«Ми вас розкусили»: механізм російської експансії

На різних етапах розвитку від початку існування Московського князівства і до сучасної РФ ці явища все більш і більш тісно вписувались у практику діяльності російського уряду.

Сутнісне призначення держави як системи управління суспільством у російському варіанті зводиться до утвердження своєї величі як в очах власного населення, так і світового співтовариства. Не маючи власного етнічного базису, московські політичні еліти повсякчас вдавалися до встановлення свого впливу над тими регіонами, де мав місце високий рівень економічного та культурного розвитку, однак у свідомості населення регіональна ідентичність переважала над національною. У зв’язку з цим, без сумніву, російський зовнішньополітичний курс можна схарактеризувати як експансіоністський. Зокрема, під експансією в цьому випадку слід розуміти різновид агресивної політики держави, спрямованої на розповсюдження свого політичного та економічного впливу на інші держави аж до захоплення їхніх територій. У цьому контексті поняттям політики позначаємо узгоджену діяльність елементів державної системи росії з метою реалізації її завдань у галузі міжнародних відносин. Відтак, наявність у політичному курсі певної держави (у нашому випадку – росії) тенденцій до здійснення експансії прийнято позначати терміном «експансіонізм».

Від часу зародження Московського князівства в 1327 р. і до сьогодні місцевий політикум виробив широкий арсенал реалізації своїх загарбницьких цілей, який, як свідчить практика, з плином часу суттєвих змін не зазнавав. Це надає можливість представити російський експансіонізм у вигляді сталої моделі й визначити природу реалізації його заходів. Так, узагальнений аналіз теорії та практики зовнішньополітичної діяльності Росії дозволяє дійти висновку про наявність чітко злагодженої системи, яку покладено в її основу. Остання являє собою механізм російської експансії, формування якого в загальному вигляді завершилось у середині XVI ст. Надалі, як свідчить історія, відбувалося лише вдосконалення окремих його елементів відповідно до потреб застосування в конкретний період. Зазначимо, що під механізмом у цьому випадку слід розуміти внутрішню будову процесу, яка заснована на постійних динамічних зв’язках між його елементами. Відповідно, механізм російської експансії – це історично сформований систематизований набір теоретично обґрунтованих взаємопов’язаних інструментів для реалізації зовнішньополітичної стратегії Росії в напрямі задоволення загарбницьких інтересів її вищого політичного керівництва.

Механізм російської експансії також можна представити у вигляді структурної моделі, виділивши в ньому основні компоненти, зумовлені сутністю базового явища. Істотно, що всі вони, взаємодіючи між собою, неодмінно забезпечують його безперешкодне функціонування і, відповідно, досягнення агресивних зовнішньополітичних цілей російського вищого керівництва, сутнісне наповнення яких з часом залишається відносно сталим. Ґрунтовний теоретичний базис, який був сформований ще наприкінці XV ст. і весь час удосконалювався, і донині залишається актуальним у питаннях вибору та реалізації Москвою методів реалізації експансіоністської складової свого зовнішньополітичного курсу. Відтак, механізм російської експансії як комплекс засобів для поширення руйнівного впливу в середовищі міжнародної спільноти та інших держав може бути представлений у вигляді запропонованої нижче структурної схеми:

І. Теоретико-ідеологічна основа:

релігія – православ’я як основа побудови державного апарату та взаємовідносин у суспільстві, визначальний фактор у зовнішній політиці та вихованні населення на всіх рівнях;

державна ідеологія – ідея служіння, богообраність правителя та його протиставлення всьому світові;

ідеї світового панування – центр православ’я, концепція щодо «захисту» співвітчизників за кордоном, «збирання» «споконвічних» земель;

ІІ. Засоби реалізації:

інформаційно-психологічні – пропагандистські інструменти, за допомогою яких поширюються вигідні для російського керівництва ідеї як у середовищі власного населення, так і серед народів у країнах особливої стратегічної заінтересованості;

воєнно-стратегічні – засоби воєнної майстерності, за допомогою яких загарбання нових територій здійснюється з мінімальними затратами часових, матеріальних і людських ресурсів;

псевдолегітимація – комплекс заходів, спрямованих на активне маскування явної незаконності дій російського уряду щодо окупації певної території або такого ж характеру політики щодо неї вже після приєднання;

ІІІ. Передумови застосування:

стратегічні інтереси – вигідність підкорюваної території з точки зору рівня її економічного розвитку, геополітичного положення чи наявності природних ресурсів;

слабкість підкорюваної країни – відносно низький (порівняно із Росією) рівень розвитку оборонної сфери загалом чи в конкретний період;

сприятливість застосування ідеологічних засад – високий рівень вразливості суспільства щодо російських міфологем;

IV. Результати (використовуються для прогнозування):

встановлення впливу в регіоні – поширення ідеології «русского мира», розширення «російського зарубіжжя», збільшення присутності через релігійні та економічні засоби, поширення елементів російської культури;

розгортання передумов для підкорення країни – активна робота з населенням країни, підкорення якої заплановано, деструктивна діяльність у її вищих органах влади та різних секторах економіки, спрямовані на швидке та зовні добровільне включення її в орбіту російського впливу або й цілковите включення до складу Росії;

включення до свого складу країн і асиміляція населення – зовні виглядає добровільно і в рамках правових норм, однак за суттю відбувається нищення устоїв національної культури з тим, аби перетворити територію на сировинний придаток без будь-яких претензій на самостійне існування.

І ТАК ПО КОЛУ ВЖЕ ПОНАД 600 РОКІВ… МОЖЕ, ДОСИТЬ?

Національна академія СБУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства