Памяті аеророзвідника Олега Собченка
24 січня на Донеччині загинув уродженець Корсуня-Шевченківського на Черкащині, еколог, аеророзвідник Олег Собченко.
У вересні Укрінформ, скориставшись короткою відпусткою з фронту, робив з ним інтерв’ю.
- Тільки в статті не називай мене активістом. Це слово лайливе. Прошу його до мене не застосовувати, - аеророзвідник посміхався і тішився моєю реакцією на цитату із радянського фільму про царя Івана Васильовича.
Чесно кажучи, я і не збирався. Бо Олег не був активістом - він професіонал, який намагався докопатися до суті усього, за що брався. Жорстоко (на межі життя й смерті) побитий на Майдані, він став снайпером у перші дні війни 2014 року, яку тоді називали АТО.
Фото: Національний військово-історичний музей України
У мирному житті був таким же - занадто принциповим, із загостреним відчуттям справедливості. Здається, Олег не пропустив жодного засідання суду в справі тітушок, які на замовлення місцевого олігарха вбили у рідному для нього Корсуні журналіста Василя Сергієнка.
Годі було шукати запеклішого захисника річки Рось, яка цвіла й міліла завдяки нашим горе-господарникам.
Після широкомасштабного вторгнення Олег був на позиціях уже 24 лютого. 1 березня, маючи сім хлопців і нерухому БМП, зумів захистити дамбу в селі Козаровичі від російської десантури, яка рвалася до Києва. Ще пізніше - побачив у сірій зоні в болоті два наших покинутих броньовики. Уночі, на свій страх і ризик, самотужки пробрався туди і знайшов цілий скарб - рідкісний тепловізор, шість пускових установок до “Стугни” і 24 ракети до них. Усього - на суму близько 5 мільйонів доларів. Саме Олег із товаришем Ігорем Луценком зняв ефектну сцену падіння російського вертольота біля Козаровичів.
Далі були бої за Мощун, вересневе звільнення Харківщини й особлива гордість Олега - Бахмут.
- росіяни розраховували взяти Бахмут до 15 червня. Але вже минуло 15 липня, 15 серпня, 15 вересня, а Бахмут і досі наш, - казав із гордістю.
Фото: Фейсбук-сторінка Олег Собченко
Олег був знахідкою для журналістів - готовий був говорити в будь-яку пору доби. Востаннє власкор Укрінформу зателефонував йому 17 вересня. Він якраз вирвався на пару днів у Черкаси й невдало - надворі лив безперервний дощ.
- Давай зустрінемося не в офісі, а кав'ярні, - попросив. - Я страшенно за атмосферою скучив.
Ми так і просиділи три години удвох - під шум дощу він розповідав про війну.
Фото: Благодійний фонд "Героїка"
- За моєю роботою вживу спостерігають у штабі. Якщо в режимі онлайн вдало відпрацьовує артилерія - у навушниках стоять такі крики, ніби на стадіоні, коли твоя команда забиває гол. Але треба бути обережним - росіяни полюють за аеророзвідниками. Виявлять - снарядів не шкодують.
Десь посеред розмови Олег несподівано попросив дівчину-продавчиню, що нудьгувала біля каси, сфотографувати нас. На фото виглядав дуже впевнено - як і завжди.
Кілька років тому ми писали про його доньку. Оля розповідала, як після подій на Майдані три дні не мали зв'язку із батьком. Як боялися кожного дзвінка з 2014 року, все думали, що він буде останнім.
Фото: Фейсбук-сторінка Олег Собченко
У 2018 році до сторіччя закінчення Першої світової війни Олю Собченко запросили в Брюссель на конкурс картин на військову тематику.
- Я написала руки - дві жіночі огортають чоловічу. Чоловіча - тендітна і тонка. Вочевидь належить піаністові. У важкі для Батьківщини часи пішов на війну. Жінка радіє, що дочекалася коханого.
Фото: Фейсбук-сторінка Олег Собченко
На нашому з Олегом фото він теж поклав праву руку на стіл. Вже дуже скоро дві тендітні жіночі руки обіймуть її востаннє.
