Пам'ять про «Давида» живе у віршах Бориса Гуменюка
Добре пам’ятаю цей день. Недільна служба Божа у Церкві святого Миколая на Аскольдовій Могилі. Телефонний дзвінок з Пісків від Бориса Гуменюка – у нас перша втрата, немає «Давида».
Отець Ігор Онишкевич закликав парафіян не розходитися і прочитав молитву за упокій душі героя. Перша молитва за бійця батальйону ОУН.
Це був час, коли у нас ще не було належного досвіду сприйняття звісток про загибель героїв, їх поховання і вшанування пам’яті.
Усе вперше.
24 листопада «Давида» привезли «на Фундацію», вул. Івана Мазепи,6, де на той час розміщувався штаб ОУН. У Києві тіло героя помили, переодягли, поклали у труну і відправили до Львова, де він зараз спочиває – на Личакові.
Як прийдете на Аскольдову Могилу, зверніть увагу на гранітну плиту на якій золотом викарбуване ім’я Андрія Юрги («Давида») – добровольця і героя, який віддав своє життя за Україну.
Пам'ять про «Давида» живе у віршах Бориса Гуменюка. У Києві про нього згадують у церкві на Аскольдовій Могилі. Але найбільше докладає сил для збереження пам’яті про чоловіка його дружина - Марія.
Про обставини загибелі «Давида» розповів Борис Гуменюк.
«…Андрій довго молився. Солдати так не моляться. Так моляться за солдатів. Кохані, матері. Але це – інше. Це теж було незвично. Він наче сповідався. Так здалося усім…
Помолившись, він накрився спальником і зімкнув повіки. Бронежилет, каска, автомат – усе при ньому, усе напохваті, усе напоготові. Усе…
Спав Андрій недовго. Його розбудив вибух. Про те, що це вибух, Андрій здогадався одразу, хоча досі йому не доводилося прокидатися від вибухів такої сили. Це була одна з перших його ночей на війні. Андрій ще нічого не знав про 152-ий калібр, про САУ, про те, як снаряди лягають у шахматному порядку; він сподівався, що у нього ще буде достатньо часу про це дізнатися, але в цю мить, коли перший снаряд вибухнув у сусідському дворі, а другий у їхньому саду, просто під вікнами, Андрій зрозумів – ні.
Тут його час вийшов. Далі доведеться наново вчитися жити – без годинникових стрілок, без циферблату, без цього тіла, рідним – без нього, а йому – без них.
І тоді, в останню мить, він потягнувся усім тілом назустріч вибуху, назустріч снаряду, щоб прийняти його на себе, щоб тільки його уразило: поряд по кімнатах покотом ночували хлопці, побратими, до півтора десятка душ.
І йому це вдалося. З п’ятнадцятьох бійців, які в ту ніч ночували на нашому старому штабі, – троє контужених, двоє поранених: решта всі – цілі. І тільки один загинув. Він».
Друже «Давиде», пам’ятаємо і ніколи не забудемо про твій подвиг. Спочивай з миром!
Богдан Червак
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама