Стопами «арійців», або чому згадка про 22 червня викликає в українців ефект дежавю

У 2022 році символіка цього свята актуальна для України як ніколи за останні 77 років.

Меморіальна дата обрана не випадково. Того літнього дня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, розпочавши одну з наймасштабніших та найкривавіших кампаній Другої світової війни. 

Вся Україна перетворилася на великий театр бойових дій. Фронти двічі прокотилися її землями: із заходу на схід та у зворотному напрямку. Наша країна нікому не оголошувала війни і взагалі не була об'єктом міжнародних відносин, а проте отримала один з найдовших мартирологів жертв Другої світової. За неповні чотири роки та війна забрала життя восьми мільйонів українців, серед яких понад п’ять мільйонів були цивільними. 

Німецько-радянська війна стала також найбільш руйнівною для України. Обидві сторони протистояння не рахувалися з цивільними жертвами та вдавалися до тактики «випаленої землі». Внаслідок цього були зруйновані понад 700 міст і містечок та більше 28 тисяч сіл.

Все це нині викликає ефект дежавю. Починаючи з воєнної пісні: «Двадцать второго июня, ровно в четыре часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война». Напевно ці слова згадали багато киян, які прокинулися від обстрілів міста російськими ракетами близько 4-5 години ранку 24 лютого 2022 року. Відтоді звук сирен повітряної тривоги став звичним атрибутом життя українців. Вже немало з них загинули: у своїх квартирах, на вулиці, рятуючись у сховищах, або ж рятуючи від біди інших.

Чимало безпосередніх свідків Другої світової на схилі літ отримали від «братнього народу» нагоду знову пережити і відчути жахи війни. На жаль, не всім з них пощастило вціліти, як вісімдесят років тому. Це стосується і 96-річного Бориса Романченка, в'язня Бухенвальду, вбитого російською ракетою у Харкові. Романченко був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Ветеран і подумати не міг, наскільки близько підібралося Зло, від якого він застерігав молодші покоління.

В окремих випадках російські нацисти не просто повторили, але й перевершили своїх історичних попередників. Так сталося в Маріуполі. За два місяці невибіркових обстрілів росіяни вбили вдвічі більше маріупольців, ніж їх загинуло за два роки німецької окупації.

Трагічним символом, який поєднав дві криваві війни у місті, стала 91-річна Жанна Об’єдкова. У розпал Голокосту вона врятувалася від нацистів, ховаючись у підвалах Маріуполя. А 4 квітня 2022 року померла у маріупольському підвалі від виснаження і зневоднення, ховаючись від російських бомбардувань.

Сліди злочину проти Маріуполя путінські посіпаки ховають там само, де це робили гітлерівці: неподалік Мангуша у братських могилах. Як і вісімдесят років тому окупанти вивозять маріупольців на чужину, пропускають їх через фільтраційні табори, запроторюють у концентраційні.

Після Бучі, Ірпеня та Бородянки вже можна стверджувати напевно, що сили оборони врятували столицю України від повторення жахів, які пережив Київ у часи німецької окупації: Бабиного Яру, Сирецького і Дарницького концтаборів. 

Друга світова піднесла людству урок: до чого доводить масова ненависть та істерія, культивовані злочинним політичним режимом. Саме тому відзначення іншої меморіальної дати, пов’язаної глобальним конфліктом, 8 і 9 травня, проходить в Україні під гаслом «Ніколи знову». Натомість у сучасній Росії відкинули навіть радянське «Лишь бы не было войны» та екзальтовано проголосили: «Можем повторить!».

І росіяни повторюють: агресію, злочини, пропаганду. А ще, етику і навіть естетику гітлеризму. В імперському шовіністичному пориві сусіди України й не помітили, як самі перетворилися на нацистів, з якими боролися їхні предки. 

Коли Гітлер розв’язував Другу світову війну, він обґрунтовував свої дії словами, які дивовижно збігаються з висловлюваннями Путіна напередодні масштабного вторгнення в Україну. Кореспондент АрміяInform Сергій Лемеха вдало співставив їх у своєму матеріалі. Як кажуть, «знайдіть 10 відмінностей». 

• Гітлер: Це брехня, коли у світі кажуть, що ми хочемо здійснити зміни виключно силою. Путін: Ми нікому і нічого не збираємося нав’язувати силою.

• Гітлер: Ви знаєте про нескінченні спроби, які я робив для мирного розв’язання проблем Австрії, а потім — Судетської області, Богемії і Моравії. Усе було даремно. Путін: Нескінченні довгі 8 років ми робили усе можливе, щоб розв’язати ситуацію мирними, політичними засобами. Усе даремно.

• Гітлер: Німеччина не переслідує жодних інтересів на Заході. Західний вал назавжди окреслює кордони райху. Путін: у наші плани не входить окупація українських територій.

• Гітлер: Ті, хто мешкає там (у Польщі. — Ред.), німецькі меншини піддаються найогиднішим переслідуванням. Путін: Її мета (спецоперації) — захист людей, котрі упродовж 8 років піддаються знущанням, геноциду з боку київського режиму.

• Гітлер: Данциг був і є німецьким містом, коридор був і є німецьким. Путін: Україна для нас — це не просто сусідня країна. Це невіддільна частина нашої власної історії, культури, духовного простору.

Американський історик Тімоті Снайдер стверджує, що сучасна Росія вже відповідає основним критеріям фашистської держави: «Є культ навколо єдиного лідера Володимира Путіна. Є культ мертвих, організований довкола Другої світової війни. І є міф про минулий золотий вік імперської величі, який має бути відновлений війною через зцілювальне насильство — вбивчою війною проти України».

А ось чим ще схожі путінізм та гітлеризм:

• Реваншизм. Гітлер намагався взяти реванш за програну Німеччиною Першу світову війну. Путін, схоже, намагається переписати підсумки «холодної війни», називаючи розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття».

• Збирання земель (іредентизм). Гітлер проголошував, що всі німці мають жити в одній державі. Путін постійно бідкається з приводу розділеного кордонами російського народу. Як наслідок - тиск і агресія проти держав, де проживають німецькі/російські меншини.

• Пангерманізм / Панрусизм. Гітлер, як і Путін відмовляє у праві етнічно споріднених народів на власне національне існування. Гітлер марив германським світом, в якому мали розчинитися австрійці, голландці, данці, норвежці… Путін вважає росіян, українців та білорусів одним народом, розділеним ворогами.

• Імперіалізм. Гітлер прагнув домінування Німеччини в Європі та вимагав завоювання «життєвого простору» на сході. Путін зневажає менші держави, які вважає «несуверенними», та намагається домовлятися зі США про «сфери впливу» в Європі.

• Націоналізм та мілітаризм. В обох випадках маємо справу з насаджуванням «патріотичних почуттів», запровадженням відповідних культів та ритуалів, шаленою індоктринацією молоді. Російська «Юнармія» є майже точною копією німецького Гітлерюгенду. У школах вчителів змушують прославляти «спецоперацію».

• Пошук внутрішніх ворогів. Психологічна мобілізація населення у фашистській державі потребує наявності не лише зовнішньої загрози, а й постійного виявлення та викриття «внутрішніх ворогів». На їх позначення путінський та гітлерівський режими використовують навіть ідентичне поняття: націонал-зрадники.

• Зневага до міжнародного права. Обидва режими сповідують принцип, що національні інтереси виправдовують порушення принципів цивілізованого співіснування. Путінський, як і гітлерівський райх, спочатку руйнують усталений міжнародний лад, а потім вдають з себе невинну жертву світової змови.

• Пропаганда і дезінформація. Розуміючи, що він кидає виклик могутнішим за себе силам, Путін, як і Гітлер, весь час намагається обдурити ворогів, друзів та нейтральних щодо своїх намірів та своїх дій. Обидва диктатори порушували надані обіцянки, зводили наклепи, перекладали на інших відповідальність та вигадували евфемізми, що викривляють суть речей. 

Війна Гітлера проти Сталіна принесла велике горе народам тодішнього СРСР, а серед них українцям. Але парадоксальним чином розгром третього райху заклав підґрунтя для появи нового деструктивного культу - «народа-переможця», що буйним цвітом розквітнув у сучасній Росії.

За своїми моральними якостями «народ-переможець» вже майже нічим не відрізняється від войовничих представників «арійської раси». І рухаються ці «переможці» у небуття стопами «арійців».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки