Насправді це росія є батьківщиною тероризму

Замах на Салмана Рушді, який сколихнув західний світ, в Україні залишився майже непоміченим. У нас – війна та інший інформаційний порядок денний. Індивідуальні акти терору, здається тьмяніють на тлі масового терору, розв'язаного росіянами в Україні. Звірства окупантів, жертвами яких стали десятки тисяч українців, тут і зараз, не дають нам часу та сил реагувати на те, що далеко від нас.

Водночас певні події на поверхні не такої вже й великої земної кулі, мають спільне коріння та причини.

Українсько-російська війна є нині центральним епізодом великої епопеї протистояння двох систем, двох способів існування, один з яких ґрунтується на творенні та гуманізмі, інший – на ненависті до іншого в усьому світі та намагається його знищити. Атака авторитаризму на демократію розгортається на усіх фронтах, і тероризм є одним з таких фронтів.

Так, кількість жертв класичного терору і великої війни неспівставні, не можна порівняти ані вагу залучених ресурсів, ані смертоносну потугу танкових колон та артилерійських дивізіонів з ножем в руці терориста. Але смисл та зміст протистояння один і той самий – зло проти добра, фанатизм проти свободи духу і волі. Невикорінене зло імперії намагається знищити все довкола. Невикорінене зло фанатизму та нетерпимості єднається з ним. Бажання завоювати непокірних або залякати їх насиллям – війна та терор – є ознаками ворожої нам  сучасності.

Салман Рушді. Письменник на тлі терору

Письменник Салман Рушді став відомим після публікації його роману «Сатанинські вірші», що включав художні інтерпретації історії ісламу. І якщо в країнах західного світу цей текст був сприйнятий лише як тонка гра розуму і сенсів, релігійні фанатики побачили в книзі Рушді образу пам'яті пророка-засновника ісламу. Книга вийшла в 1988 році, а 19 лютого 1989 тодішній духовний лідер Ірану аятола Хомейні видав мусульманам світу фетву – релігійний едикт, із закликом до страти Рушді. Тож успішний письменник, лауреат престижних літературних премій, значну частину свого життя змушений був проводити під охороною спецслужб та приховувати місце свого перебування.

12 серпня 2022 року під час виступу в штаті Нью-Йорк, на сімдесятип'ятирічного Рушді – президента американського Пен-клубу – напав фанатик, озброєний ножем. Нині письменник перебуває у лікарні з множинними пораненнями. Лікарі обіцяють відстояти його життя. Але залишається факт: заклик до вбивства від Рухолли Хомейні, який помер у 1989 році, здійснився через тридцять три роки. Зло вміє діставати навіть із того світу.

Слово терор походить від латинського terror, жах. Сенс тероризму, його завдання – залякати політичних чи духовних супротивників фізичним насильством, загрозою смерті. У світі нормальності, змагальності ідеологічних доктрин та політичних уподобань це є неприйнятним. Сучасний тероризм сягає корінням далеко в минуле, в часи асасинів і середньовічних італійських владарів. Кинджал і отрута, здавалося б, мали змінитися в сучасному суспільстві змістовними дискусіями в університетських аудиторіях та звітами економістів. На жаль, розвиток цивілізації лише додало до арсеналу терористів нові знаряддя вбивств та залякування, стилети замінили револьверами та компактними автоматами, а на зміну ціанистому калію прийшли талій та «новачок».

Батьківщина тероризму сучасності

Батьківщиною сучасного політичного тероризму вважається – так, російська імперія. Дата його народження – 1 березня 1881, коли народовольці вбили Олександра II. Цікаво, що «Народна воля» засудила при цьому вбивство американського президента Гарфілда, яке сталося того ж року, вважаючи, що тероризм є неприйнятним для країни, де, на відміну від росії, існує демократія та вільні вибори. Від рук терористів-революціонерів у російській імперії загинуло в ХІХ столітті близько ста людей. У XX столітті, вже до 1911 року кількість загиблих обчислювалася тисячами, в терактах загинуло близько 17 тисяч царських чиновників і адміністраторів.

Революціонери не гребували вдаватися до послуг карних злочинців не тільки для здійснення терактів, а й для експропріацій – насправді банальних збройних пограбувань банків та інкасаторів. Поліція і жандармерія вербували терористів, у певний момент вже важко було зрозуміти, коли вбивства проводилися за революційною потребою, а коли – за наказами з управління поліції чи жандармерії. Найвідоміший терорист імператорської росії, керівник бойової організації партії есерів Євно Азеф був агентом охоронного відділення, у співпраці зі спецслужбами підозрювали Сталіна. Революція 1917 року та жовтневий переворот привели вчорашніх терористів до влади, і вони звели свої методи розв'язання проблем у ранг державної політики.

Заступником міністра у складі тимчасового уряду Керенського був есер-терорист Борис Савінков, який змінив Азефа. Сталін – організатор знаменитого пограбування Тифліського банку – вже у 1922 році очолив СРСР. Всеросійську надзвичайну комісію, попередницю КДБ, очолив Фелікс Дзержинський, керівник міжпартійної групи боротьби з провокаторами, яка займалася ліквідацією революціонерів, запідозрених у зв'язках із поліцією та жандармами. Радником та консультантом Дзержинського став Володимир Джунковський, колишній шеф окремого корпусу жандармів. Така наступність характерна і для нинішньої росії, де колишні керівники та високопосадовці КДБ не тільки успішно інкорпорувалися в систему органів державної влади, але й очолили її,

Жертвами радянського терору ставали й лідери українського спротиву. Вбивства Симона Петлюри та Євгена Коновальця, Степана Бандери та Лева Ребета були безпосередньо здійснені штатними терористами й були спрямовані державою-терористом.

Команди «ліквідаторів» із НКВС роз'їжджали світом, фізично усуваючи ворогів радянської влади, зокрема, Л. Троцького, вбитого у 1940 році в Мексиці. Разом з комунізмом СРСР поширював і тероризм, а Комінтерн, який об'єднував усі комуністичні партії світу, був філією радянських спецслужб.

Його агенти не тільки вбивали та викрадали противників СРСР, а й готували бойовиків різноманітних «національно-визвольних рухів». На території СРСР проходили підготовку курдські терористи з Демократичної партії Курдистану, їхній лідер Мустафа Барзані якийсь час жив у СРСР. "Палестинський опір" і сама концепція "палестинського народу" були винайдені в кабінетах Першого головного управління КДБ.

Терористичний інтернаціонал

Генерал румунських спецслужб Іон Міхай Пачепа, у своїй книзі «Дезінформація» наводить слова генерала КДБ Сахаровського, який стверджував: «У сьогоднішньому світі, коли ядерна бомба зробила використання військової сили застарілим, тероризм має стати нашою головною зброєю». Організація Визволення Палестини лише у 1969 році захопила 82 цивільні літаки. Іон Пачепа розповідав, що в 1971 році генерал-полковник Сахаровський показав йому карту, утикану червоними прапорцями, де кожен прапор позначав захоплений літак і сказав: "Це мій винахід".

Спецслужби соціалістичних країн, які були під прямим контролем КДБ, також займалися терором та підготовкою терористів. 7 вересня 1978 року агентом болгарських спецслужб було вбито письменника і дисидента Георгія Маркова, який отримав дозу отрути в результаті уколу парасолькою, в якій був захований шприц зі смертельною ін'єкцією.

Турецький терорист Мехмет Алі Агджа, який 13 травня 1981 року здійснив замах на папу Римського Іоанна Павла II – також «вихованець» болгарської держбезпеки. Агджа пройшов підготовку в палестинському таборі, який фінансувався комуністичною Болгарією, а потім переховувався на її території після вбивства редактора турецької газети «Міллієт» Абді Іпекчі.

Терористична група РАФ у Німеччині, «Японська Червона армія», десятки подібних організацій у всьому світі – плід діяльності радянських та підконтрольних спецслужб, які поставили терор на службу своїм злочинним державам. Найвідоміший терорист у світі Карлос-Шакал навчався в московському Університеті дружби народів, звідки був виключений за начебто антирадянську діяльність. Але після від'їзду з СРСР чомусь приєднався до Організації звільнення Палестини, чиїх бойовиків та політичне керівництво готували в Радянському Союзі.

Нова росія, яка постала на руїнах СРСР, стала гідною наступницею тоталітарного монстра, російські спецслужби користуються тими самими методами терору, що і їхні попередники. Сліди вбивства Литвиненка у Великій Британії, спроби отруєння Скрипалів та численні замахи на життя чеченських опозиціонерів, «самовбивства сокирою» топменеджерів російських фірм, підтримка найбільш огидних терористичних організацій, що маскуються під національно-визвольні рухи – усі сліди переважно ведуть до росії.

…Ще чекає на чесне розслідування катастрофа польського урядового літака, який забрав життя президента Леха Качинського та десятків вищих державних і військових діячів Польщі.

Ймовірний «російський слід»

Чи має росія відношення до замаху на Салмана Рушді, покаже слідство. Іранські спецслужби та фінансовані ними фанатики мають не менш довгі руки, ніж російські. Однак має право на життя і версія, що таким чином росія могла розплатитися з Іраном за його готовність постачати безпілотники та за згоду на вербування найманців на сирійських територіях, контрольованих Іраном. Російські та іранські спецслужби співпрацюють у спробах знищення Ізраїлю, здійснюючи паралельне фінансування палестинських екстремістських організацій, Військове співробітництво іранців та росіян у Сирії вже давно є очевидним фактом.

Менш відомо, що єдиним високопоставленим іноземцем, який зустрічався з аятолою Хомейні після ісламської революції в Ірані, був Едуард Шеварднадзе. Міністр закордонних справ та член Політбюро ЦК КПРС мав, за деякими відомостями, знання генерал-лейтенанта КДБ. Формальною причиною зустрічі була передача письмової відповіді Горбачова на послання аятоли. Про те, що саме обговорювалося, інформації у відкритих джерелах немає. Однак, якщо простежити подальшу історію взаємин Ірану та росії, складається враження, що сторони дійшли певних домовленостей, можливо, й по лінії спецслужб.

Варто згадати, що 8 січня 2020 року Boeing-737 компанії "Міжнародні авіалінії України" за маршрутом Тегеран-Київ через три хвилини після зльоту було збито двома ракетами "земля-повітря", випущеними з бази ВПС Ірану. Внаслідок катастрофи загинуло 176 людей. Верховний суд канадської провінції Онтаріо 20 травня 2021 року визнав, що Іран, збивши Boeing-737 МАУ, вчинив теракт. Іран включений США до списку країн – спонсорів тероризму, куди також входять Куба, Північна Корея (КНДР) та Сирія. Наразі розглядається пропозиція включити до цього списку і росію, яка його й без того неформально очолює.

Джерела нафти, газу і зла – збігаються

Тероризм, окрім його ефективності як інструменту залякування, є дуже витратною справою. Навіть терорист-одинак, який полює за жертвою, повинен мати кошти для купівлі зброї, оренди житла, транспорту, засобів стеження, весь цей час їсти та пити, не заробляючи нічого. Витрати на утримання групи терористів зростають навіть не у математичній, а в геометричної прогресії.

Утримувати такі групи, що перебувають у постійної готовності й переміщаються світом, екіпірувати їх, забезпечити засобами зв'язку здатні або дуже заможні люди, або цілі держави. Оскільки останні дуже не люблять конкуренції з боку приватних осіб, то за будь-яким терактом насамперед варто шукати державу-спонсора. І Іран, і росія є такими державами, які для задоволення релігійних, політичних та економічних амбіцій своїх лідерів щоразу бувають спіймані за руку, що тримає чи подає закривавлений ніж або аташе-кейс із вибухівкою. Іноді здається, що вогонь ненависті до свободи підтримується напряму від газових та нафтових свердловим на територіях цих держав.

Нетерпимість до терактів як засобу розв'язання проблем, усвідомлення того, що за цим терміном стоїть звичайне вбивство, відрізняє цивілізовану спільноту від держав і народів, що застрягли у своєму розвитку в середньовіччі. Подвійно складніше тим країнам і народам, які з географічних причин змушені сусідити з такими режимами.

Вбивства в Бучі, безсудна страта українських військовополонених в Оленівці, ракети з сектору Газа, що летять на Ізраїль, спроба вбивства письменника Рушді – явища одного порядку і, як стає все більш зрозуміло – мають практично одне й те саме джерело – росію та її союзників у світі зла, агресивності та беззаконня. Добре, що ми на світлій стороні, усвідомлено та назавжди. Гірко та боляче, що нас за це вбивають. Віримо і діємо, щоби тероризм був покараний за рішенням справедливого суду.

Дмитро Редько, Київ