Пам’яті загиблого луганчанина Андрія Жидкова
Для Луганщини втрата Андрія Жидкова стала болючою. Він загинув 4 листопада у районі Бахмута під час виконання бойового завдання, коли ворог вдарив з “градів”. Йому було 50 років.
Він ніколи не служив у Збройних Силах — був непридатний за станом здоров’я. Але 24 лютого зробив свідомий вибір і вступив до тероборони. Мав позивний “Препод” - і недарма. Більшу частину життя Андрій Борисович віддав педагогічній праці — був проректором та завідувачем кафедри електричної інженерії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. У 2014 році разом з університетом переїхав з Луганська до Сєвєродонецька і продовжив працювати на розвиток університету та міста.
“Він був першим, хто почав дбати про інклюзивність освітнього середовища університету, першим ініціював створення бренду Луганської області, першим розпочав роботу над просуванням цілей сталого розвитку серед молоді, займався питаннями енергозбереження”, - розповідають колеги з університету.
Андрія Борисовича пам’ятають як різносторонню та відкриту людину, яка прагнула змінити світ на краще. І ніколи не уявляли його в ролі захисника України.
"Ти ніколи не був воїном. Через стан здоров'я ніколи не служив у Збройних Силах. Раз на п'ять років ходив "відмічався у військоматі", допоки у 2015-му тебе не зняли з військового обліку. Науковець, дослідник, викладач, зварювальник, проректор національного університету, підприємець, друг, брат, син. Ти виготовляв авторські алкогольні напої та варив дивовижну каву, займався спортом, стріляючи з лука, та опікувався питаннями енергозбереження від окремої квартири до рівня громади. Ти полюбляв мандрівки різними країнами та невеличкими містечками України. Ти намагався зробити світ навколо максимально доступним для кожного та кожної, тому ми виготовляли, встановлювали та фарбували пандуси, наносили жовту фарбу на сходах корпусів університету, додавали якісь тактильні позначки з номерами поверхів на перила. Ти тішився, розповідаючи про рятівні бірки на одязі, а твої очі були сповнені щастя, коли ти збирав разом із дітьми з аутизмом брелоки з символікою нашої Луганщини", - написав у Фейсбуці його колега Сергій Митрохін.
З таким хистом Андрій Борисович підійшов і до військової служби. Займався всім, чим міг — зв’язком, волонтерством, аеророзвідкою, водив авто. І попри все зберігав войовничий дух, про що постійно писав у соцмережах.
“Чи буде Донбас українським? Так. Вірю та сподіваюсь. Хоча б просто тому, що пустеля нікому не потрібна, а в нас він болить, там наші пращури поховані. Яким він буде? Не знаю. Точно не таким, як був. Але все це буде не завтра і не наступного місяця.
Зараз нам треба просто зупинити орду. І втримати. Без цієї необхідної умови не буде нічого. Треба зброї. Арти. Все інше вторинне”, - писав він ще влітку у своєму Фейсбуці.
«Науковець, підприємець, розробник… ВОЇН. Луганчанин. Сєвєродончанин. 24 лютого його життя докорінно змінилося. Це був усвідомлений вибір. Абсолютно цивільна людина вступила до лав ЗСУ, щоб захищати рідну землю… Робив це відчайдушно. Був сміливою та гідною людиною, яку любили й поважали побратими та всі, хто знав. Мужній воїн, справжній Герой – приклад для всіх нас», - сказав очільник Луганської ОВА Сергій Гайдай.
Андрія Жидкова посмертно відзначено знаком пошани «Захиснику Луганщини».
Тіло загиблого героя кремували. Після звільнення Луганщини його поховають на рідній землі.
Фото: СНУ ім. В. Даля, Микола Скурідін
