Відновлення України через діалог усіх українців світу. Об’єднавшись – зробити неможливе, всупереч усьому!

Преамбула. За більш ніж 30-ть років Незалежності Україна пережила декілька революцій (Революція на граніті, Помаранчева Революція, Революція Гідності). В 2014 році розпочалася російська збройна агресія проти України. А зараз українці переживають повномасштабну війну, яку розпочала Росія проти України 24 лютого 2022 року. Ці всі історичні випробування дуже вплинули на скорочення чисельності українців в Україні. Тільки за період сучасної історії Україна пережила декілька хвиль міграції. Сьогодні Україна внаслідок війни переживає чи не найбільшу міграційну кризу в своїй історії. Велика кількість вимушених переселенців з України, зараз заполонили країни Європи. Отож, відповідно до статистики Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) станом на 19 липня 2022 року з України виїхало 9 567 033 осіб. Транскордонні переміщення, які можуть носити маятниковий характер, і не можуть вважатись підтвердженням стійкого повернення – 3 793 403 особи. При тому відмічу, що станом на 1 січня 2022 року в Україні проживало 34,5 млн громадян, натомість на кінець серпня – лише 27,8 млн [Пояснювальна записка до проекту державного бюджету на 2023 рік]. Тобто за пів року війни чисельність тих, хто живе і працює в Україні, зменшилася на 6,7 млн. Частина виїхала за кордон, частина потрапила в окупацію. Отже, як ми можемо бачити цифри невтішні. І ми маємо розуміти, які ризики створює таке стрімке скорочення населення для економіки країни та її майбутнього?

Ми повинні розуміти що відновлення і відбудова післявоєнної України це буде складний і тривалий процес. Оскільки, треба не просто відновити все, що зруйнували окупанти, а створити нову основу для нашого життя, для України – безпечну, сучасну, зручну, безбар’єрну. А для цього потрібні колосальні інвестиції, не один мільярд, нові технології, передовий досвід, нові інституції та нові підходи та, звичайно, реформи, на чому було акцентовано на Міжнародній конференції з питань відновлення України в Лугано, 4-5 липня, цього року. Але зауважу, для відновлення, розвитку країни потрібен фундамент, а фундаментом нації завжди були люди.

Так, з одного боку, добре, що багато жінок і дітей сьогодні перебувають у повній безпеці за кордоном. Але якщо цих українців не вдасться повернути в країну після нашої перемоги, на нас чекатиме демографічна катастрофа. І не забуваємо, ще однією важливою проблемою еміграції є «відтік мізків». Як підкреслює Елла Лібанова, докторка економічних наук, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, -- «Є чіткий зворотно-пропорційний зв'язок: що довше триватиме війна, то менше людей повернеться. Варіація цифр величезна, тому наразі немає про що говорити». Отже, ми маємо вже розуміти, що частина мігрантів не поверниться. Правда в абсолютних цифрах зараз складно сказати – скільки?

Міграція: наслідки для економіки. Але, попри це, навіть наявних тенденцій достатньо, щоб робити певні прогнози відносно розвитку економіки та впливу на неї міграції. Так, міграція має негативний вплив на економіку країни, але сказати точно на скільки він сильний, ми зараз не можемо враховуючи, що війна триває і міграційні потоки продовжуються. Також, враховуючи аспект, що поки немає такої методології і ця тема не порушувалась. Разом з тим, ми можемо говорити про якийсь прогноз. Тобто, що зменшення населення на певний (х%) спричинить падіння економіки на (у%). Також можна побудувати певну модель, як перспектива втрати громадянина як учасника економіки вплине на неї. Отож, якщо уявити, що економіка -- це механізм, а кожен громадянин є його невеликою ланкою і коли ця ланка зникає, це звісно шкодить механізму. Маховик сповільнюється, механізм є пошкодженим.

Звісно, у короткостроковій перспективі ця хвиля біженців зменшує споживання. Вони нічого не купують в Україні, не сплачують податки з покупок, це мінус для бюджету. Також частину доходів втратив український бізнес, який обслуговував ці мільйони людей. Разом з тим, податкові надходження від доходу від тих, хто не втратив роботу та продовжив працювати дистанційно (таких близько четверті), збереглися. Держбюджет не перевантажується додатковими соціальними виплатами, відносно безпечні міста не так завантажені біженцями. Але наслідки у довгостроковій перспективі можуть виявитися набагато гіршими. Оскільки, українці, які не повернуться з вимушеної міграції, не повернуться ніколи, назавжди зникають як ланки, а їхні діти як перспективні ланки механізму економіки. Вони не внесуть свою пряму частку в розвиток України. Тому, на сьогодні, загалом тимчасовий виїзд українців не є значною проблемою для економіки але це стане проблемою у майбутньому, якщо вони дійсно не повернуться. На жаль, наразі держава вимушена займатися збереженням власного існування. Та й активне повернення біженців, коли кожен громадянин України під прицілом російських ракет, не має ні економічного, ні етичного сенсу. Але зауважу, українці в Україні без українців за кордоном не зможуть отримати такий повоєнний розвиток економіки, якщо порівняти із ситуацією умовної повної репатріації, якої, ми розуміємо – не буде.

Слід зауважити, що проблема міграції, це не нова проблема для України. У 2017 році  Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України та багато експертів били на сполох і катастрофічну тенденцію, відносно даних, які показували – щомісяця 100 тисяч українців виїздять за кордон. Зауважувалося, якщо ситуація залишиться незмінною, то вже до 2050 року, за припущеннями ООН, населення України скоротиться на 18%. Слід замітити, що трудові мігранти щороку перерахували до України мільярди гривень. Так тільки з 2018 по 2021 рік включно ними було перераховано $54 млрд (за даними НБУ), що склало кожного року в середньому 8,3% від ВВП України, що є надзвичайно суттєвим показником. Разом з тим, як було зазначено багатьма науковцями, які займаються питаннями трудової міграції українців – проблема міграції, зокрема трудової міграції громадян України, яка набула масового характеру, призводить до дестабілізації політичних та економічних процесів в країні, а також трудові мігранти, вкладаючи в економіку країни великі кошти позбавлені права рівної участі у процесі прийняття соціально-політичних рішень, що є неприпустимо для країни, яка сповідую європейські цінності.

Тобто науково-експертна спільнота дійшла висновку, що громадяни України, які перебувають і/або працюють за межами країни повинні бути забезпечені тими ж універсальними правами людини і основними свободами, які необхідно дотримувати, захищати і здійснювати на постійній основі. Незалучення громадян України, які перебувають і/або працюють за межами країни до прийняття рішень в Україні порушує реалізацію їх прав рівної участі у суспільно-політичному житті країни та спонукає до неповернення до країни. На ці всі аспекти я звертав увагу ще у 2019 році, у своїй науковій статті «Забезпечення паритетних умов участі трудових мігрантів як громадян України у процесі прийняття суспільно-політичних рішень».

Зауважу, що на 1 січня 1993 року в Україні проживало 52,244 млн українців. Відмічу, це рік коли було зафіксовано саму найбільшу чисельність населення України, яка сталася за рахунок міграційного припливу. Але, у 2019 році, за даними дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ), Україна вже входила у топ-10 країн-донорів трудових мігрантів у світі. Також, за даними Міністерства соціальної політики, станом на серпень 2019 р., за межами країни перебуває до 9 млн. українців, із них близько 16% працездатного населення. 2021 року в НАН заявили, що без урахування окупованих територій в Україні проживало 38 млн населення. Працездатного населення всіх вікових категорій (раннього, основного і зрілого віку) – 25,285 млн громадян України [данні опубліковані Кабінетом Міністрів України у відповідності з електронним переписом 2020 року].

Отже, якщо проблему міграції українців, яка склалася до 24 лютого 2022 року поєднати з міграцією, яка відбувається зараз внаслідок повномасштабної війни, яку веде Росія проти України то ми отримаємо, м’яко кажучи, невтішні результати. Враховуючи той факт, про який я зауважував раніше, що частина мігрантів ніколи не повернеться в Україну. І тут постає питання, що робити? І який вихід? Так, багато хто зауважить, що це питання не на часі і в країні йде війна, і потрібно думати як вижити, і виграти в цій війні. Але, я категорично не згодний з такою позицією. Адже, щоб розуміти проблему завтра, тим паче таку небезпечну, треба вже думати над її рішенням сьогодні. Так, на сьогодні, конкретної програми (плану) у цьому питанні немає, так як складно вести прогнози і побачити конкретні цифри до закінчення війни. Але разом з тим, і я погоджуюсь з багатьма науковцями і експертами, що вже зараз потрібно почати працювати над цим питанням і розробляти механізми, зокрема, і плани репатріації, які допоможуть у вирішенні проблеми, яка була із міграцією, і яка стане після завершення війни.

Міграція: досвід інших країн. Отож, ми можемо подивитися на досвід інших країн, таких як Азербайджан, Ізраїль, Вірменія, Ірландія та ін. щодо питання міграції. Зрозуміло, що кожна країна вирішує ці питання по різному в залежності від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. До прикладу, у Вірменії створено урядову установу Офіс головного уповноваженого у справах діаспори. Це, як зауважують в самій Вірменії, головна відповідальна ланка у взаєминах Вірменії з вірменами в різних країнах, зокрема з діаспорами, яка розробляє та реалізує стратегію цього партнерства та політику, що проводиться, підтримує активацію процесу репатріації та інтеграції, вивчає, збирає та картографує потенціал діаспори, розробляє програми для залучення до життя Вірменії. Офіс працює зі співвітчизниками та репатріантами за принципом «Єдиного вікна», при необхідності спрямовуючи їхні запитання у відповідні структури та відстежуючи процес їх вирішення.

Також, однією з країн, яка потужно працює з мігрантами і досвід, якої вивчають та переймають інші країни, це Ізраїль. Для цього в Ізраїлі створено Міністерство у справах Єрусалиму та діаспори. Урядова установа Ізраїлю, яка відповідає за зв'язки держави Ізраїль з єврейською діаспорою та роз’яснення політики Ізраїлю на міжнародній арені. Основна мета, як зауважують в самому міністерстві – у рамках двостороннього та взаємного підходу до відносин між Ізраїлем та рештою єврейського світу. На їх думку, надзвичайно важливо впливати на громадську свідомість Ізраїлю та сприяти тому, щоб ізраїльське суспільство усвідомлювало, що світове єврейство є невід’ємною частиною існування єврейського колективу з Ізраїлем у центрі.

Хочу звернути увагу на Азербайджан, як країну, яка має цікавий досвід і візію з питань організації роботи з азербайджанцями, які проживають за кордоном. Після здобуття Азербайджаном незалежності, одне з важливих завдань, що стояли перед державою, полягало в організаційному становленні азербайджанців, які проживають за кордоном, залучені до захисту спільних інтересів країни. Згодом діаспорське будівництво стало одним із пріоритетних напрямів державної політики Азербайджанської Республіки. Основа якої полягає у розвитку зв'язків азербайджанців світу з їхньою історичною Батьківщиною, збереженні національної самобутності співвітчизників, використанні потенціалу діаспори для більш захисту національних інтересів, розширення зв'язків діаспор, захист їх культурних та політичних прав. Зауважу, на етапі поняття «діаспора» для Азербайджану перетворилося на важливий елемент міжнародних відносин. Як зауважують в самому Азербайджані, - Реалії світу, що глобалізується, ставлять перед Азербайджаном нові завдання в галузі діаспорського будівництва. Стрімкі інтеграційні процеси, що відбуваються між народами, зростаюча роль діаспорських і лобістських організацій у міжнародній політиці зумовили історичну необхідність здійснення більш широкомасштабної діяльності в даній галузі. Зауважу, саме цією необхідністю було продиктовано створення Державного комітету роботи з діаспорою, яке було створене у 2008 році.

Також, не менш цікава країна, приклад якої можна вивчати, це Ірландія. Зауважу, ірландське економічне диво не відбулося б без внеску ірландців, які проживають за межами країни і ірландських діаспор. А слід відмітити, що 89% ірландців від усіх ірландців у світі це ірландці, які мешкають за межами Ірландії. Протягом кількох століть Ірландія була одним із найщедріших постачальників мігрантів у світі. Після Великого голоду 1840-х років головним магнітом для ірландців стала Америка, до якої емігрували майже п'ять мільйонів жителів острова, що можна порівняти з населенням сучасної Ірландії. Ірландія витратила кілька десятиліть, щоб створити умови для перетворення brain drain (відтік мізків) на brain gain (приріст мізків). Вступ до ЄС у 1973 році відкрив ірландським фірмам доступ до європейського ринку, а помірне податкове навантаження та зниження бюрократичних перешкод перетворили країну на магніт для іноземного капіталу. Одним із найпотужніших чинників для економічного підйому Ірландії стали масштабні потоки прямих інвестицій із США, де проживає понад 32 млн. етнічних ірландців. Якісна вища освіта, доступ до великих ринків, фіскальна поміркованість, ефективна бюрократія, отож, світовий досвід Ірландії наочно показує ефективний дієвий досвід залучення своїх громадян, які проживають за межами країни та діаспор до економічного підйому власної країни та країни своїх пращурів.

Концепція. Український прорив. В Україні ми багато років тільки і робили, що говорили про проблему міграції, можливі шляхи її вирішення. Проводили безліч круглих столів, семінарів з питань міграції, роботи з діаспорами, залучення українців, які живуть і працюють за межами країни до діалогу але далі розмов питання не йшло. Чому це не було зроблено, адже є багато прикладів успішних світових політик, а враховуючи українців як націю самовідданих, згуртованих, працьовитих для яких важливе їх коріння, земля їхніх пращурів то питання долучення українців, які працюють/проживають за кордоном, їх організаційне становлення і залучення до захисту спільних інтересів нашої країни повинно було стати одним із пріоритетних напрямів державної політики. Але мабуть при минулих владах не було політичної волі для вирішення такого важливого і стратегічного питання для України. В той час як інші країни до яких виїжджали українські мігранти використовували висококваліфікованих українців як цінний ресурс і створювали цілі програми для їх глибокої та швидкої інтеграції – економічної, культурної і як наслідок політичної. Отож, враховуючи, що зараз Україна переживає чи не саму складну віху в історії своєї незалежності -- прийшов час зрушити процес із мертвої точки. Так, Україна зараз у війні але ми повинні вже думати про завтра, що буде після закінчення війни. А після закінчення війни почнеться складний процес відновлення і відбудови, і тут потрібно буде залучати всі можливі ресурси якщо ми хочемо щоб процес відновлення не затягнувся на десятиліття.

Українська нація – це нація для якої свобода та цінність демократичного устрою не просто слова, що ми неодноразово доводили. І долучення до відновлення і відбудови України усіх українців з усього світу, впевнений, допоможе зробити Україні післявоєнний ривок і вийти на новий щабель своєї Незалежності. Але щоб зробити такий ривок нам потрібно вже зараз почати працювати над цим питанням. І тут я погоджуюсь із Президентом України Володимиром Зеленським, який зауважив, -- «Відбудова України має розпочатися ще до завершення війни. Ідеться не тільки про обсяг фізичної роботи – побудувати житло, відновити підприємства, завести новий бізнес, який працюватиме на відбудову інфраструктури та на оновлення економічних відносин в нашій державі. Але і про переосмислення того, як буде розвиватись наша країна надалі. Які галузі можуть стати основою зростання після війни. Які рішення і ресурси потрібні, щоб збільшити рівень переробки в Україні і не торгувати сировиною, як це було раніше. Які міста стануть локомотивами економічного і технологічного зростання, підтягуючи за собою навколишні райони. Я завжди наголошую, що гроші – це не фундамент для розвитку країни. Ідеї, люди – ось фундамент».

Отож, зазначу, ця політика повинна носити виключно пронаціональний характер. Одним із основних пріоритетів якої має бути робота з максимальною кількістю мігрантів та потенційних репатріантів в усьому світі. Але цей трек виключно двосторонній і первинно держава має забезпечувати українців за кордоном базовими корисними функціями – захист, супровід, координація. Щоб в свою чергу громадяни перебуваючи за кордоном відчували свою важливість для держави, мали бажання навзайм робити корисні справи для України, як в самій країні так і за її межами, керуючись пріоритетами державної політики. Впровадження пріоритетів зовнішньої політики, культурних цінностей, пріоритетів економічної співпраці та елементів політичного лобізму, це тільки мала частина величезного потенціалу взаємовідносин держави та її громадян за кордоном.

Прикладів реалізації таких державних політик у світі багато і реалізовуються вони по різному, деякі приклади я наводив раніше. Десь створюється повноцінне міністерство (Ізраїль, Ірландія), якщо пріоритет реалізації такої політики є одним із ключових. Хтось реалізує через створення відомчих структур нижчого рівня (національна агенція, департамент). А десь ці функції успішно комбінуються через взаємодію урядового та неурядового сектору, що я і пропоную в своїй концепції «Швидке відновлення оновленої України через широкий інклюзивний діалог держави з кожним українцем у світі» під робочою назвою «українець за українця».

Чому це повинно бути у вигляді окремої інституції? Чому деякі країни роблять окрему державну інституцію? Питання  створення та реалізації політик роботи з мігрантами, діаспорами, повернення українців та репатріація тощо, це міжгалузева повноцінна функція, оскільки з однієї сторони ця інституція має взаємодіяти з МЗС, Мінекономіки, Мінінфраструктури, Мінсоц, Мінрегіоном, Мінкульт, МОЗ, МОН, та ін.. А з іншої, з міжнародними інституціями, урядовими та неурядовими організаціями інших країн і т.д. Тому доцільно, що для належної, ефективної злагодженої роботи повинна бути окрема інституція, яка буде цільово займатися саме напрацюванням і впровадженням політики в контексті розвитку зв’язків українців з усього світу з їхньою історичною Батьківщиною, залучення до захисту спільних інтересів нашої країни. 

Зауважу, питання не в створенні інституції, а питання в політичній волі напрацювання і реалізації такої політики. Адже, до війни, цифри я наводив раніше, за межами країни, за даними Мінсоц перебувало до 9 млн. українців. Станом на липень за данини ООН за межі країни внаслідок війни виїхало - 9 567 033 осіб. Тобто, за самими оптимістичними даними зараз за межами України може перебувати близько 18 млн. українців і це без урахування етнічних українців, які проживають уже не один рік в різник країнах світу. Отже, я впевнений і наголошу ще раз, долучення до процесів відновлення, відбудови України українців зі всього світу допоможе із зовні створити і запустити маховик відновлення і відбудови України, що в свою чергу дозволить Україні зробити свій післявоєнний ривок, зокрема і економічний. І зробити те українське чудо про, яке ми говоримо не один день і не один рік. Тут я хотів би привести слова Володимира Зеленськоого з його інавгураційної промови, - «Я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів.  Так, не дивуйтесь – нас 65 мільйонів. Тих, кого  народила українська земля. Українці в Європі та Азії, у  Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я  звертаюсь до всіх українців на планеті! Ви нам дуже потрібні. Ви повинні їхати в Україну не в  гості, а додому. Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за  кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої  знання, досвід і ментальні цінності. Все це допоможе  нам почати нову епоху. Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо. А  може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись –  зробити неможливе. Всупереч усьому!». Ну що ж, час настав!?

Олексій Буряченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства