П’ять місяців війни: ворог ще думає нас знищити, а насправді ми уже нищимо його
Сирени повітряної тривоги, грім ППО, артилерійські залпи, вибухи ракет і снарядів, спалені заводи й нафтобази, зруйновані міста й села, заміновані поля, десятки тисяч убитих та покалічених людей… 5 місяців страшної, кривавої та підступної війни, яка торкнулася життя кожного українця. 5 місяці, болю та сліз. 5 місяців незламності, віри та героїзму. 5 місяців вдячності ЗСУ, волонтерам, союзникам і партнерам, а головне – собі.
Нам давали лише три дні, а ми взяли – та й помножили уже цю цифру на 50. І множитимемо її ще і ще. А ворога – «множитимемо на нуль». Міцнішаємо і лютішаємо, не підкорюємося й дивимося у майбутнє. Перемога безумовно буде за нами.
Спробуємо проаналізувати, чим 5 місяць війни відрізняється від чотирьох попередніх?
«Фактично 5-й місяць з моменту вторгнення став транзитним»
«Протягом перших чотирьох місяців Україна переважно оборонялася тією зброєю, яка в неї була. Це по-перше. А по-друге, Захід проходив тяжкий період консолідації та зміни ставлення до того, що путінська нацистська росія злетіла з котушок», - заявив у коментарі Укрінформу наш постійний експерт, дипломат Вадим Трюхан.
Одночасно, і в Україні, і в багатьох країнах, які є нашими партнерами, все ще спостерігалася довоєнна інерція бажання звершення бойових дій, так би мовити, пошвидше.
«Останні 30 днів ознаменувалися тим, що в Україну нарешті почала надходити та військова техніка, яка нам потрібна. Це і дальнобійна артилерія, і перші потужні РСЗВ типу HIMARS, і бронетехніка. В умовах, коли боєприпаси до тієї техніки, яка нам дісталася у спадок від колишнього СРСР закінчувалися. Тож без поставок наших партнерів стримати агресора було би дуже складно», - наголошує він.
Але в підсумку: Україна прискореними темпами переходить на стандарти НАТО, відмовляється від радянських калібрів і зброї радянського зразка.
«Захід протягом цього місяця теж почав реагувати цілісніше і сміливіше. Нарешті почала надходити зброя з Німеччини та інших європейських держав, які надто довго займали половинчасту позицію, утримуючись від поставок важкої техніки», - підкреслює пан Трюхан.
Зміна позиції європейцями пояснюється двома головними причинами.
По-перше, брутальні воєнні злочини, які росіяни скоюють проти українців не помічати їх стало просто не можливо.
По-друге, ЗСУ і весь український народ довели своїм героїзмом і організованістю, що перемога над нацистською росією не виглядає, як якась фантастика.
«Поважають сильних. І Україна, для багатьох неочікувано, постала саме як сильна держава і згуртований єдиний народ», - підкреслив дипломат.
Із цього розряду слід розглядати також і рішення Паризького клубу кредиторів про надання Україні відстрочення з виплатою боргів та відсотків по них.
«І хай дехто може закинути уряду, що мовляв воно запізніле, сам факт його ухвалення означає, що міжнародні кредитори вірять в Україну і солідаризуються з нею. Протягом перших чотирьох місяців тяжких боїв таких настроїв у фінансових колах не спостерігалось», - каже експерт.
Шостий місяць бойових дій для України стане не менш, а можливо й більш складним. кремль здаватися не збирається.
«Активізувалися спроби розхитати внутрішньополітичну ситуацію в деяких європейських країнах. Характерний приклад – це Італія, в якій пропутінська партія «5 зірок» стала причиною відставки уряду і оголошення позачергових виборів. А ще - нетривка внутрішньополітична ситуація у Словаччині тощо», - перелічує дипломат.
Водночас ті заяви, які лунають з вуст офіційних осіб, зокрема й за результатами «Рамштайну 4», свідчать, що динаміка поставок в Україну необхідної нам воєнної техніки та боєприпасів буде наростати.
«Хай ще й не в геометричній прогресії, але в арифметичній – так точно», - стверджує Вадим Трюхан.
«Чим відрізняється 5-й місяць війни від попередніх? Насамперед тим, що Україна та українці стали ще сильнішими»
«Непросто 5 місяців виокремити, бо як один день все іде», - каже політичний експерт Агія Загребельська.
Що ж, по внутрішніх відчуттях – це дійсно так. Тим не менш, пані Загребельська усе ж перелічила аж десять важливих моментів.
По-перше, на п‘ятому місяці війна все більше проникає в світ.
«Енергетичний, продовольчий, економічний, політичний, інформаційний фронти. На кожному з них росія воювала на різних континентах. Комусь погрожувала перекрити газ, когось штовхала в політичну кризу, інших хотіла заморити голодом. І крім України – обстріляла ракетами Сирію, вбивши чотирьох дітей», - каже вона.
По-друге, відносини України з партнерами та союзниками стають більш довірливими та менш напруженими: «Невдоволення росії якісною зміною виливається в безуспішні операції, спрямовані на розкол».
По-третє, українці прийняли, що шлях до перемоги не буде коротким.
«Вчаться розподіляти ресурси та створювати нові під марафон», - акцентує Агія Загребельська.
По-четверте, ми стали стійкішими на інформаційному фронті. Чим далі, тим росії складніше просувати в Україні свої наративи.
По-п’яте, хлопці-дівчата на HIMARS – герої для світу. Більше 100 дуже цінних військових об’єктів рф на території України знищено. Командні пункти, склади, ППО тощо. І це приголомшливі перемоги.
«Безпрецедентна швидкість навчання, майстерність та бойовий дух українських військових змушують світ переглядати свої доктрини», - наголошує експерт.
По-шосте, клуб ізгоїв світу настільки жалюгвідний, що навіть Сі Цзінпін намагається робити вигляд «я не з ними».
«росія вже готова «ділитися» Арктикою. Просить Північну Корею відправляти більше студентів на навчання і звільнити від квот міждержавну торгівлю. У Ірану хоче купити БПЛА. Демонструє один за одним «жести доброї волі». Колеги по «клубу» думають, що взяти у росії крім енергоресурсів та досвіду репресій. І поки нічого не придумали, - іронізує пані Загребельська. - Іран, росія та Північна Корея – це території, де час зупинився ще в минулому столітті. Без майбутнього. І чим більше хтось дивиться на них разом, тим мене хоче розділити їхню долю».
По-сьоме, перемогти, не перетворившись на автократію: «Ризики впасти в диктатуру з кожним місяцем війни стають все більше. І вимагають все більше зусиль від суспільства, щоб цього не допустити. Бо перетворення України на автократію = поразці».
По-восьме, на п’ятому місяці у цій війні підписано першу угоду між росією та світом – деблокада портів для вивезення українського зерна.
«Так само ніхто не знає, чи виконає росія угоду (обстрілявши Одеський порт через 12 годин після підписання, кремль відповів на це питання. Ред) . Але само по собі – це вже певне досягнення», - переконує вона.
По-дев’яте, укріплення Одеси та підготовка до контрнаступу на півдні. Це одні з пріоритетних проектів ЗСУ цього місяця. По обох – ми досягли суттєвих успіхів.
І останнє, по-десяте, відсоток українських військових, що навчилися поводженню з західним воєнним обладнанням зростає все швидшими темпами.
«Ми стаємо сильніше», - переконана Агія Загребельська.
«П’ятий місяць війни був одним з найбільш кривавих етапів війни росії проти України, але український спротив – незламний»
«Ворог, користуючись величезною перевагою (в 10-20 разів) в артилерії і боєприпасах, як асфальтовий каток намагався поступово просуватись на Луганщині. Нашим військам довелося відступити від Сєверодонецька і Лисичанська. Але в цих боях були величезні втрати з боку росіян і, врешті-решт, активний спротив українських військ зупинив повільне російське просування. В середині липня ситуація на східному фронті відносно стабілізувалася», - каже політолог Володимир Фесенко.
«Зброя місяця – американські РСЗВ HIMARS, які наводять паніку на росіян і ефективно знищують ворожі штаби і склади з боєприпасами, - акцентує експерт. - На південному напрямі українська армія поступово починає переходити до контратакувальних дій. Головна військова перемога місяця – звільнення острову Зміїний, стратегічного форпосту в акваторії Чорного моря».
Ворог не може перемогти українців на полі бою, тому намагається зламати психологічно. Саме тому російські війська почали ракетні обстріли українських міст и цивільних об’єктів. П’ятий місяць війни залишиться в пам’яті трагедіями Кременчука, Вінниці, Часового Яру.
«Регулярно обстрілюються прифронтові міста - Харків, Миколаїв, Краматорськ. І там люди гинуть під російськими обстрілами майже кожен день», - розповідає пан Фесенко.
Але цей місяць війни знов показав – український спротив є незламним. В цьому нам допомагають наші партнери.
«В Лугано відбулась міжнародна конференція, яка започаткувала створення міжнародної коаліції на підтримку відновлення України. Саміти ЄС, НАТО, Великої Сімки, які відбулись наприкінці червня, підтвердили підтримку України, зокрема і на перспективу, навіть якщо війна росії проти України затягнеться. Головною дипломатичною перемогою України в цей період стало надання нашій країні статусу кандидата в члени ЄС. І це також є ознакою і довготривалою гарантією підтримки України в протистоянні російській агресії», - наголошує Володимир Фесенко.
«П’ятий місяць війни ознаменував завершення другого етапу війни. І завершився нашою перемогою»
«Завершення першого етапу великої війни було яскравим та очевидним - орки тікали з-під Києва та загалом з північної України. Мабуть тому ми підсвідомо очікували, що кожний наступний етап війни закінчуватиметься так само виразно та недвозначно. І через це фактично прогледіли, що другий етап війни вже також завершився. І завершився знову нашою перемогою», - розповідає ветеран російсько-української війни, науковець, публіцист Євген Дикий.
Завершення другого етапу виглядало не так видовищно, продовжує він, росіяни просто оголосили «оперативну паузу». При тому де-факто навіть продовжують намагатись наступати на окремих (щоправда з кожним днем менших) ділянках фронту на Донбасі. Але фактично зміна що відбулась є не менш вагомою та «тектонічною», аніж при завершенні першого етапу.
«Російське командування знову радикально змінило і тактичні військові цілі, і таймінг їх досягнення. Якщо втеча від Києва означала, що росія відмовилась від плану швидкої окупації всієї України (акцентую на слові «швидкої» - глобально цілі рф не мінялись, метою і надалі лишається вся наша країна, але тепер на це відводяться не тижні, а один - два роки), то оголошення «паузи» є визнанням неможливості у найближчій перспективі захопити навіть весь Донбас», - акцентує пан Дикий.
Що було метою другої фази російської кампанії, і на що відводився час до кінця червня…
«Перемога під Києвом була перемогою «нокаутом», перемога в Донбасі – «по очках», і не з астрономічною перевагою. Але це так само вагома перемога, як і перша, бо знову змінює всю стратегію, і ворогів, і наших союзників щодо подальшого перебігу війни. Ця перемога дісталась нам дуже недешево, втрати зросли на порядок величин порівняно із першим місяцем. Але для росіян ця поразка можливо навіть більш болюча ніж перша, бо її вже не спишеш на помилки планування із недооцінкою ворога, безлад перших днів «операції» тощо», - каже експерт.
Росіяни йшли на Донбас підготовані, після перегрупування своїх сил, на тих умовах, які вони нам нав’язали (повномасштабна фронтова війна в стилі Другої чи навіть Першої світової) і які вважали для себе безпрограшними. Мали абсолютну перевагу у важкій техніці та особливо у артилерії та боєприпасах. І при цьому всьому отримали як максимум «піррову перемогу» на Луганщині, де після місяців запеклих боїв та значних втрат особового складу змогли зайняти Сєверодонецьк та Лисичанськ. І на цьому видохлись.
«Витискання ЗСУ із лисичанського «виступу», з трьох сторін оточеного окупованими територіями, було очевидно досяжним завданням, і зайняло на півтора місяці більше, аніж прогнозувалось. Та дуже дорого коштувало ворогу. А далі окупанти вперлись у суцільну лінію оборони від Слов’янська та Сіверська на півночі до Авдіївки та Марїнки на півдні. І самі зрозуміли, що вже не мають достатніх сил, щоб прорвати цю лінію, хіба що дуууже повільно (за словами терориста Гіркіна «до пєрвих заморозков») прогинати цю лінію по кілометру-два за тиждень. І витратити на це всі ті поповнення, які наразі лихоманково збирають військкомати по всій рф», - додає Євген Дикий.
Остаточним сигналом завершення цієї фази війни стала поява на фронті перших «Хаймарсів», які покрошили тилові склади забезпечення та центри оперативного управління росіян у 70-кілометровій смузі за лінією фронту. І змусили їх терміново вирішувати зовсім нові логістичні проблеми.
«Однак слід розуміти, що не «Хаймарси» стали переможцями у битві за Донбас. Її задовго до їх прибуття виграла наша легка, озброєна переважно «стрілковухою», піхота, часто набрана із лав вчорашньої тероборони й прямо із блок-постів перекинута на найстрашніший фронт у Європі після Другої світової. Саме безпрецедентний героїзм нашої піхоти став тим фактором, якого не прорахували ні вороги, ні навіть наші друзі: ніхто не вважав можливим так довго витримувати «вогнений вал» артилерії, ніхто не уявляв що можна місяцями триматись в окопах лише із легкою зброєю та відбивати щоденні танкові атаки та нальоти ворожої авіації».
«Хаймерси» стали на 5-му місяці війни «вишенькою на торті», красивою відплатою ворогам за понесені нашою піхотою величезні жертви.
«Безпрецедентний героїзм ЗСУ на Донбасі призвів до чергового переламу в ході війни. Тільки от ми, дуже втомлені щоденними втратами та трохи «розбаловані» попередніми яскравими перемогами під столицею, якось не помітили та не достатньо усвідомили масштаб цієї «некінематографічної» перемоги.
Наразі триває умовна оперативна пауза, в ході котрої обидві сторони вирішують свої тактичні проблеми. росіяни шукають шляхи захистити свої тили від ударів «Хаймарсів» та дальнобійної арти, та намагаються без оголошення загальної мобілізації якось залатати дірки у особовому складі, нанесені нами за час боїв на Донбасі та під Херсоном і Харковом», - каже ветеран російсько-української війни. І додає: «Ми ж намагаємось прискорити поставки зброї від Заходу, а також поступово перетворюємо величезну, більш ніж достатню суто арифметично, масу мобілізованих новобранців на реально бойові частини, що потребує великих матеріальних витрат плюс часу».
Пауза, на думку пана Дикого, буде вкрай недовгою: обидві сторони розуміють природні обмеження, які визначають таймінг кампанію. Не пізніше середини жовтня почнуться осінні дощі, і обидві сторони зимуватимуть плюс-мінус на тій лінії, якої досягнуть впродовж серпня та вересня.
«Тож часові межі для значного посування лінії фронту та територіальних надбань вкрай короткий, і дуже скоро ми побачимо чергову спробу досягнути не локальних тактичних, а стратегічних цілей шляхом великих проривів та наступів. Сподіваюсь, що ініціатива в цьому буде на нашому боці, і що поставлені цілі будуть досягнуті», - каже Євген Дикий.
Тож ми ще раз відзначимо: на п’ятому місяці другий етап війни остаточно завершився, і в ньому ми перемогли.
Мирослав Ліскович. Київ
