Показова страта в Оленівці – все в руслі нелюдської російської традиції
Остання інформація від американського ISW – Інституту вивчення війни: 53 українських військовополонених загинули, відповідальність за це 100% лежить на росії, скоріше за все, це був підрив з середини. Провідні демократії світу виступили із засудженням цього мерзенного злочину і вимагають розслідування. Навіть традиційно беззуба ООН та вічно конформістський Червоний хрест заявили про готовність направити своїх представників до Оленівки. Росіяни було погодилось, але не пускають. Може, «воронки» риють, щоби «довести» атаку українських ракет? А що, від них усього, що завгодно, можна чекати….
Але трагічна правда така: полонених українських бійців просто підло вбили. Якщо правильні попередні висновки експертів про те, що для підриву будівлі були використані термобаричні боєприпаси, то це означає, що страта українців була знущанням і тортурами, останніми у їхньому житті.
Висновок, який напрошується давно, але затримується через страх перед Бомбою і корупцію еліт: таку росію має бути поставлено поза рамки сучасної цивілізації.
Реакція однорідна, але неконкретна
31 липня, МКЧХ виступив із заявою: «Поки ми не отримали офіційного підтвердження про надання нам доступу для відвідування об'єкта або постраждалих від нападу військовополонених, і досі нашу пропозицію про матеріальну допомогу не було прийнято». Представники ООН також підтвердили, що готові направити групу експертів для розслідування всіх обставин справи.
Дипломати виявилися менш дипломатичні, ніж ООН та МКЧХ, які були гарантами гуманного поводження з українськими військовополоненими з Маріуполя.
Верховний представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель: «Ці нелюдські, варварські дії є серйозними порушеннями Женевських конвенцій та Додаткового протоколу до них і є військовими злочинами».
Посол США в Україні Бріджіт Брінк "Обстріл слідчого ізолятора в Оленівці неприпустимий, як і повідомлення про варварське поводження російських військових з українськими військовополоненими".
Посол Великобританії в Україні Мелінда Сіммонс: «Оленівка потребує розслідування. Це виглядає як частина все більш тривожної моделі найгірших видів порушень прав людини та можливих військових злочинів, які безкарно вчиняються на окупованому сході України».
МЗС Франції: "Якщо ця інформація підтвердиться (про відповідальність рф. РЕД), то винуватці та всі особи, відповідальні за такі злочини, які брутально порушують міжнародне гуманітарне право, повинні будуть відповісти за свої дії".
Так, все це правильно. Але це все – на рівні «глибокого занепокоєння» і світ це уже не «заспокоює», а брутально упосліджує.
Причини нелюдськості – цивілізаційне аутсайдерство Росії
Важливо не забути, що для росії – це традиція, а не виняток і не так званий «ексцес виконавця».
Іван IV, патологічний садист на ймення Грозний, після взяття ливонського замку Вейсенштейн 1 січня 1573 року, на помсту за загибель свого улюбленця Малюти Скуратова (теж був той ще кат) , наказав страчувати не лише всіх захисників замку, а й селян, що сховалися від війни за його стінами. Було вбито безліч селян, а воїни, взяті в полон, були живцем спалені, прив'язані до паль.
Царювання Івана Грозного взагалі підвело певну риску під історією Московії, всі подальші фази стали відкрито суперечити з розвитком і Європи. Його послідовники на російському престолі створили в країні таку систему влади, яка й обумовила етногенез цього «унікального народу», що дивовижно поєднав у собі риси рабської покірності і смиренності з дикою жорстокістю помноженою на нічим не обґрунтовану зверхність по відношенню до інших народів.
Ментально відрізана від Європи, яка у Новітні часи стрімко розвивалася, Московія повернула свою експансію на схід. Історія підкорення древніх держав Центральної Азії, чи «добровільного приєднання» - так радянська пропаганда брехала про фактичний геноцид народів Північного Кавказу, який тривав у 19-му столітті не менше 60 років – це ланки одного ланцюгу кривавих злочинів. Щоб переконатися у цьому, не треба знайомства з науковими працями, достатньо прочитати «Хаджі Мурата», повість графа Льва Толстого…
Революція 1917 року стала «грязьовим вулканом», який підняв на поверхню все найогидніше антилюдське, що було приховане в «російському дусі». Певний час правлячий клас приховував цей віковічний жах під тонким шаром «культури та етикету» - дворянських балів, світських салонів, літературних віталень та виставок живопису. Тобто, це все те, що поширювалося імперію « на експорт». А потім, починаючи з 1917го, російський мужик-богоносець влаштував таке кровопускання і своїй еліті, і собі самому, що не може зупинитися й до сьогодні. «Еліта», якщо її після цього всього ще можна так називати, відповіла своєму нардові тим же. Тут знову доречно звернутися до літератури. Мабуть, ніде з такою точністю та безпощадністю не описані ірраціональні звірства Громадянської війни, як у «Докторі Живаго» Бориса Пастернака.
Недарма цей роман було заборонено в «совковії», а норвезька Академія присудила йому Нобелівську премію…
Катинь, гітлерівські практики, брехня – фірмовий російський стиль
Перша асоціація, яка спадала на думку після Оленівки – це Катинь. Назва містечка в Смоленській області Росії набуло надзвичайного значення після того, як людству стало відомо про жорстоку розправу над польськими військовополоненими у Катинському лісі. Радянський Союз разом з нацистською Німеччиною розв’язали Другу Світову війну, захоплені 1939 року Червоною Армією польські офіцери були етаповані в табори на території СРСР і, 1940 року, холоднокровно розстріляні НКВС. Загалом загинуло понад 21 тисяча полонених офіцерів Війська Польського.
А далі було все, як зараз. Комісія з розслідування, створена німцями у 1943 році, за участю, до речі, представників Червоного хреста, підтвердила версію про страту поляків радянськими карателями. Але цей злочин, із зрозумілих причин, не потрапив у поле зору трибуналу в Нюрнберну. До 1990 року радянська влада брехала всьому світу про свою «непричетність» до Катині.
Є ще один принциповий аспект. З моменту початку відкритої агресії проти України в 2022-му, і ще раніше, в 2014-му, в російській пропаганді всіляко просувалася маячня, що проти них виють якісь міфічні «нацисти» та «бандерівці». Полк «Азов» вони відмовлялися визнавати частиною ЗСУ, якою він був і є практично з моменту заснування. Тож тут напрошується ще й пряма аналогія з нацистським наказом про комісарів, коли червоноармійців, які потрапили у полон, намагалися поділити на звичайних солдатів та політпрацівників. Тільки у гітлерівців злочинний наказ був хоча б зафіксований на папері.
Про погрози здоров'ю та життю українських військових, які вийшли з території заводу «Азовсталь» і потрапили в російський полон, попереджав заступник директора Amnesty International у Східній Європй та Центральній Азії Денис Кривошеєв. Ще 17 травня він заявив: «Розташовані в районі Маріуполя українські військовослужбовці стали об'єктом дегуманізації з боку російських державних ЗМІ та зображувалися путінською пропагандою як «неонацисти» протягом усієї агресивної війни Росії проти України. Це викликає серйозні побоювання щодо їхньої долі як військовополонених».
Українських бійців рашисти бояться навіть у полоні
Свої злочини росіяни традиційно прикривають брехнею. Схоже, вони й не думають перейматися, що їм не вірять. «Хтось та повірить» - думають вони, небезпідставно розраховуючи на проникність, безсовісність та нахабство своєї пропаганди. В Бучі, Ірпені, Бородянці та Гостомелі вони теж намагалися приписати свої злочини ЗСУ, розповідаючи про «инсценировки» та «подкинутых покойников». Тут схема брехні не змінилася з часів атаки на малайзійський Боїнг у 2014-му, а сягає вона - могил жертв Катині 1940-го.
Росіяни порушують будь-які договори та конвенції, брешуть міжнародним посередникам, перетворившись на банду під маскою держави. Міжнародне співтовариство має усвідомити, що людство має справу не просто з державою-агресором, а зі злочинною організацією, яка не визнає та грубо ігнорує міжнародне право.
Страта людей, які склали зброю і потрапили в полон, просто за те, що вони боролися за свободу та незалежність своєї країни – настільки підлий, низький, аморальний вчинок, що йому немає жодного виправдання. Ціна, яка має бути заплачена Росією за цей злочин, та за сотні інших злочинів, скоєних її розбійницькою армією на території України, повинна бути – і обов'язково буде – релевантною.
Винні та їхні натхненники обов'язково дадуть відповідь – і перед українцями, і перед усім людством. Так, це не поверне загиблих, але їхня звитяга, їхня жертва, їхні імена не будуть забуті.
Дякуємо вам, браття, вибачте, що не вберегли.
Дмитро Редько, Київ
