Україна зберігає курс у НАТО: схема безпеки від Офісу президента
13 вересня керівник Офісу президента Андрій Єрмак і колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен презентували рекомендації щодо безпекових гарантій міжнародних партнерів для України, розроблені за дорученням президента Володимира Зеленського.
Зазначається, що над підготовкою рекомендацій працювала експертна група, до складу якої увійшли «фахівці з усього демократичного світу», як от колишні прем’єр-міністри, міністри, інші високопосадовці, а також науковці.
У рекомендаціях міститься заклик до створення Київського безпекового договору (Kyiv Security Compact) – спільного документа про стратегічне партнерство, який об’єднає Україну та держави-гаранти.
Зокрема, передбачається багаторівневий підхід до гарантій. Наприклад, очікується, що основна група союзників візьме на себе чіткі зобов’язання щодо підтримки Збройних Сил України, а ширша група – надасть невійськові гарантії, побудовані довкола санкційних механізмів.
Договір щодо гарантій безпеки України: про що в ньому йдеться
Документ складається з 10 аркушів формату А4 (з повним текстом можна ознайомитись тут).
Важливо відзначити, що документ поки не фіналізований – його представили у вигляді концепції. Але…
«Хотів би наголосити на важливості для нас того, щоб цей документ був юридично обов’язковим. Завдання України — напрацювати базові пропозиції з усіма державами-партнерами, здатними стати гарантами її безпеки, вибудувати такі політичні та юридичні механізми, які не дадуть агресорові жодного шансу», - повідомив керівник Офісу президента.
Про які гарантії йдеться?
По-перше, що найсильнішою гарантією безпеки для України є її здатність захищатися від агресора відповідно до статті 51 Статуту ООН. Для цього Україні потрібні ресурси на утримання потужних Збройних Сил, здатних протистояти збройним силам та іншим воєнізованим формуванням рф. А також – багаторічні стабільні інвестиції в оборонно-промислову базу України, масштабована передача зброї та розвідувальна підтримка з боку союзників, інтенсивні тренувальні місії та спільні навчання під егідою Європейського Союзу й НАТО.
По-друге, що гарантії безпеки мають бути ствердними та чітко сформульованими; вони окреслюватимуть низку зобов’язань, узятих групою гарантів разом з Україною.
По-третє, договір об’єднає основну групу країн-союзників (див нижче) та Україну.
По-четверте, пакет гарантій містить як превентивні заходи військового, фінансового, інфраструктурного, технічного, інформаційного характеру для уникнення нової агресії, так і заходи, які мають бути вжиті невідкладно у разі нового посягання на суверенітет і територіальну цілісність України.
По-п’яте, структура Київського безпекового договору передбачає повноцінний санкційний пакет проти країни-агресора, а також може містити додаткові компоненти, як-от угоди про забезпечення України сучасними системами ППО/ПРО, регіональні угоди про безпеку в Чорному морі тощо.
По-шосте, гарантії безпеки не замінюють прагнення України вступити до НАТО. Це прагнення закріплене в українській Конституції і є суверенним рішенням України. Також Україна прямує до членства в ЄС. Набувши його, вона зможе користуватися положеннями про взаємну оборону.
Потенційними державами-гарантами безпеки для України виступатимуть:
- США;
- Велика Британія;
- Канада;
- Польща;
- Італія;
- Німеччина;
- Франція;
- Австралія;
- Туреччина;
- а також країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи.
Щодо рф та Китаю, то їх в переліку держав-гарантів немає.
Між тим, деякі користувачі соцмереж встигли порівняти гарантії від Єрмака-Рассмусена та переговорні позиції української сторони у Стамбулі, які проходили у березні ц.р. Ось, приміром, на що звернула увагу журналістка BBC Вікторія Жуган:
Березень:
- росія і Китай серед потенційних гарантів безпеки;
- Україна обіцяє змінити Конституцію і гарантує не вступати до НАТО;
- гарантії безпеки не поширюються на Крим та ОРДЛО;
- заборона розміщувати в Україні іноземний контингент, військові навчання можна проводити лише за згоди гарантів;
- для початку дії угоди армія РФ має вийти на межі 23.02.2022.
Вересень:
- росії та Китаю немає у списку;
- прагнення вступити до НАТО закріплене в Конституції, гарантії безпеки не можуть бути обміном на нейтральний статус;
- територіальна сфера охоплення гарантій поширюється на всю територію в межах міжнародно визнаних кордонів України;
- спільні навчання ЗСУ і партнерів на території України з іноземними інструкторами та радниками; гарантії не повинні виключати жодної форми підтримки для забезпечення самооборони України;
- гаранти повинні утримуватися від скасування санкцій проти росії, узгоджених з 2014 року, допоки москва: а) не припинить агресію проти України; б) не гарантує, що в майбутньому не нападе на Україну; в) не компенсує Україні збитки, завдані під час вторгнення.
А як оцінюють документ експерти: що позитивного можуть виділити, чи мають якісь застереження, на які пункти хотіли б звернути особливу увагу й чому. Врешті-решт, чи це ті гарантії, яких ми, українці, прагнемо отримати?
«На відміну від Будапештського меморандуму, презентовані пропозиції – більш конкретні»
За словами політолога Володимира Фесенко, головний позитив пропозицій полягає в тому, що вони представляють прикладний, прагматичний підхід до розробки міжнародних гарантій безпеки для України.
«Це конкретні пропозиції, які зараз будуть предметом переговорів з нашими міжнародними партнерами. У них немає красивих, але відверто ідеалістичних міркувань про гарантії безпеки на рівні 5-ої статті Договору про створення НАТО, що висловлювались під час переговорів з рф у березні, - наголошує політолог.
Виключення рф з переліку можливих країн-гарантів пан Фесенко також називає позитивом і проявом прагматичного підходу. Він теж зазначив, що презентовані пропозиції не суперечать курсу України на членство в НАТО.
«Навіть навпаки, скоріше створюють додаткові передумови для такої перспективи», - додав експерт.
«Ще один позитив я бачу у пропозиції створити багаторівневу систему гарантій для України, яка б включала і багатосторонній безпековий договір і двосторонні угоди з окремими країнами про гарантії безпеки для України, а також секторальні безпекові угоди. І мене особливо тішить розуміння того, що головною гарантією безпеки для України є її потужні Збройні сили, і зусилля міжнародних партнерів мають бути зосереджені на посиленні та забезпеченні обороноздатності України», - підкреслив він.
Щодо застережень та зауважень…
«Я прихильник реалістичного підходу. Чим більше вимог, тим більше буде проблем в процесі узгодження і підписання. Треба пропонувати нашим партнерам те, на що вони можуть погодитись. Наприклад, критикують формат багатосторонньої безпекової угоди, який визначається терміном «Compact», і фактично є рамковою політичною угодою. Кажуть, що це буде лише політична декларація, яку не треба навіть ратифікувати. Але треба розуміти, що з цією угодою будуть пов’язані конкретні двосторонні і секторальні угоди, які матимуть форму класичних міжнародно-правових зобов’язань».
Тим не менш, вважає експерт, існують потенційні ризики, що деякі підписанти можуть прагнути уникнення «зайвої конкретики». І тут є виклик для нашої дипломатії.
«Особливо підкреслю, що в переліку міжнародних гарантій для України є пропозиція, щоби держави-гаранти після перемоги у нинішній війні допомогли Україні побудувати підприємства ВПК, аби Україна могла сама виробляти озброєння для власної армії. – каже пан Фесенко. - А також про фінансову та матеріальну підтримку для модернізації ЗСУ».
Що стосується відсутність у списку потенційних гарантів Китаю та Індії, то це точно не мінус.
«Китай та Індія точно не зможуть надати нам такі ж гарантії безпеки, як країни НАТО, а також країни, які вже зараз допомагають нам, паралельно застосовуючи санкції проти рф. А це якраз ті гарантії безпеки, які Україна хоче зафіксувати у відповідних безпекових угодах. Не треба жертвувати якістю безпекових гарантій для України заради того, щоб до таких угод приєднались Китай і Індія. Також треба враховувати принципові протиріччя, які зараз існують між США і Китаєм», - звертає увагу політолог.
На питання, про що взагалі говорить поява цих рекомендацій, Володимир Фесенко відповів, що як у випадку з санкційною політикою, так і в питанні про міжнародні гарантії безпеки для України, українська сторона діє проактивно.
«На відміну від того, що було раніше (і в 1990-ті рр., і навіть в 2014-2015 рр.), ми не чекаємо пасивно, що нам запропонують наші партнери. Україна сама розробляє і просуває в стосунках з міжнародними партнерами наше власне бачення, нашу політичну позицію. Причому в формі конкретних.
Нарешті, чи є ці рекомендації тим, чого ми прагнемо отримати…
«Так, але знов з поправкою на реалізм, - акцентує Володимир Фесенко. - Ми прагнемо більш конкретних гарантій безпеки у порівнянні з Будапештським меморандумом, але ставимось до визначення цих гарантій реалістично. І є розуміння того, що абсолютних міжнародних гарантій безпеки, на жаль, не існує в природі. Головна гарантія – наша здатність захищати себе».
«Мета України щодо набуття членства в НАТО не ставиться під сумнів. І це, мабуть, найголовніше»
«Який статус цього документу - концепція, стратегія тощо - не оголошувалось. Разом з тим, однозначно зрозуміло, що це не проект договору. Скоріш за все, це набір загальних побажань української сторони до переліку питань, які мають бути врегульовані після завершення війни з метою підвищення рівня обороноздатності України», - вважає дипломат Вадим Трюхан.
До позитивів цього документу слід віднести наступне.
По-перше, каже експерт, на рівні концептуальних роздумів, це явний крок уперед у порівнянні з Будапештським меморандумом.
«По тексту декілька разів чітко артикулюється ідея, що безпекові гарантії мають носити обов’язковий (зобов’язуючий) характер, і вони мають даватися безстроково. Більше того, не прямо, але натякається на те, що відповідні договори мають бути ратифіковані», - каже він.
По-друге, щоб залучити максимальне коло учасників передбачається два рівня гарантій, які умовно можна назвати воєнно-політичні та економічно-репресивні.
«Цілком зрозуміло, що для окремих демократичних держав було би неприйнятним брати на себе якісь жорсткі зобов’язання щодо участі в обороні України в будь-якій формі. Натомість вони будуть долучатися до запровадження обмежувальних заходів по відношенню до росії, що власне робиться вже й зараз», - додав дипломат.
По-третє, мета України щодо набуття членства в НАТО не ставиться під сумнів.
«Навпаки, в документі міститься застереження, суть якого зводиться до того, що ці безпекові гарантії потрібні на період до вступу України в НАТО. Питання вступу до НАТО може бути вирішено буквально за 1-2 роки. Історія з приєднанням до Альянсу Швеції і Фінляндії, армії яких в рази слабші за ЗСУ, тому підтвердженням», - наголосив пан Трюхан.
По-четверте, заслуговує на увагу застереження, що безпекові гарантії жодним чином не змушують Україну обмежувати свої збройні сили і не вимагають від України ухвалення рішення про нейтралітет.
«А ще до позитивів слід віднести те, що росія вже не згадується серед держав, які будуть запрошені до підписання відповідних договорів. Адже на початковому етапі обговорення ідеї держава агресор фігурувала в такому переліку», - нагадує експерт.
Водночас, є і певні суттєві прогалини.
По-перше, в них немає жодного слова про союзницькі відносини, надання допомоги військами, особовим складом чи, принаймні, військовими радниками. Немає нічого і близько схожого на статтю 5 Вашингтонського договору НАТО (напад на одного союзника - означає напад на всіх).
По-друге, основний багатосторонній договір пропонується назвати договором «про стратегічне партнерство». «Фактично це повтор того, що вже є, лиш іншими словами. Зрештою, узгоджувати положення багатостороннього договору в рази складніше, ніж тексти двосторонніх. В України є вже під 20 стратегічних партнерів на папері. Проте це не врятувало її від агресії росії. А деякі наші стратегічні партнери, наприклад той же Китай, займають позицію, яка більше вигідна росії, а не Україні. Відтак, на мою думку, ця ідея потребує серйозного переосмислення», - застеріг пан Трюхан.
По-третє, до переліку держав, які «можуть» надати безпекові гарантії не включено Китай, Індію, Єгипет, Ізраїль і деякі інші держави, які могли би, як мінімум, надати економічно-репресивні гарантії. «Відкидати такі великі, з точки зору їхнього воєнного, геополітичного і геоекономічного значення, держави, є великою помилкою. Принаймні вікно можливостей для них має бути відкрито. І добре, що в тексті про це сказано», - каже дипломат.
І ще одне. Зазвичай, ініціатори укладення багатосторонніх договорів починають з підготовки тексту самого договору або принаймні його структури, як це, наприклад, мало місце при розробці Угоди про асоціацію з ЄС. В питанні безпекових гарантій до цього ще не дійшли.
«Якщо це суто відволікаючий маневр, то нічого страшного в цьому немає. Якщо завтра, умовно кажучи, буде оголошено про подачу заявки на членство в НАТО. Залишається лиш дочекатися такого «контрнаступу», як це було у випадку зі звільненням Харківщини нашими збройними силами. Проте, якщо це свідома стратегія, то чекати результатів доведеться багато років, і не факт, що ці результати влаштують українське суспільство. Загалом же – можна зробити висновок, що ці рекомендації – крок уперед у концептуальному сенсі у порівнянні із Будапештським меморандумом», - підсумував Вадим Трюхан.
«Відбулася навіть не еволюція, а революція в підході до такого надважливого для України питання, як гарантії безпеки»
«Це не проект договору. Наразі, це – інформаційно-аналітичний документ, декларація намірів», - наголошує політолог Ігор Рейтерович.
Однак з точки зору загальних посилів і мети цього документу – усе виписано дуже правильно: інтеграція в ЄС та НАТО, створення потужної української армії, збереження санкційної політики…
Але є важливе «але»: там відсутні як такі – конкретні механізми.
«Дехто з експертів учора порівняв цей документ із Будапештським меморандумом. Мовляв, це небо і земля. Я не зовсім поділяю таку позицію. Бо там не передбачено жодного конкретного механізму, згідно якого країни, які є гарантами безпеки України – приходять на допомогу. Там не написано, що в разі чого – на нашу територію висаджуються війська НАТО. Або – що країни ЄС зобов’язуються нанести удари по території рф. Звісно, я дещо утрирую, але логіка десь така», - каже пан Рейтерович.
Поки що, це аналітичний документ – він є не більше, ніж підставою для роздумів, подальшого обговорення, внесення пропозицій.
«Що стосується практичного наповнення, то, на мою думку, в документ буде внесено ще багато змін. Оскільки ми ще не знаємо, яким є ставлення до тих чи інших питань з боку потенційних країн-гарантів. Загалом же – документ доволі непоганий», - каже експерт.
І якщо його наповнити конкретними механізмами…
«Наприклад, упродовж двох годин країни-гаранти повинні зробити те і те. Я зараз умовно кажу, тому що механізми можуть бути різними. І якщо вони будуть – документ заграє іншими фарбами. Гадаю, треба було б Україні виступити з баченням тих чи інших механізмів. Є простий принцип: завжди проси більше, щоби отримати мінімум, на який реально розраховуєш».
В будь-якому разі, початок закладено. На думку Ігоря Рейтеровича, за останні півроку відбулася навіть не еволюція, а, певною мірою, революція в підході до такого надважливого для нашої держави питання, як гарантії безпеки.
«Ще в березні нам розказували про можливі поступки. Нині про це жодної коми. Що змінилося? Ну, як мінімум на це вплинули два фактори. Перший – публічність злочинів, які здійснила рф на території України - в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі… А другий проявився буквально на днях – це наступ ЗСУ, який зіграв вагому роль у формуванні тональності цього документа, - стверджує експерт. - Питаєте, чи це те, чого ми прагнемо? Більшою мірою – так. Особисто я не побачив в документі якихось речей, з якими внутрішньо не згоден. Адже якою себе бачить Україна? А бачить вона себе, не об’єктом, а суб’єктом світової політики, сильною державою, з потужною армією. І все це – в тісній комунікації з союзниками і партнерами.
Принцип колективної безпеки ніхто не відміняв, а особливо, коли в тебе під боком знаходиться країна з ядерною зброєю.
Мирослав Ліскович. Київ
