Наступи ЗСУ: що буває, коли ми базікаємо зайве
Зранку 29 серпня в оперативному командуванні «Південь» ЗСУ повідомили, що розпочали наступальні дії з різних напрямків на Херсонщині. Сказати, що українці бурхливо відреагували на цю інформацію – нічого не сказати. Переможні очікування зашкалювали, люди просиналися серед ночі – і одразу хотіли новин з Мережі. Однак військові закликали населення, озброєне всією потугою сучасних комунікацій, не писати переможних постів і взагалі не аналізувати дані, оскільки це може зашкодити.
«ЗСУ мають успіхи на південному фронті, регулярно знищують мости, переправи, ворожі склади та пункти управління. Але поки що не час гучно радіти. Українське командування не плекає порожніх надій, розуміючи, що ворог сильний, навіть попри моральну дестабілізацію, тож розслаблятися ще рано», - заявила одна з ключових медіаперсон сьогодення - керівниця об'єднаного пресцентру сил оборони ОК «Південь» Наталія Гуменюк.
За її словами, військова операція потребує тиші, і те, що ажіотаж викликає будь-яка новина з фронту - «насправді дуже неправильно».
«Військові вітають саме таке ставлення. Адже саме у тиші найкраще чути, як дихає ворог, як він нервує», - наголосила пані Гуменюк, пообіцявши відзвітувати про успіхи ЗСУ, щойно це стане можливим із погляду логіки війни.
Втім, частина громадян досі не розуміє такої логіки. З Мережі: «Враховуючи те, як це питання нині тривожить кожного українця, нічого не говорити також недобре, бо тил – це у сучасній війні теж фронт, про моральний дух якого треба дбати» або ж «Я вірно розумію, що українським експертам та ЗМІ про операцію ЗСУ на півдні говорити/писати «ніззя»? А чому ж тоді можна іноземним медіа, які посилаються на власні анонімні джерела серед українських військових? Невже ті ж CNN, The New York Times і так далі – не завдають своїми повідомленнями непоправної шкоди?»
А й справді – чому?
Чому все має бути тихо?
«Режим тиші справді може викликати низку питань. Мовляв, який у ньому сенс, якщо багато хто пише, що відбувається, наприклад, західна преса, і не тільки», - коментує Укрінформу Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив».
Але річ у тім, що ЗСУ, завдаючи ударів по ворогу в правобережній частині Херсонської області, пошкодили не тільки систему управління підрозділами окупантів, але й комунікацію взагалі.
«Зараз вороже командування не завжди володіє достовірною та своєчасною інформацією про те, що відбувається на передовій. Своєю чергою, в українському сегменті часом саме така інформація і з'являлася від приватних осіб», - стверджує експерт.
Само собою – це інформування ворога з перших рук.
«Що ж до західних ЗМІ, то вони працюють значно повільніше за користувачів соціальних мереж, адже будь-яка інформація проходить кілька етапів. Отримання інформації – редагування – погодження - публікація. Тобто, під час активних бойових дій епізод, який описується в новині, може мати давність кількох годин, а отже, не мати критичного значення як інформація у соціальній мережі. Хоча, безумовно, така інформація теж небажаного характеру», - стверджує пан Коваленко.
Загалом публікація таких матеріалів небажана, оскільки може негативно впливати на операції, що здійснюються ЗСУ: «Уточнення розташування ЗСУ та нанесення по цій локації удару. Якщо йдеться про населений пункт, то під підвищеним ризиком – цивільні».
Російські окупанти, які опинилися в складному становищі, можуть використовувати цивільне населення як живий щит – заручників для створення перешкоди для ЗСУ.
«Отже, краще не поширювати інформацію про просування ЗСУ, яку можуть використати окупанти, які діють виключно як терористи. Всьому свій час», - підкреслив Олександр Коваленко.
«24 лютого, в перший, найстрашніший день російського нападу, Міністерство оборони звернулося до українців з коротким закликом, який містив тільки шість пунктів», - каже керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
Нагадаємо їх:
-
Вірте в ЗСУ. У військових було пропрацьовано безліч варіантів розвитку подій;
-
Якщо ти військовий, то ти виконуєш чіткі завдання командирів;
-
Якщо ти цивільний — ти сидиш вдома і не виходиш на вулицю без крайньої потреби, поки про це тобі не скажуть, або тобі потрібно буде спуститись в бомбосховище;
-
Не знімайте пересування української техніки! Тим паче не викладайте це в соціальні мережі;
-
Довіряйте виключно офіційним джерелам, наприклад, МО України, Головнокомандувачу ЗСУ, Головному управління розвідки;
-
Не піддавайтеся паніці, мисліть холодно і зібрано! Вірте Збройним Силам України!
Пан Лакійчук наголошує, що це коротке звернення залишається актуальним і досі, на сьомому місяці війни. А його правильність підтверджена кров’ю.
«Вкинута для хайпу «інсайдерська» інформація з поля бою часто ставала наводкою для розвідки противника. Є таке поняття як OSINT – open source intelligence – розвідка на основі відкритих джерел. Це технологія для добування і використання військової, воєнно-політичної, воєнно-економічної та іншої інформації з відкритих джерел», - звертає увагу військовий експерт.
Як правило, 80-90% інформації, яку добуває розвідка – аналіз відомостей, здобутих з відкритих джерел.
«Пам’ятайте про це!» - акцентує Павло Лакійчук.
Його доповнює Олександр Коваленко: «російська OSINT розвідка працює на досить високому рівні. А тому будь-яка інформація із зони бойових дій, зокрема фото та відео, може нести загрозу для ЗСУ».
У контексті ворожої OSINT розвідки ІТ-інженер і волонтер Денис Жевнер також закликає «не постити нічого, що може бути використано противником». Наведемо частину тексту з його блогу, опублікованому на сайті DOU.ua під назвою «OSINT темної сторони, або Як ми допомагаємо ворогу — і як цього уникати». Цей блог повністю – тут.
Спецслужби рф моніторять усе, навіть волонтерські акаунти у соцмережах
«Будьте впевнені, всі волонтерські акаунти моніторяться 24/7. Дані зберігаються, сортуються, вибудовуються кореляції, аналізуються і так далі», - пише Денис Жевнер
Обробляються не тільки дані, отримані з відкритих джерел, а й власна оперативна інформація розвідки ворога. Ті дані, про які ви не знаєте.
«Тож, пост типу: «Хлопцям з 999 ОДШБр, що зараз наступають на бєлгород, терміново потрібен тепловізор, бо в них взагалі його нема» — дуже погана ідея, хіба що ви свідомо приколюєтесь і дезінформуєте ворога, як я зараз, - стверджує експерт. - Точно як і пости типу: «ВЧ А9999 потребує 50 бронежилетів, 50 касок та 75 пар берців через поповнення мобілізованими. Збирає на то комбриг, майор Биймоскалів Богдан Стефанович, телефон для зв’язку +380671234567».
За його словами, з таких постів, на додачу до тієї інформації, що вже має, ворог дізнається слабкі місця наших Незламних Карателів, а також може дізнатися справжні імена і прізвища бійців.
Наприклад, знаючи, що в значної частини підрозділу немає бронежилетів і шоломів, ворог може посилити обстріли «уламковою» зброєю на напрямку, а то і просто атакувати в тому напрямку, де потреби більші, а отже оборона слабше.
«99,9% волонтерки зараз тримається на особистих зв’язках та довірі. Друг мого друга збирає для друзів його кума, або ж Притула збирає для «Повернись живим». Тож, викладаючи деталі підрозділу у загальний доступ, ви лише піддаєте непотрібному ризику тих, кому намагаєтесь допомогти», - наголошує пан Жевнер.
Також враховуйте кореляцію даних: «Ви запостили про 59 бронежилетів для 999 бригади, волонтер Петро запостив про берці, а Марічка — про шоломи з тепловізором. При цьому, командир бригади дав інтерв’ю в прямому етері, що бригада щойно звільнила бєлгород. А волонтерський центр з Одеси почав збирати на ліки пораненим. І Ольга, що у вас в друзях у Facebook, збирає турнікети та аптечки для тієї ж бригади, ну круто ж, колеги! І наче само собою, кожна подія не викликає відчуття «зради», а от якщо разом...».
Ворог може бачити глобальну картину, робити висновки та коригувати свою тактику.
«Не давайте йому цієї переваги. Як робимо ми? Ми акумулюємо запити від різних підрозділів і викладаємо їх анонімно відносно підрозділу. Наприклад: «Незламним потрібно 3 далекоміри, 10 коліматорів, 2 тепловізори та зірка смерті. Незламні працюють на нулі». З такого поста ворог дізнається, що десь комусь потрібно 3 далекоміри, 2 тепловізори і 10 коліматорів. Та чи це один підрозділ, чи різні, де саме не вистачає обладнання (адже в нас лінія фронту 2500 км), що кому піде — ворог не знатиме. Так, це не мотивує зовсім незнайому людину для доната, але насправді не факт, що її мотивує відкрита інформація по підрозділу. З іншого боку, Ви не піддаєте непотрібному ризику своїх побратимів через примарну можливість отримати +50-100-500 гривень доната», - підкреслив Денис Жевнер.
Тут нічого не скажеш – переконливе порівняння…
Мирослав Ліскович. Київ
