Будівля "жива", поки за неї Є КОМУ ГОВОРИТИ

З моменту, коли почула, що в Миколаєві песиголовці обстріляли Аркасівську гімназію, я боялась подзвонити Ірині Плеховій (ви ж пам'ятаєте, як ми до вторгнення щомісяця були збиралися в Клубі Бібліофагів на Грінченка, так?): Ірина – родом з Миколаєва, і це була її alma mater.

Взагалі, має існувати якийсь окремий ритуал "оплакування будівель" (ті харківські випускники, що танцювали перед руїнами своєї школи, першими це відчули!), і якщо досі культурні нації його не виробили, то це, припускаю, за браком у них відповідного досвіду (ні Парижа, ні Рима, ні Амстердама ніхто в ДСВ не бомбив, а вже про те, щоб тупо "зачищати" місто від історичних пам'яток під виглядом "реконструкції", як було зроблено з Києвом у 1930-ті й 1970-ті, в Західній Європі ніхто слихом не слихав, і зрозуміти, як таке можливо, західній людині дуже складно).

Те, що написала Ірина, потверджує одну мою давню тезу: будівля "жива" (читай – підлягає відновленню), поки за неї Є КОМУ ГОВОРИТИ. За Аркасівську гімназію – явно є кому. На щастя для нас усіх.

Ми не зрадимо наших міст. 

Слава Миколаєву.

Слава Україні.

Оксана Забужко

***

Поміж дерев Аркасівського скверу

Ясний портал і радісний поріг.

Щасливі ми – тут нам відкрили двері

До знань, що нам святі, як оберіг.

Над нами небо нашої держави.

Під нами твердь землі, що любить нас.

Тож здобуваймо Україні славу,

Тож сходьмо на Олімп і на Парнас.

Хай мудрі книги нам дають наснагу,

І кодекс честі сяє нам усім.

Нехай живе під гімназійним стягом

Сімейство наше – наш поважний дім.

Це слова гімну Першої української гімназії імені Миколи Аркаса (автор слів – мій поетичний вчитель, видатний український поет Валерій Бойченко). Це слова мого рідного дому, бо в цих стінах я провела повних 16 років, адже мама мене принесла сюди ще немовлям. У 1989 році, коли святкували століття гімназії, я, п'ятирічна, також тут була... Жоден навчальний заклад так не вплинув на мене, як моя гімназія. Це моя справді формотворча платформа. 

Сьогодні росіяни здійснили черговий терористичний акт і влучили у гімназію. Розтрощено фойє, 18 кабінет, який ще з 1990-х був своєрідною галереєю художників, знищено кабінет 6 (у якому кілька років працювала моя мама з учнями початкової школи)...

Я все це пишу, щоб сказати одне: ви можете руйнувати наші стіни. Але ви ніколи-ніколи не здолаєте дух аркасівців, бо "Над нами - небо нашої держави". І наше покоління розірве ці пута і здобуде славу Україні.

Ірина Плехова разом із Сергієм Бережним

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства