Чого хоче Путін: мотиви психопата

Інтернет пропонує безліч усіляких визначень та ознак, проте вони більше заплутують, ніж допомагають розібратися. 

Зважмо, що психопатія – це не хвороба і навіть не психічне відхилення. Це набір характеристик особистості, який зустрічається приблизно в 6–10 відсотків населення – більше, ніж прийнято вважати (окремі дослідники вказують на 1 відсоток). Тобто ми говоримо не про психози чи інші розлади психіки, з якими асоціюється психопатія в частині медичної літератури, а саме про особистісні ціхи. 

Якщо вже й говорити про відхилення – то вони радше морального плану й пов’язані з типом поведінки, який загалом засуджується суспільством, хоча це засудження може не поширюватися на окремих осіб. Запитайте будь-якого росіянина, чи підтримують вони убивство дітей, і отримаєте негативну відповідь. Але на путіна, який віддає відповідні накази, це не поширюється. Або просто не сприймається й відкидається як «фейк».

путін, відразу зауважимо, увібрав класичні риси психопата й слугує красномовною ілюстрацією для посібника.

Користуючись певним досвідом у галузі астропсихології, виділяю три групи рис, якими відзначається кожен психопат. Усі ці групи мають бути чітко виражені.

1. ВІДЧУТТЯ ВЛАСНОЇ УНІКАЛЬНОСТІ, «МІСІОНЕРСТВО»

Психопатія невіддільна від хворобливого сприйняття власної персони, підсвідомого відчуття нікчемності і – як компенсація – підкреслювання власної унікальності та важливості, що ніби дає цим особам право вивищуватися над іншими. 

Це відчуття іноді переростає у переконаність у власному «месіанство», богообраності, що часом доходить до манії величі (психозу). 

Але «месіанство» путіна полягає не у бажанні відродити російську імперію, колишню велич московії, як багато хто вважає. 

Він, мовляв, тяжко переживає з приводу розвалу радянської держави, який сприймає як найбільшу катастрофу двадцятого століття, тому прагне відновлення контролю над колишніми республіками. 

Як доказ наводяться розмірковування путіна про те, що українці й росіяни – один народ, про «новоросію», «тисячолітню» російську історію і таке ін. Вважається, що встановлення впливу росії над колишнім соцтабором – його давня мрія, і він прагне ввійти в історію як собиратель російських земель. 

Насправді ніякої ностальгії в путіна не спостерігається. Усі ці судження про «найбільшу катастрофу» і невігластво щодо «давності» російської нації – суто політтехнологічні формули виправдання його поводження. Гасла та ідеологеми – придумані його оточенням спеціально для шовіністів і корисних ідіотів, якими завжди кишить московія. 

Усе набагато примітивніше. 

Для путіна важливо возвеличуватися, самостверджуватися, бундючитися, розпускати хвіст, і щоб з ним усі рахувалися. Апеляція до імперської величі росії, прирівнювання себе до Петра Першого, наслідування Гітлера (свастика, культ особи, бій за «звільнення» іншого народу) – це лише спосіб самоствердження, реалізації хворобливих амбіцій, в основі яких глибинне відчуття власної ницості. А на росію, її нікчемне, з його погляду, населення, весь «російський світ» йому начхати з високого дерева. 

Люди такого типу дуже ображаються, коли їх не помічають, ігнорують, не рахуються з їхньою точкою зору. путіну надзвичайно важливо, аби на нього зважали, а ще краще – щоб боялися. Шантаж, залякування, ігнорування наслідків – це все інструменти впливу психопата на навколишніх. 

«Месіанство» в цьому сенсі завжди пов’язане або з перверзним нарцисизмом, або психопатією (часто поєднуються), або з психічним відхиленням. У будь-якому разі воно несумисне з емпатією, хоча такі особи часто вдають протилежне. 

Експерти люблять вказувати на минуле путіна, яке нібито сформувало його характер і визначає його нинішні політичні вподобання. 

Напевне, якийсь зв’язок тут і справді існує, але, гадаю, він не зовсім такий, як його розуміють. Скоріше навпаки: не КДБ сформувало характер путіна, а через особливості свого характеру він пішов на службу в КДБ. 

Що це за особливості? 

Мрія бути героєм, розвідником, виглядати «мужчиною», довести, що він шанований і авторитетний. Саме тому путін, уже ставши президентом, часто демонструє свій голий торс, володіння дзюдо (якого, звісно, немає), сидіння верхи на коні чи на мотоциклі, розповідає, як круто він матюкається, і таке ін. 

Якраз його характер суперечить типажу розвідника, яким його змальовувала радянська література. Істериків, прибічників теорії змов, осіб з демонстративною поведінкою (а путін саме такий) там точно не шанували. Власне, як відомо, ніяким розвідником він і не був. 

Єдине, що його пов’язує з минулим, – це переконання, що сила держави не в економічній спроможності, розвитку демократичних інститутів, а в особливій ролі силовиків, сексотів, правоохоронців, військових і таке ін. 

Компенсаторне підкреслення власної унікальності часто штовхає таких людей на злочини – заради слави, увіковічення імені, привернення до себе уваги. 

2. ШАХРАЙСТВО, МАНІПУЛЯЦІЇ, НАСИЛЛЯ

Психопатія обов’язково передбачає схильність до шахрайства, злодійств, привласнення чужого. А також брехні, перекручування реальності, маніпулювання, перекладання провини на інших (так званих проєкцій) і, що важливо, – здатності створювати хибну реальність, імітувати, вдавати із себе когось чи щось. При нездатності вчитися й адаптуватися. 

Це все про нього. Список корупційних діянь путіна, участь у шахрайських схемах, розкраданні, мабуть, можуть потрапити до Книги рекордів Гіннеса. 

Він незрівнянний і у брехні, і в перекладанні власної вини на всіх і вся, і в маніпуляціях – дрібних і великих. 

Цікаво, що психопатам часто вірять, навіть співчувають і вважають їх жертвами всіляких нещасть, які вони самі ж несуть. 

Недарма путіну так довго вдавалося тримати світ у ілюзіях щодо його могутності й сили. І навіть змушувати приймати його ж правила гри. 

Сьогодні він активно бреше про загрозу з боку України, через яку він нібито веде війну, вимагає скасування санкцій, погрожуючи то голодом, то ядерною зброєю, то енергетичною катастрофою. 

Ці нахили психопатів часто пов’язані з потягом до насилля. Садистські прояви путінскього характеру очевидні. Нищення міст у Чечні, Сирії, в Україні, масові убивства, потурання ґвалтуванням, мародерству, знущанням – це те, що, як відомо, характеризує путінські війни. 

Більше того, хибна реальність, створена ним, сприяла перетворенню всієї держави в колективного психопата – з усіма характеристиками, про які тут ідеться. Це те, що ми називаємо путінізмом.

Шахрайські та насильницькі нахили пов’язані з відповідними злочинами, які докладно задокументовані й оприлюднені російськими опозиціонерами.

3. БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, НЕВМОТИВОВАНЕ БОЯГУЗТВО, ПСИХІЧНА НЕЗРІЛІСТЬ 

І нарешті ще одна особливість психопата – цілковита безвідповідальність як наслідок інфантильності. Ми часто спостерігаємо це на побутовому рівні – коли дорослі люди кидають напризволяще своїх дітей, влаштовують пожежі, бійки тощо. 

путін може слугувати взірцем безвідповідальності на найвищому владному рівні. Через власні амбіції він, за словами президента ФРН Штайнмаєра, піддав свою країну «економічній, політичній і моральній деградації». Нині їй загрожує повна ізоляція і руйнація, путін пересварився з усім світом, погрожує зброєю масового знищення. 

Прораховувати, планувати, передбачати – це не про таких людей. Вони лише вдають, що придумують багатоходівки й будують складні схеми. Насправді їхня хитрість примітивна і наївна.

Непрямі індикатори нульової відповідальності – брак самокритичності, самоіронії, здатності аналізувати власні помилки й визнавати поразку. А також – боягузтво і забобонність. 

Психопатія нерідко супроводжується фобіями та невмотивованими страхами. У путіна, наприклад, це страх за власне життя, якому загрожують уявні численні вороги. 

У своїх публічних виступах він завжди кипить, сповнений ненависті та сарказму й наче постійно комусь опонує, свариться з якимись невидимим супротивниками, кепкує над ними. Часто вдається до різких метафор чи стилістичних фігур, при цьому сам себе накручує ними, дратується, смикається.

Його аргументи по-дитячому спрощені й поверхові, а емоції примітивні, як у чотирирічної дитини або дорослої мавпи. 

Через своє боягузтво він ховається за всілякими «народними республіками», сепаратистами, бойовиками без знаків належності, білорусами, чеченцями і таке ін.

І нападає лише на менших і слабших, як він це розуміє. А коли помиляється, то нездатний визнати власні помилки. Такими категоріями він просто не мислить.

Цікаво, що за реальної небезпеки психопати можуть не помічати або не зважати на неї. Їм завжди бракує емоцій у звичайному, буденному житті. Тому серед них чимало альпіністів, гонщиків, бойовиків, руферів і таке ін.

Відчуття безкарності, брак внутрішніх гальм штовхає інфантильних, сповнених відчуття власної унікальності осіб на злочини. 

***

Водночас психологи відзначають своєрідну магічність, харизму психопатів.

Хворобливе бажання довести свою унікальність часто приводить таких персон до владних кабінетів. 

Влада – необмежена в часі і просторі – стає для них надцінною ідеєю, і заради її (влади) збереження та примноження вони готові на будь-яке порушення норм і правил. 

Власне, ця дивовижна здатність психопата втягувати в його внутрішньопсихологічні роздраї інших людей до пуття ще не вивчена. Коли він стає керівником, психопатичним вірусом заражається весь керований ним колектив. Це проявляється у ворожнечі, ненависті, інтригах, пліткарстві, нацьковуванні людей одне на одного. Психопат живиться конфліктами, живе в них і черпає з них енергію.

Невіглас і демагог, путін, однак, має підтримку величезної кількості людей – так само, як Гітлер, Чаушеску, Мілошевич, Саддам Хусейн, Уго Чавес, Лукашенко… 

Трапляються вони й у демократичних країнах. Погляньмо на США в недавньому минулому…

Проте можливості проявитися в усій своїй красі в таких лідерів різні – усе залежить від правового середовища, національних традицій, загального розвитку суспільства. 

Одні з них обмежені демократичними інститутами, інші – здатністю країни впливати на міжнародну політику. 

А в молодої несформованої російської держави таких обмежень немає. Демократичні інститути у ній відсутні, а наявність радянської ядерної зброї дає відчуття вседозволеності.

То які мотиви путінської війни проти України?

Насправді, для нас це не має жодного значення. Шукати мотивацію психопата – марна справа. Навіть якщо його прямо запитати, він усе одно брехатиме й викручуватиметься. Тому що логічного пояснення – з чіткими причинно-наслідковими зв’язками, дорослими аргументами – просто не існує. Тому так часто міняються завдання «операції», а для внутрішньої авдиторії щоразу знаходяться нові аргументи. 

Володимир Ільченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства