Україна і Білорусь: гострі питання майбутнього

Білоруські та українські експерти, громадські активісти, військові висловили багато як схожих, так і відмінних думок. Стало зрозуміло, що одна із ключових проблем – відсутність єдності серед самих білорусів. Різні соціальні групи, білоруси за кордоном та ті, які залишилися в країні, представники різних опозиційних рухів – вони мають свої інтереси, якими, можливо, необхідно буде поступитися для досягнення компромісу. Слушне зауваження зробив Денис Урбанович: «Коли б хотів білоруський народ жити без лукашенка, це питання було б вирішене 10-15 років тому». Саме тому так важливо об’єднати ці розрізнені групи – «набрати критичну масу».

Важливу роль в цьому має відіграти Україна. З цим твердженням згодилися, як українські, так і білоруські представники. Павло Усов навіть зазначив, що ведуться перемовини про створення «Національної ради безпеки Білорусі» у Києві. Наразі в України є шанс дати білоруському народу плацдарм і руку допомоги для формування нових кадрів, які прийдуть на заміну наявних у системі лукашенка. Експерти також погодилися у тому, що сценарій силового повалення режиму лукашенка підрозділами Сил оборони України неможливий. Але можливості тренувань білорусів, які не входять до Сил оборони України, на території України ніхто не заперечував.

Приємно було бачити, що учасники дійсно говорили відверто. Неодноразово звучало те, що наші народи зараз дійсно мають претензії один до одного і для успішного перетягування білорусів на бік України їх необхідно вирішити. А ще раніше – коректно сформулювати.

Думаю, претензії українців цілком відомі, а от претензії до українців можуть викликати питання. Дві з них точно були озвучені під час круглого столу. Білоруський народ не знає, що буде після, ця невідомість лякає. І у її вирішенні вони сподіваються нашої допомоги. Андрій Шеучик приділив цьому питанню вагому частину свого виступу. На його думку, офіційна позиція/стратегія Києва стосовно свого бачення майбутніх відносин з Білоруссю дуже б допомогла ситуації.

Ще одне гостре питання – міграційна політика України щодо білорусів. Його піднімали з різним ступенем «жорсткості» різні спікери. Багато білорусів зараз воюють у лавах Сил оборони України, ще більше, незважаючи на можливі гоніння на батьківщині, допомагають Україні як волонтери чи донатами. Роблячи це, вони сподіваються на взаємні кроки, а стикаються із бюрократичною машиною. Таке відштовхує.

Загалом лунало багато цікавих та слушних тез. Рекомендую до перегляду повну версію круглого столу.

Щиро дякую усім, хто взяв участь у дискусії, а також тим, хто відгукнувся на запрошення, однак не зміг долучитися з тих чи інших причин. Сподіваюся, це стало кроком до створення нового формату комунікації білоруського та українського народу.

Юрій Федоренко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства