Ворог обов’язково впаде, але війна закінчиться не завтра
Згідно з прогнозами, а таких було вдосталь, до кінця червня-початку липня російський наступ на Донбасі мав остаточно видихнутися. Що ж, на календарі – уже початок липня, втім ознак того, що прогнози справджуються, – не видно. Навпаки, ворог – зайняв Лисичанськ (а перед цим Сєвєродонецьк). І хоча й повільно, продовжує сунути далі. За інформацією аналітиків американського Інституту вивчення війни, наступні цілі агресора – Сіверськ або Бахмут та Слов’янськ.
Чому оптимістичні прогнози не справдилися?
По-перше, не треба завжди довіряти різноманітним шапкозакидальним заявам так званих «позитивних блогерів». Часточка правди в них дійсно є. Але тільки часточка. Подібні «вангування» також робили й досить впливові експерти, щонайперше військові. Хочете правди – читайте щоденні зведення Генштабу ЗСУ. Однак тим українцям, які мало що розуміють у військовій справі, але душею та думками бажають якнайшвидшого звільнення окупованих територій, цієї інформації або дуже мало, або вона подається надто вже складно. Погодьтеся, багато з нас досі ставить знак «рівності» між контрнаступальними діями та контрнаступом. Хоча це зовсім не одне і те ж. Тилу хочеться більше конкретики. Процитуємо влучні слова колеги: «Якщо тил теж воює, то його морально-психологічним станом займатися треба! Це – чинник оборони».
Отже, про прогнози, які не справдилися, а також про відхід ЗСУ з Лисичанська і як після цього зміниться ситуація на Донбасі. Нарешті, що реально відбувається на цьому напрямку – цікавимося у військових експертів.
Слід обережно відноситися до експерта, який каже, що 100% знає, що буде на фронті у наступні місяць-півтора. Хай би які погони він не носив
«Гадаю, у перший місяць війни подібні прогнози, які носили, скажемо так, не стільки інформативний, а скільки заспокійливий, антишоковий характер – були ще доречні. Зараз – ні. Українське суспільство варто готувати до того, що ця війна триватиме довго і що буде дуже важко, але ми на це здатні. Так, завжди хочеться сподіватися на краще і вірити в чудо. Тим більше, що інколи такі чудеса ми вже творили. Останній раз, зокрема, під час боїв за Київ», - коментує Укрінформу ветеран російсько-української війни, науковець, публіцист Євген Дикий.
Проте сподіватися, що такі чудеса траплятимуться щоразу…
«Заяви про те, що ось-ось «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», надто сильно розслабляють. Це станеться тільки після затяжної й дуже важкої війни, – наголошує він. – А щодо прогнозів… Таке враження, що в кожного з нас – своя «інформаційна бульбашка», і що вони, ці «бульбашки», не зовсім співпадають. Я не чув з уст жодної адекватної людини, що до кінця червня-початку липня російський наступ на Донбасі мав остаточно видихнутися. Хоча такі прогнози окремі «спікери» дійсно робили».
Так, після нашої перемоги під Києвом у когось міг помилково «злетіти дах». Але впадати у такий стан небезпечно. Так, ворог справді недооцінив нас. Ворог наробив багато помилок, якими ми скористалися, змігши відстояти столицю, Чернігів, Суми, Харків.
Проте ворог вчиться на своїх помилках.
«Тепер є чітке розділення на фронт, тил, лінії постачання тощо. І де в першу чергу важливу роль відіграє перевага у залізі – важкій техніці та боєприпасах до неї, – акцентує пан Дикий. – На першому етапі війни ми цю перевагу ворога повністю компенсували асиметричними, напівпартизанськими методами. У нас була блискуча взаємодія і регулярних частин ЗСУ, і цілої низки народних формувань. До звичайних людей, які не були в жодних формуваннях, але наводили артилерію, скидали координати тощо. Себто ми зустріли росіян саме тотальною народною війною, вони зайшли на територію, де фактично все було для них вороже і чуже, і вони цього не витримали».
Наразі картина зовсім інша. Противник має надійний, контрольований тил, з якого ешелонами йдуть припаси зі старих радянських складів.
«Складів, яких свого часу встигли наштампувати з розрахунку на цілу Третю світову війну. І все це наразі сиплеться на голови нашим захисникам. Тобто на цьому етапі війни рф завідомо має дуже серйозну технічну перевагу над нами. Щонайперше в артилерії та боєприпасах до неї – у 10-15 разів. І таку перевагу дуже важко компенсувати лише героїзмом чи професійністю військових», - каже експерт.
Втім, існують ще два інших фактори, які роблять цю фазу війни такою важкою. І перший фактор – це ландшафт.
«Чим більше лісів, чим більше «зеленки» - тим більше можливостей для різних дій партизанів, спецназу. Тобто для здійснення різних асиметричних методів. Але що Донбас, що Південь – це степ. І там можливостей для партизанщини по ворожих тилах суто технічно майже нема. В степу – тебе одразу з безпілотника засікають», - розповідає Євген Дикий.
Другий фактор, який ускладнює ситуацію, – це те, що росіяни змінили власні цілі.
«Якщо на першому етапі війни у рашистів була ціль захопити Україну більш-менш такою, як вона є, тобто з цілою та неушкодженою інфраструктурою, якою вони збиралися далі користуватися, то наразі таку задачу вони перед собою вже не ставлять. Ворогам байдуже на інфраструктуру, у них задача – це контроль території, – зазначив він. - І якщо на цій території буде все повністю знесено «під нуль» і не залишиться нічого живого – це їх абсолютно влаштовує».
Зараз росіяни застосовують тактику «випаленої землі», коли спершу, до приходу піхоти, все зноситься артилерією.
«Жодне місто на Донбасі ворог не взяв цілим або навіть трішки пошкодженим. Волноваха, Рубіжне, Сєвєродонецьк... Коли у 1995 році росіяни брали під контроль територію Чечні – також пройшлися нею «вогневим валом», - нагадує пан Дикий. - Зараз «визволення» так званих «ЛНР» і «ДНР» відбувається в такий же спосіб. Себто відбувається «визволення» одночасно від населення, від забудови, від інфраструктури – від усього. І проти такої тактики насправді дуже важко протистояти».
«Ми зараз вчимося. Я цьому вчився більше ніж 10 років тому в Іраку, перебуваючи у складі одного з підрозділів НАТО. І там я, як командир, як старший персоналу, звертав увагу на таке поняття як операційна безпека. Це складова, яка в нас ще не поширена. І в цьому немає великої біди насправді. Це наші реалії. Ситуація склалася так, що вперше світ через фактично чотири покоління зіткнувся з проблемою такої війни», - розповідає полковник запасу, учасник миротворчих місій в Іраку та Косово Сергій Грабський.
Тому нічого дивного немає, продовжує експерт, що людський розум просто не сприймає реалії, які є надзвичайно складними та протяжними в часі. І що він намагається висмикнути з потоку інформації щось таке, що б зробило його життя комфортним.
«Сприймати тільки позитивні новини, не враховуючи реалії - це наша з вами спільна біда. Тут нічого не зробиш. Ми маємо перехворіти цією дитячою хворобою», - стверджує пан Грабський.
В суспільстві є думка, що ми можемо перемогти, коли в нас буде достатньо зброї. Ми розуміємо, що можемо покладатися виключно на поставки від наших союзників.
«Але тут треба розуміти ще одну річ, на що я завжди звертаю увагу: а чи є така зброя у наших союзників у принципі? Відповідь: така зброя у них є, але для того, щоби її реанімувати, необхідні просто колосальні час і затрати, на які світ, будемо відвертими, поки що не готовий, - вважає військовий експерт. - Не забуваймо, що світ пройшов через страшну пандемію, яка забрала і все ще продовжує забирати життя людей. І це я вже мовчу про економічні збитки. Зрештою, світ не готувався до такої війни протягом останніх тридцяти років. Ми можемо робити прогнози, пов'язані з якимись оперативними кроками, але не більше. Ніхто не знає, як розвиватиметься ситуація стратегічно. Ніхто не знає, до чого можуть призвести потенційні голодні бунти на території Африки та Близького Сходу. Ніхто не знає, як кліматичні зміни впливатимуть, зокрема, на продовольчу кризу. В Індії, наприклад, внаслідок шаленої спеки заборонено експорт зернових взагалі».
Ми – тільки частинка дуже великої проблеми.
«Об'єктивно – рф, як і ми, категорично виявилася неготовою до такої війни. Але ми, на відміну від рф, спираємося поки що на одностайну й, маю надію, сталу підтримку всього цивілізованого світу. У рф такої підтримки немає, однак все ще достатньо ресурсів для продовження війни. Тому найголовніше, щоб я сказав – ця гра надовго і до цього треба готуватися. Я часто кажу журналістам, що коли людина каже про якісь показники протягом наступних місяця-півтора, то я б дуже обережно відносився до такої людини, навіть не дивлячись на те, які в неї погони», - підкреслив Сергій Грабський.
«Все залежить від того, хто саме робив прогнози», - доповнює попередніх спікерів військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.
За його словами, було очевидним, що після поразки на північному плацдармі російська армія сконцентрує пошарпаний, але все ж таки потенціал саме на донбаському плацдармі.
«Крім того, було очевидно, що російське командування кардинально змінить свою тактику, а саме використовуватиме комбінацію чисельної переваги та «вогневого валу» для просування своїх підрозділів. Що ми й спостерігаємо, - каже пан Коваленко. - Загалом же така ситуація відзначається лише на донбаському плацдармі, де сконцентровано найбільше угруповання російських окупаційних підрозділів. З іншого боку – зовсім інша ситуація в Херсонській та Запорізькій області, де оборона окупованих територій у росіян руйнується».
Ситуація на Донбасі: ЗСУ відійшли на більш укріплені рубежі, фронт потроху вирівнюється
Третього липня Генштаб заявив, що Збройні сили полишають Лисичанськ. На думку військового експерта Сергія Згурця, це є реперною точкою, щоб оцінити, що буде відбуватися далі в цій зоні: «Чому ми полишили Лисичанськ? Ворог використовує стратегію, яку можна назвати «вогняним валом», коли немає значення точність використання ворожої артилерії, має значення лише кількість. Зосереджуючи на вузьких ділянках фронту значну кількість артилерії, ворог просто продавлював нашу оборону за допомогою різних систем вогню, дотла знищуючи будинки, фактично мінімізуючи можливості для спротиву. Ми полишаємо ці позиції, готуючись до зайняття інших рубежів оборони».
Коли ми полишали Сєверодонецьк, продовжує він, багато хто з закордонних аналітиків зробили абсолютно правильні висновки, що керівництво ЗСУ зробило ставку на збереження особового складу – за умови, що ворог має десятикратну перевагу над нами на окремих ділянках.
«Тоді ми забезпечили інший етап оборони. Зараз ми пересуваємось на інші підготовлені рубежі. Я думаю, що це буде траса Сіверськ-Соледар-Бахмут. На карті, вона достатньо показова, тому що там є підготовлені в інженерному плані об’єкти й сам напрям від Сіверська до Бахмута є складним, щоб ворог зміг його пробити, використовуючи потенціал російської армії, який на сьогодні є», - стверджує експерт.
Також важливо, щоб у цей період ми могли підтягнути резерви та забезпечити вирівнювання лінії фронту.
«За лінією Сіверськ-Соледар-Бахмут стоять опорні пункти – Слов’янськ і Краматорськ. Там уже достатньо потужні позиції та ефективність подальшої оборони буде залежати від балансованого користування й особового складу, і тих засобів вражень, які ми отримаємо від закордонних партнерів», - підкреслив Сергій Згурець.
«Зараз у Мережі лунають зрадофільські крики «диванних експертів» про те, що наші «здали» Лисичанськ. Відверто кажучи, я цього не розумію. Навпаки – пишаюся нашими захисниками. Адже те, наскільки вони уповільнили темп російського наступу на Донбасі – це просто фантастика, це неймовірний показник героїзму наших хлопців, які тримають зараз передову», - каже Євген Дикий.
Так, нашим довелося відступити з Лисичанська. Так, ворог зайняв ще шматок території, але… Зайняв його за тривалий час, понісши при цьому величезні втрати.
«В «Лисі» ситуація була непростою. Наших хлопців ворог постійно накривав артою з трьох сторін одночасно, а тилові комунікації міг будь-якої миті перебити, і все – котел, велика ймовірність повторення Іловайська. А ми цього не могли допустити взагалі. Тож відступ – правильне рішення, - акцентує пан Дикий. – Не гратимуся в Залужного (Головнокомандувача ЗСУ, - Ред.), бо не володію повною інформацією, але не виключаю, що фронт потрібно буде ще трішки вирівнювати. Тобто «віддати» ворогу ще кілька населених пунктів для того, щоби фронт практично став прямою лінією з півночі на південь. І от у таку пряму лінію ворог, навіть зі своєю тактикою «вогневого валу» може ще дуже довго «стукатися».
Більш того, за словами експерта, ворог чудово розуміє, що його умовна перемога на Луганщині – це, що називається, «піррова перемога», після якої переможець виграє тактично, але програє стратегічно.
Але рф сунутиме далі, наголошує Євген Дикий, сунутиме з великими втратами й для себе, й, на жаль, для нас: «Кількість ворожих снарядів ще далека від закінчення. І до цього нам усім треба бути готовими», - підкреслив Євген Дикий.
Зараз, доповнює Олександр Коваленко, російські окупанти рухаються за інерцією у напрямку Бахмута та готуються до наступу на Слов'янськ: «Відбувається це все за тих самих умов, за яких здійснювався їхній наступ останніми місяцями – чисельною перевагою та вогневим придушенням».
Водночас можемо спостерігати, як на донбаському плацдармі почала руйнуватися система управління окупаційними військами та їхнє постачання. І відбувається це на тлі регулярного знищення командних пунктів, пунктів управління, складів БК та ПММ у глибокому та, здавалося б, безпечному тилу на окупованих територіях.
«Очевидно, що найближчим часом ми зможемо спостерігати не просто за крахом, а за колапсом управління та постачання військ окупантів. А за наявності таких обставин подальший наступ може захлинутися і поступово перейти у фазу втечі», - вважає військовий експерт.
Втім, продовжує пан Коваленко, серйозного перелому на донбаському плацдармі без знищення налагодженої системи управління та постачання не станеться, а після – звісно: «Відбудеться це не раніше серпня. Але все ж таки, стрімкі контрнаступальні дії ЗСУ очікувати не варто. Найактивніші контрнаступальні дії спостерігатимуться на Херсонському та Запорізькому плацдармі. Далі за інтенсивністю буде Донецька і Харківська області, але вони особливо активно почнуть рухатися не раніше вересня».
Нарешті, Сергій Грабський стверджує, що найближчим часом ми спостерігатимемо напружену обстановку на Донбасі й більш-менш стабільну на решті ділянок лінії фронту: «Це все, що можна зараз сказати. Якихось видатних перемог не варто очікувати. Щодо ризиків – з наближенням осені та зими противник буде завдавати удару по соціальній інфраструктурі».
Наприклад, по енергогенеруючим, теплогенеруючим підприємствам, по водозабірних станціях і так далі.
«Нас очікуватимуть дуже серйозні випробування. І до цього треба готуватися вже зараз», - підсумував військовий експерт.
Мирослав Ліскович. Київ
