Процес на кшталт Нюрнберзького: російські злочинці мають бути покарані

У Великій Британії оприлюднено заяву низки впливових політиків, у якій міститься заклик до створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України. Під заявою стоять підписи колишнього прем’єр-міністра Гордона Брауна, генерального секретаря НАТО у 1999–2003 роках Джорджа Робінсона, лідера лейбористів Кейра Стармера, колишнього міністра іноземних справ Девіда Оуена та колишнього лідера консервативної партії Ієна Дункана Сміта.

Що спонукало британських політиків виступити з такою заявою і чи є реальної перспектива створення трибуналу – розбирався Укрінформ.

Суди проти воєнних злочинців після Першої світової – невдалий досвід. Тому у Другу світову було визначено процедуру, якою треба скористатися – в Третій

Накопичений людством сумний досвід не залишає вибору: притягнути до відповідальності путіна і його кліку через існуючу систему міжнародного правосуддя навряд чи вдасться. Треба вдатися до іншого шляху, тим більше, що його було знайдено 80 років тому.

Жахливі втрати під час Першої світової війни, чисельні випадки військових злочинів, репресії по відношенню до мирного населення, етнічні чистки спонукали тодішні держави-переможниці ініціювати та провести низку судових процесів проти розпалювачів війни, якими, втім, було призначено держави, що зазнали поразки.

Проте Лейпцігські процеси у Німеччині та Стамбульські у Туреччині не винесли ані релевантні вироки воєнним злочинцям, ані не принесли хоча б моральної компенсації жертвам злочинів.

Щодо очільників держав-агресорів – те саме. Попри те, що одна зі статей Версальського договору безпосередньо звинувачувала кайзера у «злочині проти міжнародної моралі та недоторканості договорів», колишній німецький імператор уникнув судового переслідування, оскільки Нідерланди, куди він втік після німецької революції 1918 року, відмовилися видати його для суду, а союзники не проявили наполегливості.

Лейпцігські процеси, з обвинувачення розпалювачів війни, тривали з 1922 по 1927 рік, до суду було притягнуто 901 особа, 888 було виправдано, засуджені отримали невеликі терміни, а декілька осуджених втекли з місць ув’язнення.

Невдалими, з точки зору тріумфу правосуддя та справедливості, були й процеси над політиками та військовими Османської імперії. Головний процес закінчився винесенням заочних смертних вироків колишнім керівникам уряду, більшість з яких на той час перебували за межами Туреччини. Після приходу до влади у Туреччині кемалістського уряд, деякі вироки було переглянуто, а страчені злочинці об’явлені мучениками.

Наслідки Лейпцігських процесів та Турецького воєнного трибуналу продемонстрували, що звертання до національних судових систем країн, що зазнали поразки у війні, не дає очікуваного ефекту. Покарання за розпалювання війни, за здійснення воєнних злочинів сприймаються громадськістю переможених країн не як акт справедливості, а як спроба приниження, а самі судові процеси у межах національного законодавства, не відповідають уявленням про відплату та очікуванням постраждалої сторони.

Об’єднані нації проти злочинців з держав «осі». Підготовка та проведення Нюрнбергського та Токійського процесів

У ході Другої світової війни, коли нацистами та їх союзниками було вчинено незліченну кількість злочинів, країни-лідери об’єднаних націй дійшли висновку, що майбутній судовий процес проти агресорів має бути проведений у формі міжнародного трибуналу. 20 жовтня 1943 року в Лондоні представниками 17 держав було створено Комісію об’єднаних націй з воєнних злочинів.

За чотири з половиною роки свого існування комісія склала 8178 справ, що включали імена 36529 підозрюваних, з яких 34270 були громадянами Німеччини. Остаточне політичне рішення про необхідність проведення міжнародного суду над нацистськими злочинцями було ухвалено у ході Ялтинської конференції 1945 року.

Такий суд було утворено на Лондонській конференції влітку 1945 року, суддями стали представники переможців - США, Великобританії, СРСР та Франції, а обвинувачення висувалося чотирма головними прокурорами. Метою процесу було не тільки покарати військових злочинців, а й продемонструвати світові, що злочини проти миру, проти людяності, воєнні злочини та ті, хто їх вчиняє, буде переслідуватися міжнародним співтовариством та підлягатиме покаранню, навіть якщо скоєння цих злочинів прикривалося державними та національними інтересами

Аналогічний  процес було проведено й проти екс-керівників Японії у Токіо. Й у Нюрнберзі, й у Токіо суддями міжнародних трибуналів було засуджено й само планування та розв’язання агресивної війни.

Тож у повоєному міжнародному праві з’явилися прецеденти покарання військових злочинців та розпалювачів війни з боку міжнародного співтовариства, легітимність цих трибуналів не ставилася під сумнів.

Оцей досвід, нам і треба сьогодні застосувати проти злочинів і злочинців нацистської росії.

Що спонукає західних союзників України засудити російські злочини

Росія, яка проголошує себе спадкоємницею СРСР, у своїй риториці любить посилатися на власну версію боротьби з нацизмом та взяла на себе право наклеювати ярлики нацистів на усіх, хто не бажає йти у фарватері її злочинної політики. Насправді російське державне керівництво та російські війська взяли на озброєння найгірші практики нацизму, це стосується і звірячого поводження з військовополоненими, і знущання та вбивства мирного населення, і спроби захоплення чужих територій силою зброї. Увесь набір злочинів, за які було засуджено та покарано військових злочинців держав гітлерівської «осі», Росія та її війська скоюють на території України.

Тому заклик британських політиків цілком відповідає міжнародній правовій традиції, закладеній державами-переможницями у Другій світовій війні. Зло має бути покараним, причому це стосується не лише злочинців-фізичних осіб, але й злочинної ідеології. Справді, якщо навіть побіжно порівняти практики нацистської Німеччини та сучасної Росії, ми побачимо копіювання їх копіювання росіянами та їх режимом. Приватні воєнні компанії, які беруть участь у бойових діях – це точна копія СС, збройні формування псевдо-республік, створених на захоплених в України територіях, які підпорядковано військовому командуванню Росії – калька з «добровольчих легіонів» вермахту та ваффен-СС. Дії російської ФСБ на окупованих територіях нічим не відрізняються (хіба що у гірший бік) від дій гестапо та СД.

Заява британських політиків – потужний, але не перший сигнал і міжнародній спільноті, і Росії про необхідність відповідати.

Про необхідність не тільки морального осуду та економічної відповідальності, обтяження санкціями, але й про кримінальну відповідальність світова громадськість заговорила після виявлення фактів чисельних військових злочинів, якими супроводжувалася навала російських військ на Чернігівщину та Київщину.

Буча, з мальовничого передмістя Києва, перетворилася на синонім звірячої жорстокості росіян. Знищення цивільного населення у Маріуполі, братські могили закатованих українців під Ізюмом, десятки і сотні випадків масових злочинів російських військових проти мирного населення, вбивства полонених в Оленівці – усі ці виявлені факти потребують не лише морального осуду, а волають про адекватну відплату. Західні еліти розуміють, що якщо російські злочини не будуть розглянуті та засуджені за допомогою юридичних механізмів, то цілком можливе застосування з боку розлючених українців принципу таліону, як це робила месники за геноцид вірмен або спецгрупа ізраїльських спецслужб, на відплату за злочини терористів «Чорного вересня».

Усвідомлення необхідності дати юридичну оцінку агресивним діям Росії прийшло майже одночасно з її вторгненням в Україну 24 лютого минулого року.

Перші заклики до створення трибуналу над Росією пролунали ще навесні 2022 року. Спочатку розглядалася можливість ініціювання судового процесу над Росією у Міжнародному кримінальному суді. Міжнародний кримінальний суд не є органом ООН, він діє незалежно та керується у своїй діяльності положеннями Римського статуту. Але проблема полягає у тому, що Росія не ратифікувала Римський статут, а отже може заперечувати підпадання під його юрисдикцію. Про це також йдеться в заяві британських політиків.

Спецтрибунал. Ідея та кроки з її втілення

Ініціатива створення спеціального трибуналу, який би розглянув російські злочини проти України, було офіційно озвучена президентом Зеленським у його вересневому виступі на 77 сесії Генеральної Асамблеї ООН. «Україна вимагає покарання за спробу вкрасти нашу територію. Покарання за вбивство тисяч людей. Покарання за тортури та приниження жінок та чоловіків. Покарання за катастрофічну турбулентність, яку Росія спровокувала своєю незаконною війною, і не лише для нас, українців, а й усього світу», - заявив тоді Володимир Зеленський.

13 жовтня Парламентська асамблея ради Європи (ПАРЕ) ухвалила резолюцію, де Росію було названо «терористичним режимом». 23 жовтня Європарламент визнав Росію країною, що спонсорує тероризм. У США підготовлено законопроект, яким Росія визнається країною-агресором. Президент США Джозеф Байден, першим серед лідерів провідних держав світу, 16 березня 2022 року, назвав путіна військовим злочинцем. «Я думаю, що він воєнний злочинець», -  відповів Байден на запитання журналіста.

30 листопада 2022 року Єврокомісія запропонувала створити спеціалізований незалежний трибунал або спеціалізований суд за підтримки ООН для розслідування та судового переслідування злочину агресії Росії. Ця думка підтримується і законодавцями країн-членів ЄС. 1 грудня Національною Асамблеєю (нижньою палатою парламенту) Франції було ухвалено резолюцію на підтримку України, у якій парламентарі підтримали думку про створення спецтрибуналу. 12 грудня міністр закордонних справ Нідерландів Вопке Хукстра повідомив, що його країна готова прийняти трибунал для злочинців, пов'язаних з розв'язанням війни в Україні.

Все це не залишає сумніву: країни Заходу дійшли згоди щодо необхідності засудження російських злочинів, зараз питання полягає у тому, чи буде це практично здійснено через МКС, чи усе-таки потрібно створення спецтрибуналу. На користь останнього рішення свідчить те, що процедура передачі справи до МКС потребує розгляду та погодження Ради Безпеки ООН, і Росія може заблокувати цей шлях, а її відмова ратифікувати Римський статут, яким керується МКС, ставить питання легітимності майбутнього судового вердикту.

Створення спеціального трибуналу дозволяє уникнути цієї юридичної казуїстики та розглядати російські злочини, керуючись чисельними документами з міжнародного права, договорами та прецедентами, створеними ще з часів Нюрнберзького та Токійського процесів над військовими злочинцями. 4 січня 2023 року ідею створення спецтрибуналу підтримала міська рада Гааги – міста, де розташовані Міжнародний кримінальний суд та спеціальні трибунали по колишній Югославії та Руанді. Хоча це й не рішення загальнодержавного органу, а лише органу місцевої влади, його значення складно переоцінити, адже слово «Гаага» стало ім’ям прозивним, символом невідворотності покарання.

Український погляд на завдання спецтрибуналу, важка робота з переконання союзників

Ще влітку минулого року сам ідея створення трибуналу, на якій наполягала Україна, здавалася майже неможливою для реалізації. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба на початку серпня повідомляв про важкі дискусії, які велися з партнерами України щодо ідеї створення такого трибуналу. У загальних рисах голова зовнішньополітичного відомства України озвучив цю ідею на міжнародній конференції у Гаазі, в липні минулого року. Тоді міністр заявив про те, що Україна звинувачує Росію у злочині агресії та вимагає створення спеціального трибуналу, діяльність якого базувалася б на наступних засадах:

- Спецтрибунал базуватиметься на правилах і підходах, які застосовують Міжнародний кримінальний суд і викладені в його Римському статуті.

- Юрисдикція Спецтрибуналу поширюватиметься на всі події з лютого 2014 року, коли розпочалася збройна агресія РФ проти України.

- Спеціальний трибунал матиме юрисдикцію щодо фізичних осіб, які здійснюють ефективний контроль або безпосередньо керують політичними чи військовими діями держави.

- Офіційний статус підсудного, такий як статус глави держави чи офіційний статус іншої посадової особи держави, не звільнятиме таку особу від індивідуальної кримінальної відповідальності і не пом'якшуватиме покарання.

Відомий український юрист Сергій Козьяков, доцент кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, вважає: «…коли запрацює міжнародний трибунал, то його діяльність, скоріше за все, буде стосуватися засудження головних воєнних злочинців. І результат не можна очікувати скоро. Але вирок такого трибуналу буде мати історичне, цивілізаційне значення. Основний тягар переважної більшості справ впаде на національні суди і судову систему інших країн, завданням яких буде ухвалення справедливих вироків у тисячах справ щодо воєнних злочинів скоєних рядовими виконавцями та командирами середньої ланки.»

У грудні 2022 року Посол з особливих доручень МЗС України Антон Кориневич в інтерв’ю Укрінформ зауважив, що є три шляхи створення спецтрибуналу: «…перший шлях – угода з ООН. Другий шлях – багатосторонній договір між Україною та певною кількістю інших держав про створення трибуналу. Чим більше держав будуть учасниками, тим більше міжнародне визнання він матиме. Третій шлях – угода між Україною та Європейським Союзом, Радою Європи чи обома цими організаціями. Участь ООН у будь-якому разі вагома».

Пан Кориневич підкреслив, що станом на початок грудня 2022 року «маємо хороший рівень політичної підтримки: чотири резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, чотири резолюції Європейського парламенту, дві резолюції Парламентської асамблеї НАТО, резолюцію Парламентської асамблеї ОБСЄ, резолюції і постанови національних парламентів України, Литви, Естонії, Чехії, Нідерландів, Франції…»

Правовий Рамштайн, наслідки для Росії

Те, що відбувається зараз в юридичній площині, по відношенню до Росії, можна назвати своєрідним правовим Рамштайном. Заява впливових політичних діячів Великобританії започатковує виведення агресивної держави Росія та її керівництва на міжнародний процес, метою якого буде не тільки засудження російських злочинів, але й їх унеможливлення у майбутньому. Саме так вчинило міжнародне співтовариство з реваншистськими державами та їх елітами  після Другої Світової війни, і це дало потужний та позитивний ефект. Німецька та японська нації очистилися від злочинів минулого і сьогодні є поважними та відповідальними членами міжнародної спільноти.

Сьогодні вже не йдеться про те, чи варто зупиняти Росію та йти їй на поступки. Світ усвідомив, що агресивна росія повинна не лише відчути економічні наслідки своєї злочинної політики, не тільки бути розгромленою у військовому сенсі, але й мусить бути піддана процесу переформатування самого сенсу існування держави та напрямку її розвитку. Можливо, у найближчі терміни буде ухвалено принципове рішення і розглядатиметься персональний склад суддів спецтрибуналу.

Майбутній спецтрибунал має не тільки викрити злочини росії та покарати винних, але й сприяти зміні парадигми мислення. В інтересах самого російського народу, щоб це відбулося обов’язково і якомога скоріше, позаяк кожний новий день російської агресії, кожний новий день війни усе більше ставить на порядок денний питання про доцільність збереження збереження росії існуючих кордонах.

Найголовнішим завданням російського військово-політичного керівництва, яке хоче втягнути Україну та її союзників у переговори, є спроба уникнути відповідальності за скоєні злочини, залишитися під юрисдикцією власних законів, які написані таким чином, що унеможливлюють притягнення воєнних злочинців з влади до відповідальності.

Заява британських політиків першої величини, які підтримали ідею створення спецтрибуналу, свідчить  - вже не стоїть питання, чи потрібно притягати Росію та її  керівництво до суду за скоєні злочини. Питання полягає у тому, як і коли це відбудеться. Сподіваймося, що вирок майбутнього спеціального трибуналу буде у повній мірі відповідати тим злочинам, які скоїли на території України громадяни Росії, і вони отримають адекватне покарання. А Україна та її громадяни – відчуття справедливості та хоча якоїсь моральної компенсації за відібрані та зруйновані життя мільйонів безвинних людей.

Дмитро Редько, Київ