«Через стан здоров’я на передову її не пускали... А передова прийшла за нею»
Першого березня Ірина Стогній, парамедикиня, яка опинилася разом із бойовими побратимами в оточеному ворогом Маріуполі, написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «Любі друзі, потрібна ваша допомога. Нам дуже потрібні медикаменти. І ваша молитва. І Ваша підтримка. Слава Україні». Всередині місяця востаннє зв'язалася з мамою, а потім – тиша і страшна невідомість на довгі місяці. Лише у травні родина дізналася, що вона жива і перебуває у російському полоні. І далі рідні не мали ні зв’язку, ні інформації аж до 17 жовтня, коли Ірину разом з іншими жінками під час обміну повернули з неволі. Тільки тоді вона написала знову, і ці слова вже були: «Я жива. СЛАВА УКРАЇНІ. Я В УКРАЇНІ».
МАМО, ЩО ТАМ БУЛО ЗІ МНОЮ — НІКОМУ НЕ СКАЖУ
«Я після обміну телефоном з Ірою спілкувалася і по телевізору її бачила, а так, особисто – ще ні, - каже Галина Михайлівна, мама Ірини Стогній. – Я собі тільки уявляю, як вона зараз почувається. У неї проблеми з рукою, які – вона мені не каже. Почала її сьогодні питати, що і як там було, а Іра почала плакати. Каже, мамо, що там було зі мною – нікому нічого не скажу. Не хоче про це говорити».
Галина Михайлівна розповідає, що не чула голосу своєї доньки із середини березня: «Я з нею ще десь у середині березня зв'язувалась. Потім у нас зв'язку не було ніякого - вона ж у Маріуполі була. І аж у травні син мені сказав: «Мам, є про нашу Іру звістка. Вона жива-здорова, але в полоні». Так ми взнали, що вона потрапила в полон 12 квітня. Синові сказали, що можливо, вона десь у Таганрозі або в Донецькій чи Луганській області».
Ірина Стогній захищає країну ще з 2015 року. Пішла добровольцем, а потім, через півтора року підписала контракт на службу.
«Здала на парамедика. У Пісках була, кругом була… Останнім часом через стан здоров'я тільки у Маріуполі була, на передову її не пускали. А передова прийшла за нею… Каже, що вони були на заводі ім. Ілліча, з 56-ю бригадою. Звідти їх узяли в полон», - розповідає матір Ірини.
ПОШУКИ: ДЗВОНИЛА, КУДИ БАЧИЛА
Відтоді й почалося очікування та епопея з пошуків доньки і спроб витягти її з полону. Пекло, через яке пройшли й проходять досі родини азовців та інших полонених захисників.
«У мене, он, цілий блокнот усяких телефонних номерів! Я вже дзвонила, куди бачила: на гарячі лінії, в Червоний Хрест, спілкувалася з Іриною Верещук. І навіть у Женеву дзвонила… У той день, коли донька мала повернутись, я зателефонувала Верещук, і вона мені по секрету сказала, що має бути обмін. Вона й раніше казала, що будуть старатися забрати всіх жінок. Але я ж розуміла, що це війна і все ще може бути. А потім вона сказала, що Іра є у списках. А вже ввечері вона сама мене набрала і сказала: «Все, обміняли!» Отак я й дізналася. А потім мені Іра подзвонила», - ділиться Галина Стогній.
Увесь цей час мама чекала Ірину в себе вдома, в Крищинцях Тростянецької громади, на Вінниччині. Чекала і шукала, намагаючись повернути свою дитину, не опускала рук, попри страшну хворобу.
ОСОБИСТА ВІЙНА — З ХВОРОБОЮ
«І за дитину переживала, і сама не могла… Мене Ірина Верещук дуже підтримувала. Я онкохвора, мені обидві грудні залози видалили. Хімії, лікарі… Метастази в кістки пішли. Треба було приймати препарати. Просто так їх уже не давали, а за дві тисячі пенсії я їх купити не можу. Син, усе що міг, витрачав на мене. П'ять місяців лікування пропустила, дало ускладнення на ногу. Верещук, спасибі їй велике, допомогла з ліками, то зараз я крапаюсь…» - ділиться жінка.
Галина Михайлівна розповідає, що Ірина разом з іншими звільненими жінками наразі перебуває у Дніпрі: «Дівчата там проходять обстеження. А потім побачимо, може її там оперувати доведеться. Бо і в Ірини пухлина у голові. Кажуть, там дуже хороші лікарі по цій спеціалізації. Я до неї так далеко поїхати не зможу, дуже, дуже буду чекати, коли вона вже додому приїде. Але, вона, слава Богу, хоч і не дома, але вже в Україні».
Жінка розказує, що її донька з іншими звільненими полонянками потроху оговтуються. Коли запитала, що передати – сала попросила, каже, дуже дівчата за ним скучили. А тим часом і земляки підключаються: питають, чим допомогти, які гостинці лагодити. І радіють разом із нею.
Антоніна Мніх, Вінниця
Фото: зі сторінки у Фейсбуці голови Вінницької облради Вячеслава Соколового; з Facebook-сторінки Ірини Стогній; з Facebook-сторінки Ірини Верещук; Дмитра Смольєнка; ОП
