Початок кінця «тюрми народів»

Цей титул вона отримала давно, у спадок до імперського минулого, яке і намагається відновити тепер путін, заганяючи і себе, і свою державу у глухий кут безвиході. Мріючи про славу «збирача» російських земель, натомість він має усі шанси отримати статус руйнівника не лише своїх мрій, а й перспектив та меж очолюваної ним країни.

Експерти ще на початку повномасштабного російського вторгнення на територію нашої держави почали говорити про незворотній процес занепаду та розпаду рф, передбачаючи, що після перемоги над країною-агресоркою на неї чекає дефедералізація, деімперіалізація і ще безліч процесів з приставкою де-, які можна назвати коротко – початок кінця російської федерації. Такої думки дотримуються і міжнародні аналітики, і представники української влади. Так, секретар РНБО О. Данилов раніше наголосив на тому, що росія повільно розвалюється, а народи, які вона колись колонізувала, хочуть відокремитися. Він переконаний, що доля рф вирішуватиметься після перемоги України, коли всі поневолені народи вийдуть зі складу цієї держави-агресорки. Тепер з росією має стати те, що не так давно сталося з Радянським Союзом – розпад, боротьба та оголошення суверенітету окремих регіонів з утворенням кількох держав, з яких лише одна буде називатися росія. І саме поразка у війні проти України може стати поштовхом до розпаду путінської недоімперії. Путін, сам того не розуміючи та не усвідомлюючи запустив незворотній історичний процес дезінтеграції. Мріючи про відновлення колишньої імперської могутності та вдавшись до прямої війни проти незалежної сусідньої держави, очільник кремля фактично затягнув зашморг не лише на власній шиї, а й на історії своєї країни. Тепер він не може програти, але і виграти йому не судилося – це абсолютно зрозумілий факт. Вихід один – фізичний кінець для самого кремлівського карлика та початок кінця для рф.

Тож, парад оголошення суверенітету від регіонів рф, очевидно, вже не за горами. Якщо раніше експерти, розглядаючи таку можливість сходилися до цифри в десятиліття, то тепер відлік запущено і може становити лише пару років. Першими кандидатами на незалежність та вихід з ярма можна вважати кавказькі регіони – Інгушетію, Чечню та Дагестан. Але не проти виокремлення, мабуть, і інші регіони, скажімо, Сахалін, Приморський та Камчатський край, Якутія і Татарстан. На думку аналітиків, війна в Україні ще більше посилить нестабільність путінського режиму, що може призвести до відділення окремих регіонів. Очевидно, у кремлі вже відірвалися від реалій життя і нездатні оцінити ситуацію, спираючись на традиційну пасивність власного одурманеного народу. Але суспільство, загнане у глухий кут, все ж може задуматися над альтернативою розвитку та змінити долю свою і своїх дітей. Своєрідним тригером рішучих дій стало рішення про початок офіційної мобілізації в рф. І хоч триває цей процес лише кілька днів, однак російське керівництво вже зіткнулося з багатьма проблемами, серед яких і протести у республіках. Найпотужніші поки що протести проти мобілізації, яку 21 вересня запровадила влада рф, розпочалися у Дагестані, де мітингарі відкрито заявляють, що війна проти України ганебна, несправедлива та загарбницька і що саме росія напала на Україну. В окупованій росіянами вже давно Ічкерії на акції протесту вийшла навіть жінки кадирівців, а сам кадиров чи то злякався, чи навпаки намагаючись продемонструвати власну силу та позицію, оголосив рішення про припинення мобілізації в республіці.

кадиров, якого сам путін свого часу призначив на посаду глави республіки сьогодні вже сам здатний затьмарювати московських політиків своєю персоною. Тому його відмова від мобілізації – доволі красномовний жест, що може символізувати початок незалежності Чечні. Як відомо, кадиров фактично відмовився від проведення мобілізації у своїй республіці, мотивуючи це тим, що нібито вже перевиконав план постачання своїх мародерів та ґвалтівників до України раніше. Такий демонстративний крок одного з явних лідерів рф, який до цього усіляко підтримував путіна, пропонував свої особливі послуги та демонстрував вірність, схоже, вказує на зміни правил гри на кремлівській шахівниці. Експерти вважають, що кадиров, очевидно, починає вести свою гру, переймаючи на себе особливі повноваження, а можливо і вважаючи новим лідером рф. Варто згадати, як кадиров різко розкритикував обмін полоненими, завдяки якому вдалося звільнити захисників Маріуполя, включаючи бійців полку «Азов», а раніше сам закликав російські регіони розпочати самомобілізацію населення. Тепер же думка і плани лідера Чечні змінилися і він відмовляється виконувати наказ про часткову мобілізацію. Це справді серйозний і показовий крок, що може запустити процес непокори і в інших регіонах рф. Серед версій такого рішення аналітики зазначають і бажання очільника Чечні зберегти свою армію, щоб після завершення правління путіна мати з чим боротись за незалежність регіону. Поведінка кадирова останнім часом свідчить, що він прагне дистанціюватися від кремля і все частіше заявляє про себе як про автономного політичного гравця. Його пропозиції з формування регіональних армій та відмова від проведення мобілізації – неприкрита демонстрація певних сепаратистських прагнень.

Варто припустити, що поширення антивоєнних виступів лише Дагестаном не обмежиться, а вже найближчим часом може спалахнути весь кавказький регіон. Та не лише своєрідний демарш кадирова проти свого патрона путіна став поштовхом для протестів у Дагестані. Очевидно, тут спрацювала ще й пам’ять народу та спогади про історію поневолення росіянами народів Кавказу. Тому тепер представники національних республік рф протестують проти чергового фактичного примусового відправлення на забій своїх чоловіків, адже не секрет, що в росії активно мобілізовують на війну проти України чоловіків саме з національних республік. Про те, що мобілізація в рф використовується, як інструмент для знищення представників корінних народів окупованого Криму, Кавказу, Сибіру та інших колонізованих росією територій заявив і президент України Володимир Зеленський в одному зі своїх традиційних щоденних звернень. Президент назвав те, що відбувається, прорахованою імперською політикою рф, і це має стати ще однією причиною для жорстокої реакції всього світу. За повідомленням Головного управління розвідки Міноборони України, керівництво країни-агресора вже істотно зменшило чисельність представників своїх малих народів з часу нападу на Україну. Так, за статистикою, серед вбитих окупантів майже 40% належить до неслов’янських етнічних груп. А серед сумних лідерів з найбільшою кількістю жертв, зокрема і Дагестан та Бурятія. До того, українська розвідка зазначає той факт, що загиблих із бідних російських регіонів, де саме і проживають етнічні спільноти, значно вища, ніж з розвинених. Це цілком підпадає під стратегію путінського режиму, яка продовжила курс «тюрми народів» - поневолення, придушення, асиміляція і навіть фізичне знищення корінних народів та етносів рф.

Якщо режим путіна ослабне критично, то саме кадиров буде першим, хто поверне проти нього зброю. Увесь кавказький регіон може повстати та опинитися у вогні війни. І тоді путін потрапить до патової ситуації та без боєздатних військ, які б міг залучити для придушення можливого загострення в регіоні. Зрештою Кавказ може фактично відколотися від рф як свого часу Косово від Сербії чи ПМР від Молдови. Тож, рано чи пізно усі імперії розпадаються і російська недоімперія тут не виняток. Варто лише трішки почекати та прискорити цей процес перемогою України у війні з російським агресором.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства