИ РОСІЇ ЗА ГЕНОЦИД
Отже «Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Конвенція про геноцид)» була одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року. Втім Радянський Союз, правонаступником якого є рф, не квапився ратифікувати Конвенцію – це сталося лише після смерті диктатора Йосипа Сталіна (який, між іншим, теж не гребував геноцидними кампаніями задля досягнення тактичних і стратегічних цілей) – у 1954 році.
На сьогодні Конвенцію ратифікували 152 Високі Договірні Сторони. В звіті йдеться не про індивідуальну кримінальну відповідальність, а про те, чи несе росія як держава відповідальність за порушення Конвенції, що створює правові зобов’язання між рф й іншими 151 Високими Сторонами. При цьому варто зазначити, що стандарт доведення порушень договору згідно до міжнародного права нижчий, ніж той, який вимагається для простого кримінального провадження.
В контексті російсько-української війни автори дають корисне посилання на Рафала Лемкіна, людину, яка доклала багато зусиль для усталення та правового обґрунтування терміну «геноцид». В роботі «Влада Осі в окупованій Європі» (Вашингтоні, 1944) Лемкін вказав, що геноцид «не обов’язково означає негайне знищення нації… скоріше він означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення базових засад життя національних груп з метою знищення самих груп. Метою такого плану було би руйнування політичних і соціальних інститутів культури, мови, національних почуттів, релігії, економічного життя національних груп і знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, і навіть життя людей, що належать до таких груп». Такий опис дій фашистських/нацистських режимів у Європі 1940-х років збігається з сьогоденними діяннями кремля та керованих ним структур в Україні, в чому ми переконаємось далі.
ЧОМУ УКРАЇНЦІ Є «ЗАХИЩЕНОЮ НАЦІОНАЛЬНОЮ ГРУПОЮ»
У Доповіді окремо підкреслюється, що українці, як спільнота, є «захищеною національною групою». Чому так? По-перше, згідно з дослідженнями, більшість українців, включно з тими, хто живе у переважно російськомовних регіонах, приписують собі українську ідентичність. По-друге, сама росія в міжнародних та двосторонніх відносинах, включаючи договір з Україною (1995), послідовно визнавала існування окремої української національної ідентичності. Також рф визнає «українське суспільство» в оонівській Раді з прав людини.
Це є важливим фоном для установлення авторами доповіді трьох елементів – (1) публічного, (2) прямого, (3) підбурювання (заохочення або провокація до вчинення геноциду). Публічний елемент передбачає спрямованість підбурювання на широку громадськість, у тому числі через ЗМІ. Прямий елемент визначає, наскільки аудиторія зрозуміла зміст повідомлення (з урахуванням середовища, контексту та культурних нюансів).
Щодо власне підбурювання, то воно не обов’язково має бути явним, особливо під час війни. Поширені типи підбурювання до геноциду включають дегуманізацію, зустрічні звинувачення цільових жертв у скоєнні звірств («звинувачення у дзеркалі»), та виправдання чи схвалення насильства. При цьому важливими є додаткові фактори – впливовість ораторів, схильність аудиторії до скоєння геноциду, історичний та соціальний контекст повідомлень, наявність чи відсутність альтернативних джерел інформації, а також повторюваність підбурювання.
Незважаючи на підписання договорів про міжнародне визнання українського громадянства, російські посадовці та коментатори державних ЗМІ довгий час заперечували серед російської аудиторії легітимність окремої української ідентичності, існування української мови, культури. Натомість робилися натяки, що ті, хто чітко ідентифікують себе українцями, становлять загрозу, оскільки заважають «єдності» росіян та українців.
На підтвердження автори Доповіді наводять низку заяв, письмових чи усних, які пролунали у 2016-2022 роках. Це статті, пости та виступи володимира путіна; дмитра медведєва; «архітектора» російської політики на українському напрямку Владислава Суркова; «діячів культури», які стали парламентарями, Петра Толстого, Володимира Бортка, Анатолія Вассермана; аналітика Російського інституту стратегічних досліджень Олега Німенського; патріарха МП Кирила.
Типовою і показовою є остання (в тому числі хронологічно) з наведених цитат – з посту у Telegram-каналі заступника секретаря Радбезу рф медведєва: «Українство, яке підживлюється антиросійською отрутою та поглинається брехнею про власну ідентичність, – є одним великим фейком. Цього явища ніколи не було в історії. Та воно не існує і зараз» (5 квітня, 2022).
Звідси – висновок, що офіційна російська пропаганда, яка заперечує існування української національної групи, імпліцитно (неявно, скритно) визначає тих, хто вважає себе українцями, як таких, хто заслуговують на покарання. За що? Чи то за загрозу єдності Росії (а отже зраду, яку путін традиційно проголошує «найтяжчим з можливим злочинів»), чи за потурання нацизму, як заявляє президент рф в статті «Про історичну єдність росіян і українців» (липень, 2021).
Окремо зазначимо, що згідно з Рамковою системою ООН щодо аналізу звірств, заперечення існування «захищених груп» або елементів їхньої ідентичності є важливим критерієм конкретного ризику геноциду!
ТРАДИЦІЯ «ЗВИНУВАЧЕНЬ У ДЗЕРКАЛІ»: ГІММЛЕР, МЛАДИЧ, ПУТІН
Термін «звинувачення у дзеркалі» характеризує одну з найпоширеніших і найпотужніших ознак підбурювання. При цьому цільову групу звинувачують саме в тих звірствах, які промовець має намір вчинити сам. Визначення цільової групи як екзистенційної загрози змальовує насильство проти неї самозахистом і необхідністю.
Автори доповіді підкреслюють, що офіційний російський привід для повномасштабного вторгнення в Україну нагадує найбільш відомі приклади «звинувачень у дзеркалі» (Голокост, Сребрениця). Так рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер у 1943 році звертався до старших офіцерів керованої ним структури зі словами «ми мали моральне право... знищити [єврейський народ], який прагнув знищити нас». Генерал Ратко Младич, «м’ясник Боснії», визнаний відповідальним за різанину в Сребрениці (у 1995 році було вбито понад 8 000 боснійських мусульманських чоловіків і хлопчиків), стверджував, що мусульмани, німці та хорвати планували «повне знищення сербського народу».
Подібно до того президент путін 15 лютого 2022 року виступив зі зверненням, у якому звинуватив Україну в геноциді на Донбасі (необґрунтоване звинувачення, яке він повторював роками, після чого воно відлунювалось високопосадовцями й державними ЗМІ рф). За три дні до вторгнення, 21 лютого, у національному зверненні Путін повторив заяву про те, що Україна є незаконним утворенням, що українці нібито збирають війська, обстрілюють утримувані російськими сепаратистами території та катують затриманих росіян. Вже після вторгнення, 26 лютого, на контрольованій Кремлем платформі «РИА Новости» вийшла стаття (згодом видалена), яка висловила Путіну високу оцінку за те, що «він наважився не залишати ВИРІШЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ майбутнім поколінням».
ТЕРМІН «ДЕНАЦИФІКАЦІЯ» СПРИЯЄ ПІДБУРЮВАННЮ ДО ГЕНОЦИДУ
Далі важливим чинником дегуманізації українців (що спрощує їх утиск і знищення) стало проголошення «денацифікації» як однієї з цілей вторгнення. У звіті наводиться вражаюча добірка висловлювань від прокремлівських пропагандистів. Серед них – все ті ж дмитро медведєв, Петро Толстой, а також – одна з керівниць медійної групи Russia Today – Sputnik – «РИА Новости» Маргарита Сімоньян, автор скандальних редакційних статей у «РИА Новости» Тимофій Сергейцев ; ведучий «флагманського ток-шоу» каналу «Россия-1» Володимир Соловйов; учасниця його програми професор державного закладу підготовки дипломатичних кадрів МГІМО Олена Пономарьова.
Наостанок у цій частині доповіді подається церковний приклад підбурювання до геноциду. 13 березня патріарх Кирил подарував православну ікону голові Росгвардії Віктору Золотову, щоб «надихнути молодих воїнів», які «стають на шлях захисту Вітчизни». Генерал Золотов, прийнявши образ, сказав, що він «захистить російську армію і прискорить нашу перемогу» над «нацистами». А вже за два дні, 15 березня, у виступі на богословській конференції перший заступник голови пресової структури РПЦ Олександр Щіпков заявив, що Україна є «найяскравішим прикладом» нацизму. І далі за його словами: «Святійший Патріарх Кирил підтримує тісний зв'язок з народом Божим... особливо це помітно в дні випробувань. У тому числі й зараз, коли Росія бореться з найбільш нелюдською ідеологією в історії – нацизмом».
У культурному та національному контексті російської історії подібне порівняння нинішнього вторгнення з «екзистенційною війною» СРСР проти нацистської Німеччини посилюють вплив на аудиторію, до якої входять військовослужбовці та потенційні призовники. Таке підбурювання перегукується з іншими повторюваними каталізаторами геноциду – виправдання насильства на основі чеснот і майбутніх благ; нібито існуючий загальнонаціональний та особистий обов’язок «звільнити та об’єднати» росіян і українців.
Російські пропагандистські повідомлення останнім часом наповнені термінами, які добре знайомі спеціалістам у цій царині, оскільки подібні кліше підбурювали до інших, попередніх геноцидів. Тепер же вони описують українство та українців, як недолюдей («зазомбовані», «звірська натура», «підпорядкований елемент іншої та чужої цивілізації»), хворих чи заражених («з розумовими розладами», «наповнені антиросійською отрутою», «нацистська скверна», від якої треба звільнити), як втілення зла та екзистенційної загрози («більша загроза, ніж… німецький нацизм», «світовий нацистський проект», «Гітлерюгенд», та інше).
Таким чином російська авдиторія, в тому числі армійська, була підготовлена до скоєння звірств і їх схвалення. Це досягається масованою державною пропагандою та майже повним блокуванням альтернативної інформації, непідконтрольній владі. При цьому кремль заперечує вчинення звірств його силами, називаючи їх "фейками". Що дозволяє солдатам скоювати нові звірства, а російській громадськості сприяти їм.
Отже існують підстави для висновку, що Росія як держава несе відповідальність за порушення Конвенції про геноцид, підбурюючи до нього.
ОБРИСИ ГЕНОЦИДУ: НАМІР, ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН, МОДЕЛІ ЗВІРСТВ
Щодо геноциду як унікального міжнародного злочину, окремо вирізняється «намір» знищити «захищену групу» повністю чи частково. При цьому міжнародні суди визнають, що вивчення свідомості правопорушників є марним, а то й неможливим – за відсутності зізнання. Натомість суди та комісії звертають увагу на інші прояви такого наміру, включно із «загальним планом» або систематичною моделлю звірств, спрямованих проти певної групи. З цього можна зробити висновок про конкретні наміри або ж – «дії, які мали логічну та узгоджену послідовність». Про загальний план можуть свідчити, серед іншого, офіційні заяви, інструкції, політика та «незмінність застосовуваних методів вбивства».
Своєю чергою, офіційні заяви Росії (або заяви, офіційно нею схвалені), розглянуті у сукупності, якраз і можуть свідчити про «загальний план» знищити українську національну групу частково (той самий намір геноциду). Адже високопосадовці Росії та державні ЗМІ заперечували існування української нації, висловлювались щодо аморфної мети «денацифікації» України та характеризували значну невизначену частину українського населення як нацистів або як смертельну загрозу, перетворюючи цю групу на «легітимну мішень для знищення».
Також під час повномасштабного вторгнення російські збройні сили (як колективне утворення) дотримувалися моделі послідовних та повсюдних дій зі знищення мирного населення України. Подібні «моделі знищення, спрямовані на українців» також свідчать про намір геноциду з боку російської влади.
Аналізуючи значну кількість прикладів, очевидних і задокументованих (Маруполь, Буча, Ірпінь, Бородянка, Мотижин, Старий і Новий Биків, Ізюм, тощо), автори виокремлюють низку «моделей знищення». Оскільки за кожною з них – безліч людських страждань і життів, кожну дамо окремим рядком:
Масові вбивства, страти (під час безпосереднього контакту, в тому числі – з тортурами).
Умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори.
Невибіркове бомбардування житлових районів.
Військові облоги: умисне та систематичне створення небезпечних для життя умов.
Знищення критичної інфраструктури.
Атаки на систему охорони здоров’я.
Знищення та вилучення предметів першої необхідності, гумдопомоги та зерна.
Насильницьке утримування в місцях з небезпечними для життя умовами.
Зґвалтування та сексуальне насильство.
Насильницьке переміщення українців (в тому числі дітей).
Знищення культурних та сакральних об’єктів.
У підсумку робиться висновок про те, що геноцид українців уже йде та існує серйозний і неминучий ризик його продовження. Отже у відповідності з визначенням Міжнародного суду ООН, все Високі Договірні Сторони, які підписали Конвенцію про геноцид 1948 року, зобов’язані «використовувати всі доступні їм засоби, щоб запобігти геноциду».
Наприкінці травня, публікуючи підсумок Доповіді, ми друкували і передмову директора зі спеціальних ініціатив Інститут «New Lines» д-ра Азіма Ібрагіма. Тепер здається правильним на завершення публікації дати післяслово голови Центру Рауля Валленберга.
ПІСЛЯСЛОВО ВИСОКОПОВАЖНОГО ІРВІНА КОТЛЕРА
«Центр із захисту прав людини Рауля Валленберга разом з Інститутом «New Lines» невпинно працювали над збором всеосяжних доказів звірств, скоєних росією під час її наступу на всі фундаментальні норми міжнародного порядку, заснованого на правилах. Я сподіваюся, що представлений тут масив переконливих доказів буде використаний як парламентерами, юристами, так і судами для винесення ємних рішень стосовно притягнення Росії до відповідальності та для виконання нашого термінового обов’язку захищати та запобігати. Ми розуміємо, що існує певне небажання посилатися на Конвенцію про геноцид, – і що це може відкрити простір для дебатів про дефініції, а не про необхідні дії, до яких треба вдатися, – але в даному випадку систематичні звірства щодо українців змушують нас зробити своєчасний висновок про застосовне право. Те, що ми зараз спостерігаємо – це безсумнівне підбурювання до геноциду з боку кремлівських посадовців способом навмисного зображення українців як недолюдей та екзистенційних загроз для Росії. У поєднанні з систематичними звірствами російських військ проти українців, це наштовхує нас на висновок про наявність наміру геноциду знищити частину української національної групи і визначення відповідальності за нього за нього. Зібрані докази, застосовані тут аналіз та система прогнозування дозволяють підсумувати, що існує, як мінімум, серйозний ризик геноциду. Державам це тепер відомо, і вони мають правове зобов’язання вжити всіх розумних заходів, щоб зупинити Росію від скоєння подальших звірств. У часи, коли міжнародна спільнота веде дискусію про найбільшу загрозу міжнародному порядку, європейському миру та безпеці в сучасній історії, ми вже не можемо з чистою совістю сказати, що ми не знали. Тепер ми знаємо і ми маємо діяти.
Високоповажний Ірвін Котлер, Міжнародний очільник Центру із захисту прав людини Рауля Валленберга. Монреаль, Квебек»
Розбирався у тезах Доповіді
Олег Кудрін, Рига.
