Бомбосховище нашої мрії
Коли 15 липня представник центральної влади побував у Вінниці після рашистського теракту з десятками жертв, він оприлюднив по суті те, що й так всім добре відомо. А саме, що у Вінниці деякі укриття, де люди могли б сховатися під час повітряної тривоги, перебувають у жахливому стані.
А ми знаємо, що це не лише про Вінницю, а й про всі міста України.
І ще у нас є питання: а там взагалі бомбосховища були – в лікарні, в будинку побуту, на площі перед ним, в концертному залі Будинку офіцерів - де загинуло 24 людини і ще більше 50 отримали поранення? А про те, щоб було просто, де сховатися на вулиці? Особливо це актуально для міст, розташованих близько від кордону з росією та білоруссю, де час підльоту ракети – лічені хвилини. Це – Харків, Суми, Чернігів. Київ, до речі, теж – усього 100 км до кордону.
На тлі всього цього дещо дивно виглядає недавня ініціатива штрафувати керівників підприємств, якщо вони не зачиняють свої заклади під час повітряної тривоги. А якщо там є бомбосховище, підвал, підземний паркінг? І що, тоді люди, яких не пустили чи вивели на вулицю, мають пройти до найближчого укриття? Але вже півроку нам усім кажуть йти в укриття, але не завжди кажуть – куди саме…
Війна. Департамент муніципальної безпеки не відповідає…
До вашої уваги пост з фейсбуку співробітниці Укрінформу Ольги Коростельової та декілька коментарів під ним.
«Оті розумники, які пишуть, що під час повітряної тривоги треба ховатися, вони розуміють, що в нас нема куди ховатися? Вчора їхала на роботу з Лівобережки. (Станція київського метрополітену «Лівобережна», розташована на наземному відрізку «червоної» лінії, в якості бомбосховища вона не використовується. Ред). Якраз на підході до метро почалася та сама тривога. Найближче укриття, про яке мені відомо, в паркінгу мого будинку, за 20 хвилин. Саме метро на поверхні. Підвали будинків усі зачинені. Жодної таблички, яка б вказувала найближче сховище, я взагалі не бачила. В підсумку простояла перед дверима метро півтори години в натовпі з кількасот очікуючих, які також не знали, куди подітися. Ми були б чудовою мішенню для ракети. Цього разу Боженька був на нашому боці. А що буде іншим разом?»
А от, що пишуть люди, які це прочитали:
«Навіть ті бомбосховища, котрі є - не відкривали, бо комусь продали, або здали в оренду? А за цей час - нічого не побудували».
«На нашому будинку біля парадного написано Бомбосховище, і стрілка куди йти. А далі страшний підвал з різними трубами комунікацій. Мокрий і смердючий. Отаке бомбосховище. До метро хвилин 40 чапати…».
«Страшенно дратує, коли при цьому «не ігноруйте» починають ще й закликати берегти себе. На тлі відсутності необхідної кількості бомбосховищ та навіть бодай хоч якось впорядкованих підвалів це звучить просто як знущання».
І ще – типова ситуацію по всій Україні. Жіночка пише у фейсбуці, що під час повітряної тривоги хотіли з родиною спуститись в підвал, але він був закритий. Консьєрж відповіла, що може відкрити його лише після дзвінка в жек. No coments…
Роман Ткачук, начальник Департаменту муніципальної безпеки КМДА в одному зі своїх інтерв’ю наголошував, що про всі подібні випадки – зачинені або непридатні для перебування укриття - кияни мають повідомляти на гарячу лінію 1551. А сам департамент зараз активно займається перевіркою та доведенням до ладу тих приміщень, які можуть слугувати в якості тимчасових сховищ. Тобто займаються їх ремонтом і облаштуванням. І – це першочергове завдання, про побудову нових наразі не йдеться. Чому?
Відповіді ми не отримали, тому що поки просто не змогли нікого знайти в в тому Департаменті. День був будній (середа), час робочий (близько 15 години). Телефони тупо не відповідали. Відповів оперативний черговий, але його задача – реагувати на НП. Чого є недоступним під час війни (!) офіс «профільного» Департаменту, черговий, звісно, не знав. Втім, до нього претензій немає, чого не скажеш про його начальство.
В якому ТРЦ безпечно погуляти з дитиною? В Києві про це ніхто не знає
А на телефон 1551, дійсно, додзвонитися легко, можна залишити свої дані, скаргу щодо укриття, і протягом… періоду від двох днів – до двох тижнів (під час війни, Карл!) ви маєте отримати відповідь.
