Більші загрози мають супроводжуватися сильнішою відповіддю

Вперше в історії людства перед судом постали керівники держави, більшість з яких були визнані винними у вчиненні злочинів проти миру, воєнних злочинах та злочинах проти людяності. І більшість була страчена.

76 років злочин агресії, що в сучасному праві має вимір злочину проти миру, не був предметом розгляду. Як тоді Нюрнберзький процес став відправною точкою для становлення сучасної системи міжнародного правосуддя, так сьогодні збройна агресія рф проти України має поставити юридичну крапку у злочинному ланцюгу дій військово-політичного керівництва росії, що залишалися безкарними протягом багатьох десятиліть. Ось чому так важливо створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії рф проти України.

76 років тому агресія була визнана найвищим міжнародним злочином, «що містить у собі накопичене зло цілого… Війна, по суті є злом і її наслідки стосуються не лише воюючих держав, а і всього світу».

Понад вісім років тому, у лютому 2014 року, Україна стала жертвою актів агресії, здійснених президентом рф володимиром путіним та керівництвом країни, які грубо порушили основоположні принципи миру, заборони застосування сили проти політичної незалежності та територіальної цілісності іншої держави. У результаті нахабних агресивних дій 5% української території – Крим і частина Донецької та Луганської областей -виявилась під окупацією. Всі ці роки окупація супроводжувалась вчиненням широкомасштабних та систематичних воєнних злочинів та злочинів проти людяності: від вбивств та катувань до експропріації державного та приватного майна.

24 лютого 2022 року путінська росія почала широкомасштабну загарбницьку війну проти України. І криваві міжнародні злочини аж до геноциду, що є похідними від агресії, мають місце майже по всій території України. За понад 7 місяців війни, за даними Офісу Генерального прокурора, рф вчинила щонайменше 38 тисяч злочинів агресії та воєнних злочинів. Протягом другої половини вересня рф вдалася до чергової ескалації: анексувала тимчасово окуповані території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей та включила їх до складу рф. Окупована територія півдня та сходу України за своїм розміром дорівнює Португалії або Болгарії.

І, як не дивно, рф і досі член ООН та Ради безпеки. Більше того, і понині впливає через своє право вето на ключові рішення міжнародної організації щодо агресії проти України та порушення світової безпеки, єдиним першоджерелом яких і є.

Неймовірно, але російська федерація цинічно заявляє, що всі ці злочини виправдані нормами міжнародного права. Їхнє рішення розпочати повномасштабне вторгнення базується на статті 51 Статуту ООН, яка надає право на самооборону, що, на їхню думку, звільняє їх від провини. Вся країна – від президента до пересічного росіянина- безсоромно називає цю агресивну війну «колективною безпекою та спецоперацією», а воєнні злочини та геноцид – «заходами демілітаризації та денацифікації».

Крім того, росія нахабно ініціювала в Раді ООН резолюцію щодо подолання гуманітарної кризи в Україні, обговорення питань безпеки на Запорізькій АЕС з намаганням перекласти відповідальність за можливу ядерну небезпеку на Україну, незважаючи на те, що вона сама є єдиною та безпосередньою причиною всіх катастроф. Із останнього – рф звинуватили президента України Володимира Зеленського у намаганні зірвати мобілізацію в росії.

Абсурд, що це відбувається в ООН, але реальність, яка доводить повну безсилість цієї організації та необхідність її кардинального реформування.

Тим не менше, росія продовжує грати за своїми правилами, нехтуючи норми міжнародного права, принципи суверенної рівності держав, виконання міжнародних зобов’язань, непорушності кордонів, дотримання прав людини.

Як наголошувалося у Нюрнбергу, найстрашніші злочини не стають випадковістю. Особливо, якщо ми говоримо про вчинення міжнародних злочинів. Через 76 років Україна та світ осягають цю істину. Злочинам передує суттєве перетворення всередині країни: в рф роками порушувались принципи верховенства права та свободи слова, суспільство «накачувалось» пропагандою та ненавистю до України та західного світу, а світовий газовий шантаж вже давно став нормою. Пряма збройна агресія, як сталося з Придністров’ям, Абхазією, Грузією, Сирією, а в подальшому і з Україною або прихованою повзучою агресією, що передувала задовго до подій 2014 року, як конфлікт навколо острова Тузла, Харківські угоди, політичний та інформаційний вплив на внутрішньо-українські процеси, проект «Новоросія» тощо, так і не отримали належної політичної та головне, юридичної оцінки. Безкарність породила нові злочини.

