Три рівні зла. Фільтраційні російські табори

Загарбницька війна росії проти України супроводжується багатьма новими жахливим явищами, одне з яких – "фільтрація". Вдосконаливши свій попередній злочинний досвід у Чечні та наслідуючи нацистський досвід депортацій і концтаборів, росіяни створили на тимчасово окупованій території України, утім, як і на власній, систему фільтрації та затримання українських громадян, які можуть нести загрозу встановленню російського контролю над Україною. Її неодмінними атрибутами стали психологічний та фізичний тиск, катування і навіть вбивства.

Для донесення до міжнародної спільноти інформації про цю злочинну практику російського режиму делегація України при ОБСЄ, за підтримки американської місії, організувала 27 липня у Відні захід, темою якого була так звана "фільтрація" в Україні. Під час нього делегації країн-учасниць ОБСЄ змогли ознайомитися з відповідним дослідженням, проведеним українською ГО "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ), і заслухати трагічні історії безпосередніх свідків та жертв фільтраційних таборів. Крім того, окремий такий захід відбувся і для акредитованих у Відні іноземних журналістів.

ТРИ РІВНІ ФІЛЬТРАЦІЇ

"Через так звану "фільтрацію" мають пройти абсолютно всі українці, кому виповнилося 14 років і хто перебуває на тимчасово окупованій території України. І якщо на початку повномасштабного вторгнення рф цей процес ще не був системним, то зараз він набув величезних масштабів, і фільтрація вже систематизована. Фактично йде перевірка на лояльність до окупаційної влади всіх українців на окупованій території", – повідомив журналіст МІПЛ Станіслав Мірошниченко.

При цьому цей процес має три рівні. Перший рівень – попередня фільтрація. Зазвичай вона відбувається на блокпостах або в самому місті чи селі. У людини перевіряють документи, речі, можуть обшукати житло чи автомобіль. Після цього її скеровують у спеціальні пункти, де розгорнуті фільтраційні табори.

Ці табори – другий і основний вид фільтрації. Люди потрапляють у спеціальні табори, після яких їх або відпускають, або затримують для подальшої перевірки. Загалом "Медійна ініціатива з прав людини" нарахувала 18 фільтраційних таборів на тимчасово окупованій території України. Але в організації підкреслюють, що цей перелік не є вичерпним і містить лише ті, місця, які вдалося верифікувати.

"У чергах на фільтрацію люди стоять багато днів і тижнів. У нас є випадки, коли чекали й понад місяць. Що там відбувається? Людей перевіряють, у них беруть відбитки пальців та долонь, також їх фотографують. Тобто збирають чутливі персональні дані, й ми не знаємо, що з ними робить росія і хто ними взагалі оперує. Під час перевірки на людей чиниться психологічний і фізичний тиск, відомі випадки розстрілів", – зазначив Мірошниченко. 

Третій рівень фільтрації – СІЗО і колонії. "Це – найжорстокіший і найкривавіший етап перевірки. Людей, які не пройшли перший чи другий рівень фільтрації, відправляють у слідчі ізолятори чи в'язниці на тимчасово окупованій території України. Під час третього етапу фільтрації затриманих жорстоко катують, не дають їм достатньо їжі і води, утримують у нелюдських, антисанітарних умовах, не надають медичної допомоги. Часто людей вбивають", – заявив журналіст МІПЛ.

Він додав, що фільтраційні заходи щодо українців відбуваються і на території російської федерації та в її СІЗО і колоніях.

ПО КІЛЬКА ДНІВ У ЧЕРЗІ БЕЗ МОЖЛИВОСТІ СХОДИТИ В ТУАЛЕТ

Іншого шляху, окрім пройти фільтрацію, щоб виїхати на підконтрольну уряду України територію, немає. Своєю історією виїзду разом із батьками з блокадного Маріуполя поділилася з послами країн-учасниць ОБСЄ 17-річна Марія Вдовиченко.

"При спробі евакуації нас зупинили на блокпості "денеерівці". Під дулами автоматів нас направили невідомою дорогою. Ми їхали в очікуванні розстрілів та знущань. Далі нас відправили у Мангуш і насильно утримували. Це декілька діб очікування на холоді, без їжі та можливості сходити в туалет. Люди у цей момент були у машині під пильним поглядом бойовиків “днр”. Вийти з машини було неможливо, за це знищували", – розповіла дівчина.

За словами Марії, її батька допитували впродовж 40 хвилин. "Вони тикали у нього автоматом, ставили провокативні питання. Його змушували роздягатися, щоб перевірити на наявність патріотичних татуювань", – розповіла Вдовиченко.

Крім здійснення морального тиску, її батька також били. Після пережитого чоловік втратив зір, а його стан сильно погіршився.

СТРАШНО СИДІТИ ВДОМА І ЧЕКАТИ, КОЛИ ЗА ТОБОЮ ПРИЙДУТЬ

Про те, як виглядає перший етап фільтрації, коли окупанти приходять додому, розповів 32-річний мешканець Старобільська Юрій Березовський. До війни він був викладачем гри на гітарі та барабанах, пізніше почав працювати в евакуйованій Луганській обласній бібліотеці, займався молодіжною політикою на місцях.

Він знав, що за ним точно прийдуть, адже місцеві колаборанти передали окупантам списки старобільських активістів і військових.

"Я був вдома, але це важко – бути в себе вдома і сидіти у постійному страху. В очікуванні, що за тобою прийдуть. Це трапилося не відразу – десь через місяць, після того, як було захоплено Старобільськ, – повідомив Березовський. – Коли я вийшов з дому, то побачив, як під’їхали дві автівки з омонівцями. Вийшли люди в масках і запитали, яка це адреса і хто я. Коли я відповів, вони сказали, що приїхали до мене. Зайшли до мене у квартиру, дивилися, чи є зброя або військова форма. Потім мене забрали у поліцейський відділок. Там дивилися телефон, читали чати, хто у мене в контактах, шукали військових, і взагалі дивилися, де я був і чим займався".

Оскільки активіст все ретельно видалив із телефону, то під час перевірки у відділку нічого особливо не вдалося знайти. Після допиту його відпустили додому, але повідомили, що телефон буде передано ще в місцеве "мгб" – спецслужбу російської окупаційної адміністрації.

У визначений день Юрій Березовський прийшов забирати телефон до "мгб", але там на нього вже чекало "маски-шоу": люди у масках почали чинити на нього тиск, погрожували, били скляні пляшки поруч, вимагаючи необхідних зізнань. На щастя, згодом це закінчилося і Юрія після чергового допиту відпустили додому, пригрозивши можливим скорим поверненням.

Він прийняв рішення залишити домівку: "Я не міг виїхати із Старобільська в Україну, тому що під час проїзду на українську територію розстрілювалися і автомобілі, і перевізники. Тому мною було прийнято рішення виїхати через російський кордон до Латвії".

На кордоні Луганської області з рф активісту довелося вже вдруге пройти через фільтраційний процес. Після зняття відбитків пальців, розпочалася перевірка ефесбешниками, у ході якої хлопець видався їм підозрілим, адже у нього "був чистий ноутбук, а у телефоні вони спочатку майже нічого не знайшли". Його було затримано і протягом дня тривали допити і огляд вмісту телефону та соцмереж. У рамках збору інформації про Березовського росіяни встановили, що той, зокрема, брав участь у тренінгах, які проводили різні міжнародні організації.

"І вони подумали, що я – якийсь шпигун, та сказали, що я на тиждень поїду на "процедури" десь у росію", – повідомив активіст про те, як розпочиналася його вже третя "фільтрація".

Для "правового" оформлення затримання українця було зроблено так, що він нібито перейшов кордон і далі його затримала поліція за статтею "непокора": "Це – звичайна історія на кордоні, десятки і сотні людей так можуть затримуватися щодня. Потім за цим протоколом про "непокору" проводиться фіктивний суд – там навіть суддя знає, хто всі ці люди і куди вони потім поїдуть".

Російський суд арештував українця на 8 діб і його відправили в якусь в’язницю. Там допити знову відновилися, а їх завершенням стало проходження поліграфу. "За добу перед виходом був поліграф – шпигун я чи ні, і якщо так, то якої країни, чи може я маю якийсь військовий досвід тощо. Було страшно, бо не знаєш, відпустять тебе чи ні. Адже людей, які сиділи зі мною, відправили далі у більш масштабний якийсь центр чи табір – десь у Ростов чи Міллерово", – зазначив українець.

Йому пощастило, його відпустили. Пізніше Юрію вдалося залишити територію рф, зараз він у безпеці.

ТОРТУРИ З ВИКОРИСТАННЯМ "ПОЛІГРАФУ ДНР"

Але не пощастило з "фільтрацією" 25-річному волонтеру Ігору Талалаю, який допомагав евакуюватися людям спочатку з Харкова, а потім із зруйнованого Маріуполя. Молодий хлопець із Дніпра провів у фільтраційних таборах майже три місяці, з допитати, побиттям та тортурами.

За словами Ігоря, після повномасштабного вторгнення рф в Україну хтось з його знайомих пішов у територіальну оборону, він же вирішив допомагати людям евакуюватися з Харкова, який був під обстрілами загарбників.

"За перші два тижні повномасштабного вторгнення ми встигли вивезти з Харкова близько 400-500 людей. Приблизно 15-17 березня я вирішив їхати до Маріуполя, щоб допомагати виїжджати людям, які знаходилися вже на окупованій території", – зазначив він.

По дорозі в Маріуполь на блокпостах окупантів волонтерів неодноразово перевіряли, змушували роздягатися догола, шукаючи патріотичні татуювання, синці від можливого використання зброї тощо.

"Ми заїхали колоною у місто близько 6-ї ранку. Знаючи адреси людей, які хочуть виїхати, нам треба було туди поїхати та їх забрати. Коли ми їх забрали, на виїзді з міста я не сподобався виразом обличчя та одягом одному з бойовиків так званої "днр". Вони витягли мене з машини і потягли до гаражу", – розповів Ігор Талалай. – Із самого початку вони почали застосовувати фізичну силу, запідозривши мене в тому, що я – військовий. Вони намагалися вибити з мене інформацію, яка, на їх роздум, була правильною. Били десь годину, змушуючи відповідати "правильно" на їх запитання. Потім мене кинули у підвал, а ввечері доставили до райвідділку у смт Мангуш".

За його словами, на той час він вперше відчув голод, який далі супроводжуватиме його постійно. Але це не було єдиною проблемою: у Мангуші хлопця разом з іншими українцями було кинуто на ніч у малесеньку камеру – 32 особи в камері розміром десь 3 на 3 метри.

Хтось із міжнародних журналістів на пресконференції звернув увагу на цей факт, запитавши, як це можливо. "Асоціація? Як кілька у банці. Просто стоїш всю ніч", – сухо відповів юнак.

Вранці розпочалися допити, які супроводжувалися побиттям та моральним тиском: "Моральне знущання – це головне, що є у "денеерівців", які отримують у свої лапи українців. Десь тиждень я їхав до міста Донецьк, без їжі і медичного обстеження. Далі було катування в УБОПі, а після цього мене вже відправили безпосередньо на Оленівку", – зазначив волонтер.

Деталі перебування у фільтраційному таборі в Оленівці, який, судячи з розповідей тих, хто пройшов через нього, є більше схожим на концтабір нацистів, журналістам Ігор Талалай розповідав неохоче. Адже це – вже вдруге за день емоційно пережити жахливі спогади, про які хочеться забути.

"Розповідати про умови життя й історії, які там бачив, можна довго, і словами ті відчуття не можна передати, – сказав колишній в’язень табору в Оленівці, глибоко зітхаючи. – Не хотілося б нікому побажати таке пережити. І я просто радий, що я вийшов звідти і зараз сиджу з вами".

Втім, його попросили все ж трохи розповісти…

"Там було повно цивільних людей. Щодо них застосувалося катування так званим "поліграфом днр" – це коли до людей приєднують проводи і подають струм, щоб дізнатися якусь інформацію, яку їм треба. І звичайно, не годують, і тримають в умовах антисанітарії", – повідомив Ігор Талалай.

У російських концтаборах, як він їх сам охарактеризував, хлопець провів 88 днів. "Це – було тяжко…Але мене мотивувало те, що я хочу побачити перемогу над людьми, які завдали нам стільки горя…Слава Україні!", – завершив він свою розповідь.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ БАГАТЬОХ НЕВІДОМЕ

Долі багатьох людей, яких рашисти забрали на "фільтрацію", залишаються невідомими. Зокрема, це стосується і ще одного волонтера – 36-річного Сергія Табачука, якого окупанти затримали в Запорізькій області під час евакуації людей.

"Сергій також їхав у Маріуполь допомагати людям. Його було схоплено окупантами на блокпосту. Так розумію, що в його телефоні вони побачили якусь проукраїнську позицію. З того часу інформації, де він перебуває, у нас немає, – розповів під час пресконференції брат волонтера В’ячеслав Воливач. – Була інформація, що, можливо, він у Оленівці. Ми знали, що Ігоря Талалая звільнили, думали, що він щось розповість. Але Ігор каже, що не бачив Сергія там".

Під час спілкування з журналістами мама Сергія Табачука була небагатослівною, але принаймні хоч трохи змогла розповісти про сина, бо на заході з іноземними послами в ОБСЄ взагалі не могла говорити, побачивши фотографію сина та почувши про жахливі злочини в Оленівці від Ігоря Талалая…

"Ми – віруючі люди. Сергій займався у недільній школі з дітьми, їздив у дитячі табори. У нашому місті є центр для онкохворих дітей, і він там також проводив різні розважальні заходи для дітей. Також і я для цих жінок як волонтер робила манікюр, щоб прикрасити їх життя і трохи зробити кращим", – розповіла Ольга Табачук, у минулому майстер манікюру.

"Я не знаю, де мій син зараз і чи він живий. Ті емоції, які я зараз переживаю… Я не можу це передати словами. Я – мати".

Жінка звернулася із закликом до міжнародної спільноти та журналістів: розкажіть про жахіття і звірства, які творять росіяни, та зупиніть це зло. "Бо вони підуть далі, якщо їх не зупинити, і це зачепить кожну родину – і у нас в Україні, і далі. Це – терор", – наголосила вона.

***

Як зазначив у коментарі власному кореспонденту Укрінформу очільник місії України в ОБСЄ Євгеній Цимбалюк, проведений захід в ОБСЄ про російські фільтраційні табори є дуже важливим. Окрім того, що іноземні посли та журналісти отримали нову інформацію для використання у своїй подальшій роботі, вони також мали змогу на емоційному та психологічному рівнях відчути глибину подій, які відбуваються в Україні. А тому є сподівання, що російська війна та її жахіття вже не будуть сприйматися лише як сухі цифри та факти.

"До фільтрації зараз прикуто велику увагу. Це досить нове явище. Воно вперше було відзначено у звіті експертів "московського механізму" ОБСЄ, і тому всі делегації знають, що є "фільтрація" та "фільтраційні табори". Але ніхто толком не уявляв, як все це виглядає. І тому додаткова інформація та інформація від свідків, які пройшли цю фільтрацію, були необхідними. І тепер, сподіваюся, що вже кожен розумітиме, що фільтраційні табори рашистів – це, по суті, те ж саме, як концентраційні табори нацистів", – заявив Цимбалюк.

Василь Короткий, ВІДЕНЬ

Фото: МІПЛ