Підсумки 2022-го: як ЗСУ перехопили стратегічну ініціативу

Черговий важливий рубіж пройдено: від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну минуло уже 300 днів.

За цей час ЗСУ поламали фактично всі плани рашистів, здивували увесь світ своєю відвагою та воїнською майстерністю. А головне — відправили на той світ понад 100 тис. окупантів. Готовністю героїчно боронити рідну землю ЗСУ сьогодні надихають поневолені народи боротися за свою волю та гідність.

У жодному разі не будемо недооцінювати ворога, але й переоцінювати також. Тому що його “друга армія”, переступивши лінію українського кордону 24 лютого, справді на порядок переважала армію нашу в статистичному плані — і кількісно, і по озброєнню.

300 днів Великої війни... До закінчення 2022 року, який, мабуть, назавжди закарбувався в ДНК кожного українця, залишилося вже зовсім небагато. Як за цей час змінилося українське військо, які найбільші успіхи можемо згадати?

Від зброї піхоти до сучасних систем ППО: чим ЗСУ зустрічали окупантів у перші, найважчі місяці війни та якою зброєю нищать ворога зараз?

Лютий-березень

До 24 лютого США та їх союзники по НАТО здебільшого прогнозували, що українців чинитимуть партизанський спротив. У січні нам почали поставляти протитанкові системи Javelin і NLAW. Ці системи давали можливість вести «війну із засідок», стали фактично основною зброєю проти навали російських танкових «кулаків».

“Американські та британські ПТРК відіграли важливу роль у тому, щоб зупинити колони броньованої техніки ворога на підступах до наших міст, знищуючи їх десятками й сотнями. Це був важливий фактор”, - розповідає військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.

Але значно важливішу роль зіграли переносні ЗРК Stinger.

Нагадаємо, що одна з головних проблем, яку мали ЗСУ в перші дні війни – це масовані авіаційні атаки агресора. Десятки ворожих гелікоптерів і літаків літали в небі Київщини. Це становило колосальну загрозу столиці, яка на той момент ще не мала достатньої кількості ППО.

На початок квітня загалом Україні було поставлено близько 1500 ПЗРК. Це змінило ситуацію в небі — росія зазнавала шалених втрат в авіації. Зрештою, більшість втрат російської авіації припадає саме на березень, коли ворог ще не встиг адаптуватися до нових умов війни. В наступні місяці ворожі літаки здебільшого працюватимуть не перетинаючи лінії фронту.

Квітень-травень

Побачивши, що Україна встояла і під тиском своїх виборців, західним політикам довелось приймати нові рішення. Спершу ці рішення максимально гальмувались російськими лобістами. Приміром, через спеціальні ІПСО просувалися тези, що в Україні, мовляв, страшна корупція, все вкрадуть, нічого не доїде на фронт, що наші військові не вміють цим користуватись, не зможуть це обслуговувати. Та й узагалі — Україна все одно програє, а відтак треба думати про свої економіки.

Тут варто наголосити на потужній роботі нашої дипломатії, яка, підкріплюючись перемогами ЗСУ, таки зруйнували цю стіну бюрократії.

Не досягаючи успіху на фронтах, росія все частіше почала використовувати терор, знищуючи міста і завдаючи ракетних ударів по цивільних об’єктах. Україна відчайдушно просили Захід закрити небо. Але відповідь партнерів щоразу була однакова: “Ми не можемо використовувати власні ППО, щоб збивати російські ракети, бо це спровокує путіна на ескалацію”.

Перший прорив: нам вдалося отримати від Словаччини радянські системи ППО С-300, а також певну запчастин, необхідних для відновлення літаків.

І ця допомога істотно вплинула на війну.

Якщо на початку вторгнення повідомлення про збиття російських ракет були поодинокими, то в наступні місяці вони стали з’являтися дедалі частіше. ЗСУ почали знищувати близько половини випущених по Україні ракет.

***

Бойові дії перемістилися на схід, де розгорілися артилерійські дуелі. Відповідних систем у росії було значно більше: подекуди співвідношення могло складати 10/1 або навіть 20/1 на користь ворога.

Наприкінці квітня відбулося перше засідання з питань оборони України — формат “Раштайн”. Ключова тема — допомога ЗСУ артилерією. Було прийнято рішення: США, Канада і Австралія разом поставлять 100 гаубиць М777 натівського калібру 155 мм (90 з них — Штати). І це дещо стабілізувало ситуацію.

Гаубиці М777 відкрили двері для інших, більш сучасних далекобійних систем.

“Україна почала отримувати самохідні артилерійські установки. Причому не радянського, а саме західного — натівського зразка. Франція, наприклад, стала першою країною, яка надала нам САУ CAESAR. Це вже потім були Panzerhaubitze 2000, Zuzana, DANA, M109, Krab і так далі”, - каже Олександр Коваленко.

Червень-липень

У червні відбулися найбільші поставки бронетехніки НАТО. Одразу п’ять країн почали поставляти Україні бронетранспортери М133 (загалом більше 300 одиниць). Також Україні зі східної Європи були поставлені десятки БМП радянського виробництва. Велику допомогу надала Австралія (60 броньовиків Bushmaster).

Важливим елементом підсилення українського війська стала передача протикорабельних комплексів Harpoon.

“Коли на озброєнні в нас перебував виключно “Нептун” — можливостей досить сміливо використовувати цей комплекс Україна не мала. Адже існував дуже великий ризик, що його, коли помітить на відкритому просторі або на бойовому чергуванні, знищить російська авіація”, - наголошує військовий оглядач групи “Інформаційний спротив”.

А якби ворог знищив “Нептун”, то ворота в Одещину для нього були б відкритими. А далі — висадка десанту.

“Саме “Нептун” стримав ворога від подібних намірів. Бо знищення десантного корабля, і не одного, - стало б серйозним ударом не тільки по репутації, а й узагалі — по складовим морської піхоти росіян”, - каже пан Коваленко.

Простіше кажучи, парочка вистрілів з “Нептуна” відправила б на «концерт до Кобзона» одразу ж кілька сотень рашистів.

“Після того, як Україна отримала Harpoon — почала сміливіше використовувати й “Нептун”. І саме цей комплекс, врешті, знищив крейсер “Москва”. А ракетами Harpoon було потоплено буксир “Василь Бех”, який здійснював забезпечення гарнізону на Зміїному. У результаті — рф довелося відмовитися від планів захоплення Одеси”, - підкреслив Олександр Коваленко.

Ще одна важлива поставка в цей період — британський ЗРК малого радіусу дії Alvis Stormer.

“Ще задовго до поставок MIM-23 HAWK, Crotale, Iris-T, NASAMS, першим був саме ЗРК Alvis Stormer, який передала нам Велика Британія. На той час цей комплекс значно підсилив можливості ЗСУ”, - стверджує військовий експерт.

Але найвизначнішою подією літа вважається передача Україні реактивних систем залпового вогню HIMARS та M270.

Наше командування постійно наголошувало: Україні критично необхідні системи, здатні вражати цілі в тилу ворога, адже майже весь запас далекобійних ракет систем “Смерч”, “Вільха”, “Точка-У” — вичерпано.

Перші MLRS Україна отримала в кінці червня. І саме ця зброя стала визначальною в липні. Десятки, а можливо і сотні складів боєприпасів, військових баз і командних пунктів були знищені і продовжують знищуватись. Україна отримала значну перевагу на відстані 40–80 км від лінії фронту, де у росії вже немає істотної переваги в кількості систем. А найголовніше, що російські РСЗВ неможливо порівняти із західними зразками за точністю та ефективністю.

“Ці системи значно розширили можливості ЗСУ щодо вогневого тиску по позиціях окупантів. А головне — тиску високоточного, - акцентує Олександр Коваленко. - Той факт, що росіяни до сих пір не змогли знищити жодну з цих РСЗВ — це також багато про що говорить”.

Серпень-вересень

На початку серпня стало відомо, що ЗСУ отримали перші натівські авіаційні ракети AGM-88 HARM, здатні виявляти і вражати ворожі системи протиповітряної оборони на далекій відстані.

“Ця ракета дозволила ЗСУ значно знизити ефективність використання окупантами своєї ППО”, - каже Олександр Коваленко.

Сьогодні ці ракети використовують винищувачі МіГ-29 та Су-27 Повітряних сил України для нанесення ударів по об’єктах окупантів.

“Було багато сумнівів, що цю ракетну зброю взагалі можна інтегрувати на радянські ще винищувачі. Але, як бачимо, можна. Це досить значний крок по зміцненню наших спроможностей. Ми здатні бити по ворогу вже за рахунок ракетної зброї авіаційного базування”, - підкреслив експерт.

В середині вересня Управління стратегічних комунікацій ЗСУ повідомило, що українські військові вперше збили іранський “Шахід”. Після цього атаки дронами-камікадзе на цивільну та енергетичну інфраструктуру посилилися. Україна вкотре почала підіймати питання про “захист неба”. Але на цей раз нас почули. Нарешті.

Жовтень і дотепер 

В середині жовтня Німеччина передала Україні перші системи протиповітряної оборони типу IRIS-T. Після цього українська ППО підсилилося за рахунок американських ЗРК NASAMS. А ще відповідні комплекси надали Іспанія та Франція — ЗРК Hawk і Crotale NG. НАТО передало десятки станцій глушіння безпілотників. Загалом, крім згаданих систем, вітчизняна ППО тепер складається з: комплексів західного озброєння, як от Stormer, ЗСУ Gepard, ПЗРК Stinger, Starstreak, Mistral, а також радянського — С-300, «Бук», С-125, «Тор», «Оса», «Стріла-10», «Тунгуска», «Шилка» тощо. Очевидно, невдовзі матимемо ще більше: США передадуть Україні комплекс ППО/ПРО Patriot.

Звісно, можна перераховувати ще багато чого. Наприклад, згадати про регулярну передачу боєприпасів, бронетехніки, БПЛА, вертольотів, стрілецької та іншої зброї, РЛС, амуніції тощо. Проте подібне завдання ми перед собою не ставили. Головне — показати динаміку. І вона, як бачимо, досить для нас позитивна.

Від оборони Києва — до звільнення Херсону: перемоги ЗСУ, які вразили увесь світ

Ворог планував “захопити Київ за три дні”. Пройшло 300 днів і замість блискавичної перемоги агресор втрачає те, що захопив у перші дні. З ганьбою росіяни тікали з Київщини, здійснили «негативний наступ» на Харківщині та втратили Херсон — єдиний обласний центр, який захопили в Україні.

Підсумовуючи 2022 рік, згадаймо найуспішніші операції Збройних сил України за час повномасштабної війни: в чому їхня особливість, їхня значимість, як вони вплинули на подальший перебіг бойових дій?

Бої за Київ

Окупанти зайшли на Київщину з території білорусі та намагалися просуватися до столиці. Найбільше постраждали населені пункти на захід від Києва — Буча, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Мощун… Там окупанти показали своє обличчя — катували та вбивали людей, ґвалтували дітей, знущалися над тваринами. Жахливі кадри російського свавілля облетіли весь світ. Але крім терору, окупантам у підсумку не вдалося нічого. Від слова взагалі.

На той момент рф мала можливість нанесення ударів за рахунок фактично всіх типів ракети авіаційного, сухопутного та морського базування. Вогневий тиск був просто шалений. І кількісно росіян було значно більше, ніж підрозділів ЗСУ.

“Тим не менш, ЗСУ змусили росіян втікати з північного плацдарму. І в цьому ключова особливість цього епізоду війни. Наше командування обрало правильну тактику: 80-90% — це оборона і лише 10-20% — контрнаступальні дії”.

Тобто ми обрали тактику знекровлення противника.

“Ми виснажували потенціал ворога, не давали йому можливості забезпечувати свої передові підрозділи. Наші диверсійні групи постійно працювали в тилу окупантів. Звичайно, було й багато інших тактичних маневрів, за рахунок яких ворог був вимушений залишити цю територію: армія рф не протрималася і місяця й наприкінці березня залишила Київську, Чернігівську та Сумську області. Навіть не дивлячись на те, що з білорусі вони отримували вдосталь матеріально-технічного забезпечення. Але це їм не допомогло. Перерізання логістики й постійний вогневий тиск з неможливістю просування ближче до столиці, загроза оперативного оточення — все це змусило ворога, який не зміг сформувати оборону, втікати” - згадує пан Коваленко.

Керівник військових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павло Лакійчук каже: “Це не секрет, що наші партнери, та й увесь світ були переконані – московський молох розчавить Україну якщо не за три дні, то за три тижні. Але ні! Нелюдськими надзусиллями, ціною неймовірних жертв, ми вистояли! Вистояли найважчі три дні. Вистояли найважчий тиждень. Вистояли найстрашніший місяць. І невразливий ворог покотився…”

У військовому мистецтві народилося нове поняття – “жест доброй волі” – тобто втеча, яку видають за щось інше. І свідками таких “жестів” протягом наступних місяців ми ставали неодноразово.

Звільнення Зміїного

На початку вторгнення росії флагман чф «Москва» брав участь у захопленні острову Зміїний. Тоді росіяни запропонували оборонцям острову здатися, а ті відповіли легендарною фразою. Вона вказала курс російському крейсеру та передрекла його долю. Невдовзі флагман таки дійшов до «пункту призначення» — 13 квітня крейсер вразили двома ракетами берегового ракетного комплексу РК-360МЦ “Нептун”.

А вже влітку, 30 червня, Україна звільнила острів Зміїний — стратегічно важливий пункт, який дає можливість спостерігати за усією північно-західною частиною Чорного моря, населеними пунктами прибережної смуги та торговельними морськими маршрутами.

“Ці події дійсно дуже важливі. Тому що ракетний крейсер “Москва” — це справді унікальний корабель, який на сьогодні рф не зможе відновити. А про побудувати новий узагалі мовчу”, - каже Олександр Коваленко.

Таких крейсерів у російського флоту було три. Ну, зараз уже два. “Москва” стала першим знищеним флагманом флоту за останні сорок років війн та конфліктів. Такий от рекорд...

Щодо Зміїного... Ця операція продемонструвала те, як ЗСУ можуть змушувати окупантів тікати, навіть не використовуючи безпосередньо свої підрозділів.

“Без десантування чи штурму, а лише постійним вогневим впливом — методичним, щоденним — ми змусили російських окупантів втікати, повністю зруйнувавши таким чином їхні плани ”, - підкреслив військовий експерт.

Витіснення ворога з північно-західної частини Чорного моря, яка супроводжувалася ганебним потопленням флагмана російського флоту з символічною назвою “Москва”, стала нашою першою символічною перемогою.

“Хоча й стратегічне значення позбавлення противника домінування на морі мало і має надзвичайне для перехоплення стратегічної ініціативи у війні. Але все ж таки головне в потопленні “Москви” і звільненні Зміїного – психологічна перемога українців: проголошений невідомим українським прикордонником в перший день вторгнення напрямок руху русского корабля знаєте? Так ідіть!” - іронізує Павло Лакійчук.

А ще Павло Лвкійчук згадав старе морське повір’я, яке каже, що не варто називати кораблі ім’ям столиці.

“Не доведе це до добра, ой, не доведе. Втім, звісно, це лише забобон. Ми ж повірили в свої сили, повірили в силу української зброї”, - переконаний пан Лакійчук.

Контрнаступ у Харківській області та звільнення Херсона

У вересні ЗСУ почали вражаючий контрнаступ на Харківщині. Ще влітку Україна вела наступ на Херсонському напрямку та давала певні сигнали. Тоді мешканців Херсонської області закликали евакуюватися, а президент дав наказ звільнити Херсонщину. Тож росіяни очікували загострення саме на цій ділянці фронту.

Зрештою, успішна інформаційна кампанія дала свої результати — росіяни опинилися під загрозою оточення та почали масово втікати з Харківщини. ЗСУ стрімко звільнили Балаклію, Куп’янськ, Ізюм, Вовчанськ – майже всю Харківську область. А ще — захопили рекордну кількість ворожої техніки. росія стала ледве не найбільшим постачальником зброї для ЗСУ…

А після Слобожанщини відбувся контрнаступ на Херсонщині. 11 листопада ЗСУ увійшли в місто та відкинули російські війська на лівий берег Дніпра.

“Контрнаступ у Харківській області — це взагалі окрема історія, яка, певен, увійде в підручники з військової справи. Наскільки швидкого звільнення наскільки великої території — більш ніж 8,5 тис. кв. км — чесно, навіть не знаю з чим такий результат можна порівняти, - каже Олександр Коваленко. - До того ж, саме в Харківській області, вірніше в районі Ізюму, було сконцентровано найбільшу в зоні бойових дій бронетанкову групу російських окупаційних військ”.

Ми побачили, як вдале використання мобільних штурмових груп, а також перерізання основних логістичних артерій та, скажемо так, зухвалі дії ЗСУ змусили ворога тікати й кидати свої танки з повними боєкомплектом і баками.

“Це рекордна операція, яка заслуговує уваги світового рівня саме військової справи”, - акцентує пан Коваленко.

А от правобережжя Херсонщини було звільнене за рахунок довготривалої операції. Вона складалася з декількох етапів, які реалізовувалися поступово, починаючи ще з травня місяця.

“Ми настільки виснажили підрозділи противника, що він не мав жодної можливості для того, що продовжувати утримувати правий берег Херсонщини. Ми змусили його тікати. Це дещо нагадує ситуацію на Зміїному: постійний вогневий вплив, тиск на позиції, знищення систем управління та забезпечення, знищення логістики. Чергова блискуча операція в активі ЗСУ”.

Тим часом Павло Лакійчук оперативно-стратегічні операції ЗСУ на Харківському напрямку і на правобережжі Дніпра ставить в один ряд.

“Як Сталінградська битва і битва на Курській дузі в Другій світовій війні, не зважаючи на різний характер і географію, стали ланками стратегічної операції, метою якої було позбавити противника стратегічної ініціативи, так і Харківська і Херсонська контрнаступальні операції, не дивлячись на те, що вони були абсолютно різними за задумом і характером їх проведення, за складом залучених сил, за часовими рамками зрештою, мали ціллю перехопити у ворога стратегічну ініціативу, нав’язати йому свій порядок денний. І це вдалося”, - наголошує керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

Удари по стратегічних аеродромах ворога

На початку грудня на російські військові аеродроми у Рязані (Дягілєво) та Саратово (Енгельс) — один із елементів сил ядерного стримування рф, тієї самої ядерної тріади, яка мала демонструвати всьому світу “кузькіну мать” і якою путін неймовірно пишався — прилетіла “бавовна”. Україна офіційно не взяла відповідальності за цей “вибуховий інцидент”. Водночас жодних спростувань також немає.

Але головне тут інше.

Виявляється, що стратегічна авіація рф надзвичайно вразлива для зовнішніх атак — хоча якраз її мали б захищати краще, ніж кремль. Стратегічні бомбардувальники можна вивести з ладу ударами дешевих безпілотників; прикриття важливих авіабаз ППО як мінімум, поставлено у них геть погано. І найважливіше — це побачив весь світ, зокрема неодноразово залякувані російською ядерною дубиною США і Європа.

“Згаданий інцидент можна порівняти з чимось на кшталт вибухів у бухті Севастополя або на Кримському мосту. Все це демонстрація того, що є якась сила, назвімо її БПЛА, може реалізовувати вплив на об’єкти російських окупантів в їх глибокому тилу. Хіба ж це на ганьба?” - запитує Олександр Коваленко.

Відповідь тут абсолютно очевидна. Починаючи так звану “сво” в Україні, росіяни навіть в думках не припускали, що вона може обернутись бойовими діями на їх території. Ця “сво”, каже Павло Лакійчук, мала для пересічних росіян проходити в телевізорі, як захопливий фільм-бойовик, де “хороші зелені чоловічки” стирають з лиця Землі уявних “ нациків-укрів”. “Подєлом їм, так їм і треба!” - мав зловтішатись “глибинний народ”. Але...

“Вибухи в окупованому Криму, на Керченському мосту, на аеродромах і складах боєприпасів далеко в глибині рашки стали для них шоком, холодним душем на розжарену голову. Катюзі – по заслузі! - наголошує пан Лакійчук. - Удари по глибоким ворожим тилам змусили агресора задуматися про перспективу відплати. Збулося передбачення генералів Залужного і Забродського: головна перевага, “центр тяжіння” агресора, якої треба його позбавити, - це безкарність. Саме безкарність є “центром тяжіння” російських окупантів з військової точки зору”.

Так, ми поки не можемо відповісти ворогу адекватно через обмеженість ресурсів. Але цілком можливо протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність.

“Прикладом саме такого підходу є фізичне перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію Криму, на військові об’єкти в глибині території росії”, - переконує військовий експерт.

Зрозуміло, що вищезгадане — далеко не повний перелік успішних операції Сил оборони України за десять місяців повномасштабної війни. Очевидно, найголовніші і найяскравіші перемоги у нас ще попереду. Їм передуватиме не один важкий день і тиждень. Однак для перемоги над ворогом сьогодні вкрай потрібно отримати від наших партнерів зброю перемоги.

“Я знаю, як розбити цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць”, - каже Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний.

А ще нам треба сучасні засоби ППО, літаки, артилерія і боєприпаси до неї.

“Переконаний, що ми це матимемо. Міжнародний терорист і агресор має бути покараний! Перемога буде за нами!” – доповнив головнокомандувача Павло Лакійчук.

Мирослав Ліскович. Київ