Ми звернулися туди з простеньким, здавалося б, проханням підказати, які ТРЦ у місті мають укриття, щоб там можна було безпечно провести час з дитиною на випадок повітряної тривоги, нам відповіли, що такої інформації не мають і порадили звернутися до того ж Департаменту муніципальної безпеки КМДА...
Після ракетного удару по ТРЦ у Кременчуці в столиці мали перевірити всі торгові центри щодо дотримання правил евакуації під час повітряної тривоги. Але де її результати, тієї перевірки? І ще: чому в нас усі перевірки організовують лише після того, як трапиться непоправне?..
Якщо забити в гуглі запитання, чи є бомбосховище в тому чи іншому столичному ТРЦ, деколи з’являється інформація, за якою адресою знаходиться найближче сховище. В самих ТРЦ, як можна зрозуміти, спеціально обладнаних бомбосховищ немає, інколи функції укриття виконують підземні паркінги. Або - як в ТРЦ «Республіка» – паркінг розташований на першому поверсі під двома шарами бетону, а по периметру з усіх сторін розміщені магазини. І під час повітряної тривоги люди з торгівельного залу спускаються вниз. А ось в «Ocean Plaza» паркінг побудований «етажеркою» поряд з основною спорудою, і якщо звучить повітряна тривога, люди мусять покидати будівлю.
– Я вважаю, що й ті, хто будував всі ці численні ТРЦ, і ті комісії, які їх приймали, більше думали про економію, а не про цивільний захист. У мене таке враження, що розділ про це читали лише ті, хто його писав, - коментує архітектор Станіслав Дьомін.
Мільйонний Харків – не маленький ізраїльський Сдерот. Але все ж таки
Отже, чому неможливо побудувати в столиці найближчим часом нові бомбосховища, адже тих, що є, за відгуками киян, просто критично не вистачає? І це стосується, мабуть, усіх міст України.
Між тим, є ізраїльській досвід, про який, до речі, було багато розмов, коли приймали Закон №7398, що передбачає обов’язкове спорудження приміщень цивільного захисту під час планування та забудови територій.
В Ізраїлі, наприклад, на вулицях розставлені такі собі міні-бомбосховища – залізобетонні «коробки» з одним входом, розраховані на захист кількох осіб. Один з співробітників Укрінформу ще років 15 тому був у відряджені в Ізраїлі у місті Сдерот, це – практично на кордоні з Газою. Час підльоту ракети там мінімальний, мешканці Сдерота мають 30 секунд, щоби по сигналу тривоги встигнути сховатись. Наш колега, до речі, потрапив там під терористичний обстріл. Вздовж вулиці, по якій він ішов із місцевим журналістом, на відстані 150-200 метрів одна від одної стояли такі от залізобетонні сховища, тож колега його швидко в одне з них спрямував. Обійшлося.
– Є різниця в тому, за скільки «долітає» в Ізраїлі та у нас, - розмірковує головний архітектор компанії «Архіматика» Дмитро Васильєв. - Там відстані мінімальні, тобто, є секунди на те, щоб сховатися, тому там це пріоритетна задача. У нас час підльоту ракети – набагато довший, тобто ви можете за бажання встигнути знайти поблизу хоча б якесь укриття. Чи є тоді сенс будувати на вулицях бетонні «вагончики»? Краще навести лад з тим, що є.
Втім, інколи є сенс. Неможливо не те що дивитися, просто згадувати фото після обстрілу зупинки транспорту у Харкові, де нещасний батько сидить над тілом убитої нелюдами дитини… Мільйонний Харків, звісно, не маленьке містечко Сдерот, але там до кордону з «нашою Газою» усього 60 км. Ми живемо і житимемо – як ізраїльтяни - теж в безпосередній близькості до оскаженілого від ненависті до нас ворога. Захист від нього має стати важливою складовою життя. Ми готові хоча би професійно обговорити проблему?
Наприклад, деякі фахівці сумніваються, що у нас варто облаштовувати в будинках так звані ізраїльські «мамади» - кімнати-укриття. В Ізраїлі – це уже років 20 – будівельна норма, без «мама дів» проєкт не приймається до реалізації. Йдеться про кімнати з посиленими стінами, з герметичними віконницями та дверима і системою очистки повітря. Звісно, господарі квартир, можуть використовувати ці приміщення, як заманеться, але з однією умовою: не можна нічим перешкоджати виконання «мамадом» його захисної функції.
– Будь-яка концепція цивільної оборони повинна відповідати зброї, від якої має захищати, - каже Станіслав Дьомін. - Умовно кажучи, такі-то види споруд пристосовані для ядерної чи хімічної небезпеки, інші – від обстрілів, скажімо, «іскандерами». І все це потрібно закладати в нинішні програми відновлення України, а далі - у містобудівельну та проєктну документацію.
Архітектор говорить, що прийнятий закон про обов’язкове будівництво бомбосховищ - це правильно, але до нього мають бути розроблені підзаконні акти, потім - виписані відповідні нормативи… І зазвичай – це тривала історія, що в нинішніх умовах просто неприпустимо.
– А ось приватний бізнес, як завжди найшвидше реагує на попит, - зауважує архітектор Дьомін. - В інтернеті зараз повно пропозицій по будівництву чи продажу «особистих бункерів». Будівельники, які залишилися без роботи, шукають собі заробітку. Так ось, приблизно за 20 тисяч доларів можна побудувати міцну конструкцію, щоб там могла пересидіти деякий час родина з двох дорослих і двох дітей. Далі – ціни зростають в залежності від площі та ступеню захисту бомбосховища.
Ок – фіксуємо ми – є робочі руки, є багато ЗБК, які потребують замовлень, то чому б тоді не подумати про програму з будівництва вуличних сховищ, як в Сдероті? Так, сірі бетонні коробки, це для міста не окраса і від прямого попадання Іскандера таке сховище не захистить, але від осколків, падаючих уламків і ударної хвилі вбереже точно.
«Допрацювати» підвали сучасних будинків – зовсім неважко
Коли архітектор Дмитро Васильєв говорив, що треба навести лад в тих укриттях, що є зараз, він, серед іншого, мав на увазі досить великі та просторі підвали нових будинків, які зводилися у нас останні 20-25 років. До речі, саме кампанія «Архіматика» спроєктувала житловий комплекс Комфорт Таун, який свого часу став переможцем в номінації «Найкраща новобудова економкласу».
– Ці підвали - зазвичай міцні бетонні приміщення висотою 3-4 метри, які знаходяться під землею та використовується для обслуговування різноманітних інженерних мереж будинку, - розповідає архітектор. - Вони мають один основний вхід і два допоміжні евакуаційних виходи. Тобто успішно можуть використовуватися як укриття. Чого їм не вистачає - це підведення туди води й облаштування каналізації. Що зробити не так вже й важко, враховуючи, що всі відповідні мережі – поряд.
Виходить, люди, які живуть в нових сучасних будинках, знаходяться в плані безпеки у більш вигідному становищі, ніж інші?
– Як правило поряд зі старою забудовою, де підвали погано пристосовані, щоб там переховувалися люди, є укриття або в школах, або в якихось громадських установах, або вони розташовані окремо. Питання в тому, щоб, дійсно, до них був відкритий доступ, пояснює фахівець.
Для будинків, де зараз немає нормальних приміщень для укриття людей, в Ірпені під Києвом - місті, яке серед найбільш постраждалих від обстрілів росіян - збираються створювати на прибудинкових територіях окремі бомбосховища. Про це розповів головний архітектор Ірпеня Михайло Сапон. А чому б це не реалізувати й в інших містах?...
– Наш східний сусід, на жаль, нікуди не дінеться, - говорить архітектор. – В рамках реконструкції наших шкіл, дитячих садочків, медичних закладів, будинків культури тощо – ми передбачаємо будівництво об’єктів цивільного захисту, які зможуть використовуватися й, скажімо, під комерцію. Наприклад, в нашій новій дитячо-юнацькій спортивній школі буде зал для боротьби, який виконуватиме за потреби роль укриття. Будуватимемо паркінг - додатково будемо передбачати там можливість для водопостачання, каналізації, місць для зберігання продуктів. І все це передбачено новим Законом. До речі, саме паркінги, які у нас в місті всі були закритими, врятували не одне життя містян.
Чому ми зараз продовжуємо жити, ніби нічого не відбувається?
Плани правильні, але то все - час. А поки, як маркер того, що в Україні з укриттями зараз – лише один факт. До початку освітнього процесу в очній формі навчання готові в Україні лише 19% закладів освіти, всі інші потребують укриттів, повідомляє Державна служба з надзвичайних ситуацій... І що з тим робити?
Нещодавно Фінляндія продемонструвала підземні споруди в Гельсінкі, які можуть прихистити місто навіть на випадок ядерної загрози. Казка – а не укриття, ціле місто під землею, з кафетеріями, спортивними та дитячими майданчиками. Так, вони все це будували, починаючи з 1960-х років.
А у нас, як стверджують фахівці, останнє бомбосховище було побудовано десь наприкінці 80-х, перед закінченням Холодної війни.
Але чому ми зараз продовжуємо жити, ніби нічого не відбувається?
Лариса Гаврилова, Київ
