Підсумки року: Україна здійснила стратегічний прорив у дипломатії сучасності
Найбільшим досягненням української дипломатії за минулий рік є те, що їй вдалося переконати світ у двох важливих речах. По-перше, у тому, що не варто виконувати забаганки Росії та йти їй на поступки. Друге і найголовніше для нас – Україна має значення, ми не є розмінним пішаком на великій геополітичній шахівниці, українці битимуться з агресором до своєї перемоги.
Міжнародна активність України напередодні війни, сподівання та реалії
Український спротив та війна, що триває, продемонстрували світові не тільки силу ЗСУ та міць громадянського суспільства. Під час екстремальних ситуацій і люди, і системи завжди виявляють свій наявний потенціал, адже йдеться про виживання. Непередбачуваний іспит на витривалість та ефективність державних інститутів Україна здала, а українська дипломатія – переконливо продемонструвала це світові. Хоча, екзаменаційна сесія з предмету «Виживання» ще триває. Але на порядку денному уже й наступні іспити: «Адаптація до Європи та світу» і «Відродження».
Чималий внесок у перетворення нашої країни з об’єкту чужої гри на самостійний та вагомий чинник міжнародної політики зробив дипломатичний блок уряду, офісу президента та парламенту. Оцінки передвоєнних зусиль та вектору української дипломатичної активності колись дадуть експерти та історики.
Мир, вирішення проблем шляхом переговорів є природним і нормальним бажанням притомних політиків. Але й українські, і західні зусилля запобігти війні не увінчалися успіхом, Росія була налаштована не просто на військову агресію, а на знищення української державності. З початком російського вторгнення будь-яка можливість мирного вирішення конфлікту щезла, і зусилля української дипломатії було спрямовано на створення проукраїнського альянсу у світі, залучення до нього якомога більшої кількості країн та переконання тих держав, які віддали перевагу нейтралітету, щоб цей нейтралітет був, принаймні, доброзичливим для України.
Зміна вектору прикладання зусиль, успіхи публічної дипломатії
І президент Зеленський, і прем’єр-міністр Шмигаль, і міністр іноземних справ Кулеба, і в цілому українські дипломати, члени уряду та парламентарі за місяці війни розгорнули надзвичайну активність, яка дала позитивні результати. Подекуди наші іноземні партнери вважали це тиском на їхні уряди та парламенти, оскільки звикли ухвалювати та втілювати рішення у стані розміреного обговорення та неспішної реалізації. Україна такого часу не мала: йшлося про існування держави та фізичне виживання народу, адже практика російських військ мала всі ознаки геноциду.
Президент спрямував свої зусилля на публічних зверненнях до урядів та парламентів країн, на допомогу яких ми могли розраховувати, але не уникав і тих майданчиків для спілкування, де до української трагедії ставилися з байдужістю або упередженістю. Глава МЗС безперервно курсував між столицями, переконуючи потенційних партнерів у необхідності підтримати Україну. Дипломатичні представництва Україна за кордоном, здебільшого, ефективно працювали для створення проукраїнської коаліції. Ті з очільників посольств, які не справлялися з викликами, що їх поставив воєнний час, були замінені.
За час від початку війни, спираючись й на зусилля наших щирих союзників – перш за все США, Великобританію, Польщу, Чехію, Естонію, Латвію та Литву, українській дипломатії вдалася вирішити не тільки питання постачання зброї, фінансової та матеріально-технічної допомоги. Залишаючись на тому самому місці, на географічній мапі світу, ми пересунулися на інший рівень на геополітичній карті, незворотньо увійшли не лише до стану світових демократій, але й зайняли там одне з лідируючих місць.
Зміна ставлення до України та українців у світі
Спротив російській агресії продемонстрував світові, що Україна не є якоюсь невизначеною та аморфною частиною пострадянського простору, територією під московським впливом, з населенням, яке не може визначитися, ким воно є. Війна показала, що в Україні уже сформувалася українська політична нація, що українська держава є однаково цінною для її громадян, попри розмаїте етнічне походження та мови спілкування. Виявилося, що євроцентричність України, її орієнтація на демократичні цінності були не елементом риторики керівництва країни, а прагненнями усього народу.
Українці за роки незалежності стали справжнім громадянським суспільством, кадри мітингів та демонстрацій протесту мирних громадян у тимчасово захоплених росіянами містах та селах України це переконливо довели. Не менш важливим було й те, що біженці з України у Європі, переважно жінки з дітьми, стали прикладом гідної поведінки та майже безпроблемної інтеграції у країнах, які надали їм притулок. Між українцями та мешканцями європейських країн не було виявлено непереборних ментальних або культурних відмінностей.
Усі ці фактори створили сприятливий фон та полегшили, але не спростили зусилля української дипломатії щодо створення проукраїнских настроїв у світі. Президент Зеленський, у своїх зверненнях до парламентів наших союзників завжди наголошував, що він говорить і до громадянського суспільства. Такі безпосередні звернення до народів знаходили відгук, що підтверджував аналіз суспільних настроїв за кордоном.
Здобутки і прориви
За відносно короткі терміни Україна, з дещо розмитої «плями» між Європою та Росією, перетворилася на вагомого гравця у міжнародній політиці. Лідери багатьох країн змушені враховувати симпатії своїх виборців до України та українців, підтримка України виявилася вагомим чинником у внутрішньополітичних розкладах країн Європи та світу. 28 лютого, на четвертий день вторгнення, Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу, у травні урядом України була започаткована комунікаційна кампанія «Embrace Ukraine. Strengthen the Union», а вже 23 липня отримала статус кандидата у члени ЄС.
30 вересня 2022 року Україна подала заявку на вступ до Північноатлантичного альянсу.
Ведеться серйозна робота щодо післявоєнного укладання системних та багатосторонніх угод стосовно гарантій безпеки України. Російсько-українська війна суттєво змінила політичну архітектуру світу, знову розділивши його на дві частини, демократичну та авторитарну. Навіть ті країни, які наголошують на своїй відстороненості від війни та дотриманні нейтралітету, мусять визначатися, до якого берега спрямувати курс своїх державних човнів, в умовах геополітичного шторму. Жорстка санкційна політика Заходу у відношенні Росії, ухвалена й зусиллями української дипломатії, змушує багато країн або відмовлятися від економічного та військово-політичного співробітництва з кремлівським режимом, або наразитися на вторинні санкції.
Наполеглива українська політика щодо роз’яснення європейцям небезпеки енергетичної залежності від Москви, яка очікувано для нас, але несподівано для Європи розпочала нафтогазовий шантаж, врешті дала наслідки у регулюванні граничних цін на нафту. «Вуглеводня наддержава», як з незрозумілою гордістю за це називала себе Росія, опинилася перед ситуацією, коли її силу перетворено на слабість та вразливість.
Про Україну – лише з Україною. Солідарність демократій
Успіхом української дипломатії потрібно вважати і те, що Захід остаточно ухвалив формулу «Про Україну – лише з Україною», будь-які рішення стосовно подальших військових дій та умов майбутнього мирного договору з агресором не прийматимуться без участі України, а ї позиція буде основою для визначення позиції Заходу. У поєднанні з заявами союзників про те, що вони підтримуватимуть українську боротьбу стільки, скільки це буде потрібно, така позиція є безумовно дипломатичною перемогою України.
Україна сьогодні має двопартійну підтримку у Конгресі США та у парламенті Великобританії. Заяви колишнього прем’єр-міністра ВБ Бориса Джонсона та теперішнього Ріші Сунака про солідарність і допомогу Україні, особливі відносини, які вибудовуються між Лондоном та Києвом, за вагомістю та їхнім наповненням практичними кроками, можна порівняти хіба що з безпрецедентним законом про ленд-ліз для України, ухваленим в США. Або - з фактичним прирівняним українців до власних громадян за правами та можливостями у Польщі, яка не тільки відкрила кордони для українських біженців, але й однією з перших надала зброю для української армії. Український дипломатичний прорив стався і в Німеччині, керівництво якої змінило не лише риторику, але й ставлення до Росії, водночас переглянувши свою політику стосовно України у питаннях поставок зброї. Позитивні зрушення у сприятливий для нас бік відбулося й в Ізраїлі, що скасував заборону на поставки нам військового обладнання третіми країнами.
Якщо згадати, що на початку 2022 року навіть постачання нелетальної зброї для України не розглядалося більшістю країн Заходу, то зараз вже проведено декілька засідань представників країн, об’єднаних у неформальний блок Рамштайн, головним завданням якого є пошук найоптимальніших фінансових та логістичних шляхів доставки зброї в Україну, серед якої і важка бронетехніка, і артилерійські системи, і снаряди та ракети. Важливим здобутком української дипломатії є те, що Захід відмовляється від своєї позиції про невикористання зброї, що постачається, по території Росії. Звичайно, свою роль тут зіграло й те, що сама Росія ніяк не може визначитися, що ж власне є її територіями, змінюючи їх перелік у своїй конституції на догоду черговим кремлівським забаганкам.
Рішення, які ухвалюють провідні демократичні країни світу на підтримку України, сприяють тому, що усе більше донедавна нейтральних країн схиляється на наш бік. Активність української дипломатії у Європі та Північній Америці опосередковано, але очікувано впливає на позицію їхніх союзників та партнерів на інших континентах. 10 грудня стало відомо, що Королівство Марокко ухвалило рішення про передачу запчастин для танків радянського виробництва для потреб ЗСУ. Це неабиякий прорив, дотепер майже солідарна позиція африканських країн полягала у очікуванні та невтручанні в російсько-українську війну і скоріше прихильність до російської позиції.
Український вплив на африканські країни, як і у Латинській Америці та більшості країн Азії, традиційно поступався російському, адже Москва підтримувала антиколоніальні рухи у цих регіонах, намагаючись створити антизахідні коаліції та альянси. На поступову зміну позицій африканських країн вплинула спровокована Росією зернова криза, а також та обставина, що у вівторок, 13 грудня у Вашингтоні розпочався безпрецедентний саміт США-Африка, у якому беруть участь керівники 49 африканських держав та представник Африканського Союзу. На саміті йтиметься про суттєві американські інвестиції у Африку та підтримку її прагнення позбутися наслідків колоніалізму.
Інвестиції в Україну, підтримка української економіки під час війни та її відбудова після перемоги також є одним з пріоритетів діяльності української дипломатій. США, Великобританія. ЄС надають суттєву допомогу Україні, на Заході жваво обговорюють майбутній «новий план Маршала» для України, спрямований на її відбудову та модернізацію.
Поки ж триває війна, демократії Заходу підтримують демократію в Україні, 13 грудня ЄС погодив черговий пакет допомоги на суму 18 млрд. євро.
Поряд з цим, йде дуже серйозна робота щодо інтеграції не лише української економіки, але й українських збройних сил до західної системи оборони та озброєнь, перехід на стандарти НАТО. Це також один із здобутків нашої дипломатії, адже робота військових аташе та представників оборонного сектору України є невід’ємною частиною українських дипломатичних зусиль, які не обмежуються формальною приналежністю та МЗС.
Силуети повоєнного світу, український погляд
Повоєнна концепція зовнішньої політики України, у загальних рисах, вимальовується вже зараз. Передусім, після звільнення наших земель, російська загроза нікуди не подінеться, який би гарно виписаний у договорі мир ми не уклали. Російський реваншизм, за будь-якої влади у Кремлі, становитиме постійну загрозу для України, сподіватися на демократичні перетворення в Росії не варто, її експансіоністські прагнення не змінюються століттями і підтримуються глибинним народом.
Отже найпершим та найголовнішим завданням для українського керівництва та української дипломатії буде якнайскоріша інтеграція у структури Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу. Не менш важливим є підготовка та підписання низки двосторонніх договорів, не стільки про гарантії безпеки України, скільки про дружбу та взаємодопомогу з країнами, які готові застосувати свої збройні сили для захисту свого союзника.
Безумовно, українській дипломатії слід розпочати ретельну та системну роботу щодо залучення до кола наших союзників низки країн Латинської Америки, Африки та Азії, роз’яснюючи їм, що наша боротьба з Росією є частиною антиколоніального руху, що війни Росії проти сусідів є проявом колоніальної політики, а російська економічна допомога країнам, що розвиваються, є способом їхнього закабалення та перетворення на політичних сателітів Москви.
Україна, стрімко перетворившись з об’єкту на суб’єкт та вагомий чинник європейської та світової політики, повинна використати емпатію та бажання допомогти нашій відбудові, не забуваючи про те, що після перемоги, інтерес до України швидко згасатиме, а низка економічних та безпекових проблем, які ми маємо, потребують чималого часу та чималих ресурсів для їхнього вирішення. Одним з нагальних питань є й проблема російського права «вето» у Раді безпеки ООН, яке використовується нашим ворогом для уникнення відповідальності за свої злочини. Активність української дипломатії, у напрямку позбавлення Росії можливості ветувати невигідні для неї рішення, також є одним із пріоритетів.
Великий французький дипломат Талейран якось у бесіді з іспанським послом сказав, що «Мова надана людині, щоб приховувати свої думки». З часів Талейрана сенс дипломатичної активності та те, що її супроводжує, змінилися не суттєво, але у деяких аспектах усе-таки зміни відбулися. Виявилося, що якщо називати речі своїми іменами, агресора – агресором, війну – війною, а вбивства – вбивствами, а не використовувати політкоректні евфемізми, то можна досягти більшого розуміння у своїх партнерів по переговорам, отримати підтримку друзів та прихильність вільних народів. Українській дипломатії це вдалося і, сподіваймося, її майбутні досягнення стануть звичною і доброю традицією.
Дмитро Редько, Київ
