Тримайся, Бахмут

Підпалена прильотами стерня горіла два дні. Ми потім ще фоткались з соняхами, які острівцями вціліли у полум'ї. Скільки днів війни назад це було? Важко підрахувати.

Цією стежкою ми ходили на свою висоту ще до того, як з чарівного клаптика неораного степу вона перетворилася на лінію оборони. Тепер це все метр за метром розносять постійні ракетні удари. А я зустрічаю черговий світанок в місті, яке так добре знаєш і моментами не впізнаєш. Ось тут жила Віночок і ми заїзжали до неї на каву. Крізь понівечений скелет будівлі видно небо. На дорозі зірками розкидані плями від прильотів, біля дороги величезні вирви. В деяких кварталах важко знайти неушкоджений будинок з цілими вікнами. Колись вибратися в Сільпо чи Нью-Йорк піццу було маленьким святом. Тепер вони не працюють і ми чекаємо коли відкриється магазинчик неподалік кущів, де сховали машину. Не так заради кави, як з думкою, що хоча б від касєтки таке укриття підійде.

Ми ділимо сніданок з псами і дивимось, як вцілілі вікна будинку напроти вітають новий день відблисками світанку. Наче якесь видіння леді в червоному платті йде через пусте перехрестя, так яскраво розцвічене променями ранішнього сонця. Вона навіть не здригнулася, не зупинилася коли по місту черговий раз прилетіло. Місто огризнулося, як зранений дракон. Тримайся, Бахмут.

Позивний Мауглі

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства