На лінії ворожого вогню: коли у вас 23 секунди на те, щоб заховатися
До вторгнення російських військ в Україну у Нікополі проживало понад 100 тисяч осіб. Каховське водосховище, парки та м'який клімат робили місто зручним для життя. А десятки промислових підприємств та близькість Запорізької АЕС гарантували його мешканцям фінансову стабільність. Історичне минуле вносило свій колорит до міської аури. Саме тут Богдана Хмельницького було обрано гетьманом України. Під Нікополем знаходиться могила легендарного запорізького кошового отамана Івана Сірка, якого зобразив Рєпін на знаменитій картині «Запорожці». У степах під Нікополем під час розкопок скіфського кургану Товста Могила було виявлено знамениту Золоту Пектораль. Будь-яка поїздка журналістів у цей край була задоволенням і обіцяла море цікавих сюжетів.
Все змінилося з початком війни, а особливо після того, як російські окупанти встановили системи залпового вогню на території захопленої атомної станції, на пляжах Водяного та Кам'янка-Дніпровки. Снаряди долітають до мирного Нікополя менш як за пів хвилини. А обстрілюють місто день і ніч.
Як живуть нікопольчани на лінії ворожого вогню, дізнавалися кореспонденти Укрінформу.
23 СЕКУНДИ НА ТЕ, ЩОБ ЗАХОВАТИСЯ
Ми приїхали до міста буквально за кілька годин після обстрілів. У дворах багатоповерхових будинків, що потрапили під вогонь, люди латали стіни.
Згідно з офіційними даними, за три дні до Нікополя прилетіло понад 150 реактивних снарядів. А в ніч із 21 на 22 липня місто обстріляли двічі -випущено до 100 снарядів.
Ворожі війська ховають озброєння та установки, з яких ведуть обстріли, на території атомної станції, що унеможливлює контрбатарейну боротьбу.
«Атомна станція знаходиться на відстані 7 км. Час дольоту снарядів – 23 секунди. Якщо обстріл починається о 4-й ранку, тобто тоді, коли найміцніший сон, ніхто не встигає сховатися. Немає часу на те, щоб зорієнтуватися», – розповідає керуюча справами виконкому Нікопольської міської ради Наталія Горболіс.
Не встигла зорієнтуватись і сімейна пара пенсіонерів. Минулого тижня снаряд через дах влетів у квартиру на 5 поверсі, перекриття не витримало та звалилося, заваливши спальню квартири на 4 поверсі. Пенсіонери загинули на місці. У сусідній кімнаті був їхній онук. Хлопець, почувши гуркіт, відчинив двері своєї кімнати, але побачив лише руїни, під якими виднілися тіла бабусі та дідуся.
Під час розмови ми йдемо вулицями приватного сектору, де саме працюють комунальні служби: вивозять будівельне сміття, повалені дерева.
Наталя розповідає, що перші обстріли та відтік мешканців сталися після 4 березня, коли російські військові обстріляли атомну станцію та захопили Енергодар. Через деякий час люди почали повертатися додому, думаючи, що у місті безпечно. Зараз, коли щодня літають десятки «градів», у мерії прогнозують другу хвилю евакуації.
«ЧОРНИЙ» ВІВТОРОК ТРИВАЛІСТЮ У БЕЗКІНЕЧНІСТЬ
Зі слів керуючої справами, шквально обстрілювати Нікополь почали з вівторка минулого тижня (12 липня). Йдеться не про десятки влучень, а про сотні.
«З початку війни у місті гинуть люди, є поранені. Різні ступеня пошкодження мають 12 багатоповерхових будинків та понад 30 приватних, три з них – не придатні до проживання», - додає співрозмовниця.
Одного дня сигнал тривоги в місті пролунав о 14:30 і тривав до ранку наступного дня, тобто майже 20 годин.
«Про себе особисто можу сказати, що до 23:30 сиділа і чекала на обстріл. Розуміла, що це станеться і чекала. Але все трапилося пізніше – о 02:30 ночі. Усі фізично та морально виснажені. Ми знали, що війна йде, але не думали, що це може бути так жорстоко. Не розуміємо, чому обстрілюють мирні об'єкти, чому гинуть та страждають люди. Наше місто мирне. Ворог стріляє з окупованого Енергодару, захоплених сіл Водяного, Кам'янка-Дніпровки. Вся зброя там стоїть, ми бачимо», – каже Наталя.
ВОРОЖІ ГАРМАТИ ЗНИЩИЛИ СТАНЦІЮ ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ І ПОЛІКЛІНІКУ
З тих гармат, які всі бачать, двічі вдарили по станції переливання крові та поліклініці.
«Це був великий банк крові, який обслуговував Нікополь, Покров та Марганець. Тут було два прильоти. Втратили дороге обладнання – холодильники для зберігання крові та плазми», - говорить Наталя і показує вирву від одного зі снарядів.
Сьогодні запаси крові та плазми роздано стаціонарам міста. Медики кажуть: поки що лікарні забезпечені.
До 7-поверхової будівлі поліклініки також потрапили ворожі снаряди. Сьогодні поліклініка не працює; вся амбулаторна допомога надається на базі стаціонару.
Медичний директор зі стаціонарної допомоги однієї з лікарень Нікополя розповідає, що на сьогодні у лікарні перебувають троє постраждалих.
«Першою надійшла 74-річна жінка. Мінно-вибухова травма, множинні осколкові поранення голови, кисті, передпліч, гомілки, грудної клітини, є перелом. Після вівторка було доставлено трьох пацієнтів, один із них - з переломом передпліччя та дівчинка 15 років з черепно-мозковою травмою. Чоловік загіпсований та виписаний додому, дитину відправлено до дитячої лікарні. У нас залишається пацієнт, якого дістали з-під завалів, синдром тривалого стискання. Тобто нога довго була притиснута плитою. Нині у відділенні реанімації», - каже лікар.
У лікарні зауважують, що поки що готові приймати постраждалих у такій кількості, а ось що буде далі - ніхто не знає.
МЕДАЛІ У КІМНАТІ БЕЗ СТІНИ
Один із снарядів прилетів до будинку чемпіона України з шосейного велоспорту, титулованого спортсмена Ігоря Бикова. Коли ми підійшли до нього, він разом із друзями розбирав завали. Через величезну дірку видно стіну, на якій у ряд висять його медалі.
«Все сталося вночі, почав собака вити. Мій Акбар раніше ніколи так не робив. А тут я прокинувся від виття. Потім почув грім, насправді це був гуркіт, але я кажу грім, щоб себе втішити. Потім свист почув… Я сховався в куток, закрився ковдрою. Коли все скінчилося, вибіг надвір. Я був дуже щасливий, що маму побачив свою. Вона була у врем’янці, коли все сталося. Нас захистив мій янгол-охоронець і мій Акбар», - розповідає Ігор.
У кутку кімнати на тапчані, де ховався Ігор, лежать рами – усе, що залишилося від вікон. У стіні – величезна дірка. Чи все це підлягає ремонту – хлопець не знає, і поки що навіть про це не думав.
Він розповів, що навчався у донецькому інституті фізкультури та спорту. Багато років під час змагань ганявся з велогонщиками з росії, мав друзів у москві, Казахстані, білорусі.
«Ніколи не припускав, що таке може бути. Мій улюблений тренер залишився у Донецьку. Я пішов зі спорту, коли розпочалася війна», - каже Ігор.
КАДР НА ПАМ'ЯТЬ І ПИЛЬНІ МІСТЯНИ
Незважаючи на війну, у поїздці таки не обійшлося без детективного сюжету. Поспілкувавшись із нікопольчанами, побувавши на місцях «прильотів», перед від'їздом із міста вирішили «подивитися ворогові в очі» – зробити фото атомної станції, з території якої сіють смерть росіяни.
Приїхали на набережну, закриту для відпочинку. Нас помітили місцеві жителі і викликали 102, вирішивши, що ми шпигуни та «коригувальники».
Після перевірки документів поліція відпустила нас. Ми порозумілися і з «пильними людьми», а ті у свою чергу вибачилися, уточнивши, що дуже бояться за місто і тому перестраховуються.
Р.S. Уже повернувшись до Києва, дізналися, що у Нікополі нова жертва – вночі під обстрілами загинула 60-річна жінка. Ще одну людину поранено. Пошкоджено 11 приватних будинків, зруйновано залізничну колію, є пориви газогонів та водогонів.
Через постійну загрозу артобстрілу Міністерство освіти і науки України скасувало проведення національного мультипредметного тесту у Нікополі. "Учасникам буде запропоновано пройти тестування у рамках основної сесії в іншому місті", - заявили в Міністерстві.
Ольга Кудря
Фото Дмитра Смольєнка
