24.08.2022: День Незалежності, яка вже назавжди

Тридцять перший рік української незалежності став і залишиться особливим роком у нашій історії - роком слави, болю від втрат і гордості за країну та її людей. Український воєнний марш часів Першої світової про Червону калину сьогодні упізнають з перших звуків по всій планеті, його популярність, схоже, анітрохи не менша, ніж свого часу пісень Бітлз. Прапори України майорять над будинками парламентів та ратушами європейських міст. У масовому сприйнятті людей в ​​усьому світі ми, з просто території десь на сході Європи, перетворилися на країну, тут і назавжди, а Україна, українці стали першими рядками у випусках новин, аналітичних програмах, культурних заходах.

Українська окремішність, «през шаблю маєм права»

Ми багато говоримо про наші відмінності від росії та росіян, але майже обходимо стороною питання про нашу схожість із Європою та європейцями. Незалежність дала нам можливість згадати про те, що Україна та українці входили до складу різних державних утворень в Європі, зазнавали їхнього впливу та впливали на них.

Про російську імперію говорили й говорять усі. Набагато менше, і дуже часто – з негативною конотацією, ще донедавна, згадували про першу Річ Посполиту, найбільшу європейську державу свого часу, яка дивним чином об'єднувала представників трьох авраамічних релігій – християн, мусульман та юдеїв – і довгий час цілком задовольняла своїх підданих і переліком прав та привілеїв, і можливостями для розвитку. А ще – Австро-Угорщина, до якої півтора століття входив Захід України.

А раніше - чималий вплив мав на Україну і Степ – десятки кочових і напівкочових народів, які проходили через нашу територію під час Великого переселення народів. Тут існувала держава готів, нашими сусідами були кипчаки-половці, котрі цілком успішно інтернувалися в міську культуру слов'янських племен і поріднилися з князями. Є спірна, але історично можлива версія у тому, що давня Русь була частиною Хазарського каганату. Через нашу землю проходили гуни, авари, угорці.

Істотна частина сучасної території України чималий час перебував під владою імперії Османів. Це стосується не лише Кримського ханства, а й значної частини Поділля. Син Богдана Хмельницького Юрій носив титул князя Сарматського, наданий йому турецьким султаном. Степова аристократія – спадкоємці половців, татаро-монголів та кримських татар, ріднилася з Рюриковичами та Гедиміновичами, представниками боярських родів. Багато відомих руських (українських), литовських і польських магнатів були нащадками чингізидів і мамаїдів.

На теренах України склалася унікальна ситуація. З одного боку, українські землі були одним із джерел поповнення невільницьких ринків, з іншого – тут завжди мешкало чимале, за мірками того часу, вільне населення. До приходу російської імперії в Україні було безліч особисто вільних людей – не лише шляхта, а й козаки, селяни, запрошені польськими королями євреї, кримські караїми, татари-липки, грецькі та вірменські купці та ремісники. Спільним у них було те, про що писав у своїй Думі гетьман Іван Мазепа ще у 1698 році:

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набивайте,

Острих щабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права.

Змішання та взаємодія племен, релігій, мов, культур та звичаїв створило на наших землях унікальну спільноту. Поступово, через війни та трагедії, взаємну ворожість та нерозуміння, але також і через торгівлю, змішані шлюби, розуміння та усвідомлення спільності території та долі, формувався та розвивався український народ. Ми довго не могли стати єдиною політичною нацією, по суті, її остаточне формування завершується тільки зараз, перед загрозою (вже й не згадати, якою за рахунком, за минулі століття) знищення нашої ідентичності та нашої окремості.

Жарт про те, що національна самосвідомість українців зміцнюється в міру посилення почервоніння борщу, перестала бути актуальною, Слобожанщина та Таврія не менш патріотичні та жертовні, ніж Галичина, Закарпаття чи Буковина.

Наша Незалежність - не з 1991 року…

Ми довго, не розуміючи наскільки це неправда, говорили про те, як нам пощастило, що незалежність дісталася нам без крові, з розпадом СРСР, наче піднесена на блюдечку. Але ж вся історія української боротьби за незалежність, початок якої твердо датується першими козацькими повстаннями, яка продовжилася коліївщиною та рухом опришків, війнами 1918-20 років – це ріки крові, що пролилася за право розпоряджатися своїм життям та своєю землею.

Війна, яка триває нині, забирає життя найкращих синів і дочок України, була й одночасно не була науково запрограмованою необхідністю. У новітній історії європейських народів, що пережили руйнівні світові та громадянські війни ХХ століття, є приклади мирного поділу держав, народи яких вирішили будувати свою подальшу долю окремішно. Приміром, Чехословаччина. Тобто якби не шизофренічна імперська маячня нинішнього керівництва росії, яке мріє про відновлення імперії, що розпалася сто років тому, може, й був би варіант мирного співіснування українського та російського народів.

Агресивна війна, розпочата росіянами у 2014-му і виведена на рівень Великої війни у 2022-му, наочно показала, що українська політична нація не просто існує, а готова відстоювати право на своє існування, зі зброєю в руках. І уже ніхто не має жодних сумнівів у тому, що українці гідні такого права, що вони здатні не лише зберегти свою державу, а й відновити її у міжнародно визнаних кордонах.

Нам усім важко зараз. І тим, хто б’ється з ворогом, і тим, хто працює у тилу, і тим, хто опинився у ролі біженців за межами України. Мільйони жінок, дітей, людей похилого віку опинилися в окупації або були змушені покинути Україну. У нас ще недостатньо зброї та боєприпасів, для вигнання армій вторгнення, на нас чекає непроста зима, зростають ціни. Але що нас точно не чекає, що напевно не загрожує – це втрата віри у перемогу та втрата незалежності. Україна, яку звикли ототожнювати з тоненькою дівчинкою у вишиванці, кокетливих червоних чобітках, з віночком на голові та букетом польових квітів у руках, натягла на себе камуфляж, перевзулась у берці й взяла до рук автомат.

Прийшло розуміння, що ми єдині, що ми усі – українці, просто різного походження – російського, польського, єврейського, кримськотатарського, угорського, румунського.. окрім цього, з минулого Дня Незалежності трапилося ще щось дуже важливе. Ми перестали бути чужими не лише для Європи, а й для всього цивілізованого світу. З категорії «чужі» українці перейшли до категорії «свої, просто інші, такі самі, як і всі». Цей прорив у сім'ю цивілізованих народів дався нам ціною великих жертв. і хто знає, наскільки зросте ця ціна на момент нашої перемоги.

Стосунки з росіянами, які були - неприйнятні

Війна за незалежність – не лише війна армій, стратегій та озброєнь. Насамперед сьогоднішня війна (і в цьому її докорінна відмінність від колишніх війн України) йде за остаточне звільнення від економічної та духовної залежності від останньої імперії, яка панувала на нашій землі протягом трьох з половиною століть. Нам багато про що треба думати, багато що переосмислити в ході цієї війни, її жахи та поневіряння не повинні затьмарювати ясне бачення нашого подальшого, післявоєнного шляху.

Очевидно, цей шлях лежить у переході, від ресурсної та «напівфабрикатної» економіки, до побудови своєї новітньої промисловості, до новітньої індустріалізації. Для цього ми маємо всі передумови – і сировинні ресурси, і енергетичні можливості, і кваліфіковану і високоосвічену робочу силу. Ми маємо унікальні можливості для побудови та розвитку високотехнологічної промисловості, на базі вже діючих підприємств та наукових центрів. Наші авіаційна та кораблебудівна, ракетобудівна та танкова, автомобільна галузі можуть стати конкурентоспроможними на світових ринках. Подивіться, якими темпами і як засвоюють наші воїни найскладніші зразки натівської техніки – цим все сказано.

росія, наш ворог на полі бою та економічний супротивник найближчими роками остаточно деградує як велика промислова. Україна цілком зможе не лише замінити колишню метрополію на світових ринках, але й перевершити її.

Розрив економічних зв'язків із росією веде до розриву духовних, людських зв'язків. Після звірств та мародерства російських військ на нашій землі абсолютна більшість українців усвідомили, що нам нема на кого покладатися на північному сході. Сама думка про те, щоб підтримувати якісь стосунки з народом, який прийшов із наміром нас знищити, після 24 лютого 2022 року є неможливою та неприйнятною. Тим більше неприйнятною вона постає після пів року війни, яка яскраво продемонструвала всю глибину морального падіння та ницості російської федерації.

Суверенітет – це відкидання імперії, але спільність зі світом

Усвідомлення необхідності розриву всіх зв'язків із народом-ненависником, народом-агресором не означає автоматичного виходу з-під ментального впливу росії. Століттями Україна русифікувалася, нас насильно втягували в орбіту російської культури, мови, російського ставлення до життя та людей. Відмова від спілкування з росіянами – це лише половина шляху. Друга половина – перехід, повільний, але невідворотний, до європейських цінностей. Ці розпливчасті терміни стосовно реального життя означають повагу до закону, до чесної праці, дотримання угод і даного слова. І ще - таку немислиму для росіян річ, як доброзичливість та прихильність до інших культур, мов та народів.

Перехід в цивілізацію, який ми прискорено здійснюємо зараз, полягає у нашому бажанні стати частиною великого та цікавого світу, при цьому залишаючись самими собою та привносячи до цього світу українську, не менш цікаву та важливу складову. Євросоюз, НАТО, ООН як ідеї – це не про відгородження від миру та замкнутість, а про можливість та бажання взаємно збагачувати один одного, захищати та дружити. Правда ж, яка величезна різниця з тим, що пропонує «русский мир»?

Війна за незалежність (і – незалежність загалом, як поняття і як процес) не закінчується і не закінчиться лише воєнною перемогою. росія нікуди не зникне з географічної карти світу, нам припадає бути її сусідом й у майбутньому. Війна за незалежність триватиме на сторінках шкільних підручників, які ще потрібно написати. В експозиціях музеїв, які ще належить створити. У назвах вулиць та переліку тих видатних діячів минулої спільної історії з росією, яких ми вважаємо можливим зарахувати до знакових постатей нашої історії та культури.

Війна у гарячій фазі обов'язково закінчиться нашою воєнною перемогою та відновленням суверенітету над усіма територіями. Такий же суверенітет ми маємо відновлювати у сфері гуманітарних наук, освіти та культури, остаточно відокремлюючи себе від нав'язаної нам штучної концепції «спільності з росією». Єдина українська політична нація, що утворилася, щоб зберегти та передати дітям незалежну Україну, потребує такої самої єдності й в усіх інших сферах людського життя.

Головними завданнями, що стоять перед нами сьогодні, є відновлення територіальної цілісності та знамените «Геть від Москви!». Сказане, до речі, етнічним росіянином, Миколою Хвильовим, який обрав своєю національною ідентичністю українство, мовою книг – українську, а батьківщиною – Україну. Як і мільйони сучасних українців сьогодні, на День незалежності, і назавжди.

Зі святом нас, воно для нас і про нас!

Дмитро Редько, Київ