23 листопада ворог випустив по Україні близько 70 крилатих ракет, з яких 51 збили сили ППО. Втім, навіть того, що долетіло, усе ж виявилося достатньо, аби вивести з ладу об’єкти критичної та цивільної інфраструктури майже по всій країні. Усі області були переведені на режим екстрених відключень електроенергії щонайменше на добу. Тобто фактично вся країна вимкнулася, причому навіть ті регіони, які не були обстріляні. Виходить, що наша енергетична система надто вразлива?

Про ворожі ракетні удари, українську енергетику, можливості її захисту і не тільки — Укрінформ поговорив з експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром.

— Ворожі ракети пробилися в кілька областей, але в темінь поринула вся Україна. Як це могло статися, пане Михайле?

— Будь-яка енергосистема вразлива, оскільки вона багатоелементна і складно організована. У цьому її перевага і недолік одночасно. Чим складніше організована система, тим більша її гнучкість, але одночасно більшою є її вразливість. Але, як показують події, Об'єднана енергетична система (далі ОЕС — ред.) України має великий запас міцності. Однак, він не безкінечний. Побічно зауважу, що сумніваюсь, що будь-яка національна енергосистема в країнах ЄС витримала би бодай одну з таких масованих атак.

Спочатку дозвольте деяку ретроспективу зробити. Після того, як сценарій «взять Киев за три дня» наші Збройні сили рашистам успішно провалили, вони розпочали нищення критичної енергетичної інфраструктури України. Просто на початковому етапі це стосувалося передусім системи постачання пального — з тим, щоб знизити мобільність ЗС та ускладнити логістику в масштабах країни. Ракетними ударами поступово було знищено 28 нафтобаз практично в усіх регіонах країни, було завдано ударів не тільки по працюючому НПЗ в Кременчуці та зупиненому Шебелинському ГПЗ, а також і по давно не працюючих НПЗ у Лисичанську та Одесі. Електроенергетична та газова інфраструктура були «облишені на потім», коли розпочнеться зимовий сезон.

Ураження української ОЕС розпочалися не 21 листопада. З метою створення локальних енергодефіцитів російськими військами ще в ході весняної кампанії були знищені або критично пошкоджені теплові електростанції та теплоцентралі в Чернігові, Охтирці, Маріуполі, Сіверськодонецьку, Лисичанську, Світлодарську, Кременчуці, Харкові, Змієві, Чугуєві...

— Масовані дії проти об’єктів ОЕС України розпочалися у символічний день 11 вересня – річницю терактів у США в 2001 році...

— Усе вірно. Це відверта демонстрація того, що вони не мають наміру вибирати засоби. Якраз незадовго до цього дня, а саме 6 вересня, американський президент повідомив, що його адміністрація, попри прийняті в Конгресі США резолюції, не буде визнавати росію країною-спонсором тероризму. Ну ось це і послужило і слугує досі стимулом для кремля бити по цивільній інфраструктурі. Вони відчули безкарність.

Цілями 11 вересня стали Харківська ТЕЦ-5, а також ТЕЦ та підстанції у Змієві та Чугуєві. Це був пробний масований удар з відносно невеликим числом ракет у залпі – 12. Надалі вони почали практикувати більш масовані пуски, наскільки їм дозволяє кількість носіїв, злагодженість і координація різнорідних сил. Основні загальні дані масованих повітряних ударів по критичній енергетичній інфраструктурі України представлені у складеній мною таблиці під назвою “Динаміка та показники російських атак на критичну енергетичну інфраструктуру України”.

Важливі уточнення: Таблиця складена на основі даних з відкритих джерел, тож можливі деякі неточності, які, втім, не впливають на загальну картину; вжиті скорочення: КЕІ – критична енергетична інфраструктура, КР – крилата ракета, БР – балістична ракета, БПЛА – безпілотний літальний апарат, ЗРК – зенітно-ракетний комплекс.

Як бачимо з таблиці, коефіцієнт захищеності КЕІ, який визначається ефективністю знищення ворожих повітряних засобів ураження, зріс з понад 1/2 у жовтні до майже 3/4 у листопаді після отримання додаткових і більш ефективних засобів ППО – американсько-норвезьких NASAMS та німецьких IRIS-T, а також протидронних засобів. Але їх замало. На жаль, наші західні партнери довго зволікали з їх наданням, хоча їх просили про це ще з весни. Однак, потрібно розуміти, що 100-відсоткової ППО не існує. Навіть якщо коефіцієнт знищення рашистських засобів ураження буде 95%, ті решта 5%, що прорвуть ППО, зроблять свою справу. Питання в часі і додатковій кількості ракет, що будуть випущені. Тому росія й намагається отримати додаткові засоби ураження – іранські БПЛА та балістичні ракети. Останні знищити значно складніше, аніж дозвукові крилаті ракети типу «Калібр» чи «Х».

— І що робити? Бачив порівняння з тим, що було наприкінці весни з бензином: ворог знищив наші нафтобази і з пальним були великі проблеми. Втім, ми пристосувалися, децентралізували поставки бензину — відновили постачання пального по всій країні. А з електрикою реально повторити цей приклад?

— Порівняння з логістикою нафтопродуктів некоректне. Електроенергію цистернами не перевезеш. Звісно, є сучасні, високотехнологічні і доволі потужні енергонакопичувачі (такі собі павербанки промислового масштабу, проте дуже компактні), але вони страшенно дорогі навіть на тлі шалених європейських цін, і їх потрібно спочатку виготовити. Тому електроенергію можна доставити тільки по ЛЕП через відповідну інфраструктуру доставки від місць генерації (АЕС, ТЕС, ГЕС, СЕС, ВЕС тощо) до кінцевого споживача.

Децентралізована енергетика – це перспектива майбутнього для нашої країни, але не кількох місяців чи навіть років. Вона, безперечно, буде. Вже зараз, не лише десь в Данії чи Німеччині, але й в Україні є чимало домогосподарств, які самі себе забезпечують енергією, встановивши сонячні панелі, теплові насоси. Це коштує певних грошей, які нашому не дуже багатому пересічному домогосподарству усе ще не по кишені. Однак, процес пішов.

— То які ваші очікування?

— З енергозабезпеченням буде так, як є зараз. І це ще не гірший варіант в умовах, коли ворог продовжує завдавати і готувати нові масовані атаки з ураження критичної енергетичної інфраструктури. Отже, наші працівники АЕС, ТЕС, ГЕС, диспетчери ОЕС, персонал «Укренерго» та обленерго роблять дива на тлі вже завданих енергосистемі уражень. Втім, попри усю майстерність, самовідданість і відвагу, вони не чарівники.

На жаль, не все було зроблено з точки зору фізичного захисту критично важливих елементів трансформаторних підстанцій. Далеко не усі трансформатори були обкладені багатотонним кількашаровим захистом, подібно до того, як це було зроблено з пам’ятниками у містах.

У всього є свій запас міцності. Резерви запасного обладнання, комплектуючих і запчастин теж не безкінечні. Те, що створювалось роками і десятиліттями, не можна відновити протягом днів, тижнів або місяців. Тому, коли я кажу про дива, які творять наші енергетики, то це мається на увазі, що вони створюють тимчасові схеми перемикання і переспрямування потоків енергії та режимів роботи генеруючих потужностей в рамках ОЕС з тим, щоб споживачі отримали електроенергію. Ці тимчасові схеми не є добрими для роботи ОЕС – через перевантаження може згоріти те, що вціліло від ураження. Але оскільки головне завдання – дати електрику в кожну оселю, підприємствам, логістичним хабам, торговельним мережам, пекарням, лікарням, то вони – наш порятунок.

— Мабуть, найважливіше питання: чи здатна рф настільки уразити нашу енергетичну систему, що її неможливо буде підняти, наприклад, до весни?

— Так, таке можливо. І тут ніяка ППО не допоможе. Тому 23 листопада й відбувся блекаут. Це не результат ударів того дня, це накопичений ефект усіх уражень, що їх зазнала ОЕС у жовтні-листопаді.

Те, що могло би зараз кардинально змінити становище, – це операція НАТО (або групи окремих країн-членів) з гуманітарною метою захисту цивільного населення із закриттям неба над західною частиною України – від Волині до Одещини, де розміщена наша вціліла критична енергетична інфраструктура. Також по-іншому поводилися б рашисти, якби кораблі-носії «Калібрів» чф у Чорному морі, з яких періодично завдають ударів по цивільній інфраструктурі, були уражені як законні цілі з тою ж гуманітарною метою захисту цивільного населення. Але, на жаль, наші друзі у цьому плані слабкодухі і не до кінця уявляють собі наслідки своєї неквапності в осмисленні того, що росія створює гуманітарну катастрофу не тільки в масштабі України, а й в масштабі Європи.

Якщо хтось вважає, що нам треба було більше засобів ППО перекинути для захисту об’єктів критичної інфраструктури, то це хибне уявлення. Головнокомандування ЗСУ не може собі дозволити оголити фронт і тим самим створити передумову для його прориву діями авіації ворога на підсилення наземних угруповань чмобіків.

Зараз ми розплачуємося за роки бездіяльності після 2014-го зі створення далекобійних засобів ураження. Маю на увазі ракети середнього і малого радіусу дії (РСМД), на можливість створення яких, беручи до уваги нашу ракетно-космічну галузь, косо дивились не тільки вороги, а й наші гібридні друзі.

— Багато уже говорилося про те, що якби в нас були ракетні комплекси середнього радіусу дії, то...

— То ми мали б змогу накрити критичну інфраструктуру ворога до Уралу. Ну, чи хоча б до Волги. Певен, що рашисти спершу б сім разів подумали, а чи варто завдавати ударів по нашій інфраструктурі. Вони дуже добре зрозуміли б принцип «нафтобаза за нафтобазу, підстанція за підстанцію, ТЕЦ за ТЕЦ». Та й літаки з екіпажами на базі російської стратегічної авіації «Енгельс» в районі Волги не почували би себе безкарно.

Показовим прикладом у цьому плані є Тайвань. Не звертаючи увагу ні на кого, вони розробили власну ракету середнього радіусу дії, що дозволяє у випадку агресії ракетними ударами накрити десь 2/3 території Китаю, включно з військовими базами НВАК, промисловими агломераціями, критичною енергетичною інфраструктурою континентального Китаю. Тому в Пекіні будуть дуже добре думати, перш ніж вдатися до агресії проти острівної республіки.

Якщо екстраполювати тайваньські можливості ураження КНР на Україну, то це еквівалентно наявності у нас ракети середнього радіусу, яка була б здатна вражати цілі в районі Ямалу, Уралу, Алтаю, тобто накривати усю основну існуючу критичну та військову інфраструктуру рф. Певно, на майбутнє уряду було б варто випустити облігації для залучення коштів громадян з цільовою метою створення українського «меча» - ракетного комплексу хоча б із радіусом дії до 1000 км. Звісно, це швидко не робиться. А нам потрібно не просто вижити, а знищити ворога на нашій землі. Без створення загрози їхній оперативній та стратегічній глибині, критичній інфраструктурі нашим ЗС буде дуже важко їх нищити.

Насамкінець. Формула руйнації рашистського сценарію холодомору – синергія дій ППО в небі, енергетиків-«чарівників» і мерів-орговиків на землі, європейської енергетичної солідарності з Україною. На останнє можна сподіватися, але хата в селі з дровами – це більш надійно. Тому продовжуємо допомагати ЗСУ! Кожен зекономлений кіловат електроенергії – це вам в карму і додаткова енергія на цвяхи в труну рашизму.

Розмову вів Мирослав Ліскович