Російські звірства в Україні – їх повсюдність, швидкість і очевидна легкість, з якою вони вчиняються, схоже викривають цю проблему. Збройні сили рф, ймовірно, вірять, що війна ведеться саме так, без правил, а безкарність, що тривала десятиліттями, робить їх недоторканними перед правосуддям.

Але, впевнена, не цього разу. Більші загрози мають супроводжуватися сильнішою відповіддю. Цивілізований світ стикнувся з катастрофою, сумісною лише з Другою світовою війною та Голокостом. Всі наведені вище аргументи доводять необхідність якнайшвидшого досягнення консенсусу та створення Спеціального міжнародного трибуналу за злочин агресії за принципом Лондонської декларації 1942 року, що лягла в основу майбутнього Нюрнберзького процесу. Сила міжнародного права у тому, щоб дати можливість людям жити під захистом закону. Це відновлення справедливості та право на правду для тих, хто постраждав під час цієї збройної агресії, що триває 8 років та 224 дні, а також запобіжник для потенційних агресорів, які намагатимуться в майбутньому підмінити верховенство права силою та зброєю.

Міжнародне кримінальне правосуддя має важливі досягнення у протидії та боротьбі з воєнними злочинами, злочинами проти людяності та геноцидом. Проте застосування права щодо агресії обмежене. Міжнародний кримінальний суд, як найвища судова інстанція щодо кримінального переслідування за міжнародні злочини, стикається з об’єктивними труднощами в отриманні юрисдикції над злочином агресії. До того ж, ані Україна, ані рф не ратифікували Римський статут, хоч наша країна і визнала юрисдикцію МКС щодо притягнення до відповідальності за інші міжнародні злочини. Крім того, в рамках універсальної юрисдикції лише декілька країн можуть кримінально переслідувати за цей основоположний міжнародний злочин.

Тому фокус трибуналу має бути зосереджений виключно на акті агресії, щоб робота МКС була не зменшена, а доповнена. І виключно на притягненні військово-політичних лідерів рф, які планували, готували, ініціювали і врешті здійснили акт агресії, а в подальшому - контролювали та керували його виконання. Вузька та чітка мета трибуналу також означатиме розумний бюджет, оскільки не доведеться переглядати справи сотень чиновників середньої ланки.

Не виключено, що трибуналу розглядатиме і дії Білорусі, що підпадають під п. f ст 8 bis Римського статуту, як держави, яка дозволила, щоб її територія була використана для вчинення акту агресії проти України.

Так ми закриємо правову прогалину і надамо юридичну відповідь на агресію рф, як у 1946 році світ відповів на звірства нацистської Німеччини.

Міжнародні організації та ряд країн наразі підтримують створення трибуналу. Є відповідні резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, Європейського парламенту, ОБСЄ та НАТО. Асоціація правників України теж неодноразово зверталась до урядів країн світу, міжнародної юридичної спільноти з вимогою підтримати створення Спецтрибуналу.

Трибунал може бути створений на основі багатостороннього договору між державами або на основі угоди з міжнародними організаціями, такими як ООН, ЄС або Рада Європи. Ключове – статус цієї судової інституції має бути міжнародним та охоплювати якомога більшу кількість держав.

Очевидно Спецтрибунал не буде створений за один день. Щойно Україна та її союзники домовляться про можливу модель, його створення може розпочатися поетапно, першим із яких буде призначення прокурора та формування його офісу, а також призначення одного головуючого судді з подальшим створенням початкового суду.

Також юрисдикція Спецтрибуналу має охоплювати початок збройного конфлікту, тобто з 2014 року, та не повинна мати кінцевої дати, оскільки збройний конфлікт триває.

Крім того, лише тільки створення Спеціального міжнародного трибуналу по суті відкриє нову сторінку в системі міжнародного права та подолання безкарності за акт агресії та найжорстокіші воєнні злочини, злочини проти людяності та ймовірно геноцид, що послідували надалі. Не виключено, що на фоні початку внутрішньої кризи в рф, спричиненої мобілізацією, прийняттям драконівських законів щодо посилення кримінальної відповідальності, ізоляцією росії та зниженням доходів громадян заради примарної мети «освобождения», перспектива кримінального переслідування лідерів рф, може стати початком кінця не лише війни, а й кривавого режиму путіна та його прихильників.

Анна Огренчук, президентка Асоціації правників України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства