Пам’яті десантника Віталія Свінціцького (позивний «Депутат»)

30 січня на Марсовому полі, що межує з Личаківським кладовищем у Львові, поховали Героя, кавалера ордену "За мужність" III ступеня Віталія Свінціцького, підприємця, депутата Львівської міської ради 7-го скликання.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення рф в Україну він повернувся до лав рідної йому 80-ї десантно-штурмової бригади, у складі якої вперше на схід країни поїхав ще у 2014 році. «Тому що хлопці зібралися боронити цілісність нашої країни», - відповідав він на питання, що саме спонукало його після Майдану відправитися не до рідного Львова, а на Луганщину.

Віталій Свінціцький народився у 1977 році в родині військового. Його батько віддав службі в армії понад 30 років. Натомість хлопець кар’єру кадрового офіцера не обрав. Після закінчення 62-ї львівської школи він вступив на санітарно-технологічний факультет Львівської академії ветеринарної медицини. Потім було навчання на юридичному факультеті Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Але, як часто траплялося у 2000-х, юнака захопила підприємницька діяльність.

«Бізнесмени поділяються на тих, хто реалізовує товар, і на тих, хто його виробляє. Я себе позиціонував як виробничник», - розповідав згодом Віталій. Він займався виготовленням будівельних сумішей, був у нього столярний бізнес. А потім грянула криза 2008 року і підприємства довелося згорнути.

З політичними та громадянськими уподобаннями Віталій визначився ще у 2004 році, коли доєднався до Помаранчевої революції. Звісно, не залишився байдужим і десять років потому, коли зібрався черговий Майдан. З нього разом із друзями він і пішов воювати за Україну.

«Десантником я став у липні 2014 року. Демобілізувався в кінці вересня 2015. Проїхав всі «гарячі» точки на той час - Щастя, Лисичанськ у Луганській області, три місяці був у районі Світлодарської дуги на Донеччині. Був водієм, розвідником, стрілком», - згадував він.

Після повернення до мирного життя Віталій знову розпочав власну справу. Тепер нею стало своєрідне місце «приземлення» для колишніх воїнів – ресторація «Зафраїр» у Львові.

«Погуляти «за фраїра», тобто на халяву – один з елементів субкультури батярів, що була розповсюджена на заході України на початку минулого століття. Ми придумали, що є така пташка, «зафраїр», яка нічого не сіє, не жне, при цьому завжди сита і все має, і зробили її символом нашого ресторану», - розповідав історію появи закладу Віталій.

Проте самому власнику ресторану «нічого не робити і все мати» аж ніяк не виходило. Він згодом, коли заклад зачинився, зізнався: ресторанний бізнес у Львові дуже конкурентний, в якому виживають найсильніші.

«На жаль, ми найсильнішими не виявилися. Але цей досвід допоміг мені у подальшому, коли я зайнявся фермерством», - ділився чоловік.

У невеличкому селищі Унив з населенням трохи більш як 300 мешканців Свінціцький придбав земельну ділянку зі ставками і зайнявся розведенням риби.

Спочатку до місцевих карасиків від підселив коропа, товстолобика, згодом – білого амура. Влітку 2021-го організував фестиваль традиційних мистецтв «Унивфест», куди запросив своїх побратимів. Почав розбудову господарства, яке отримало незвичну для місцевого вуха назву «Доремі».

«Якийсь час я прожив у будинку з такою назвою в Іспанії. Це був найщасливіший період у моєму житті. І я спроєктував собі подібне тут, під Львовом. Неспішність життя в селі дає поштовх для розумової діяльності, і ти знаходиш певні рішення, куди рухатися далі…», - сказав Віталій в ефірі Львівського радіо наприкінці січня 2022-го. Далі в планах було підселення у ставки королівського коропа. Але плани бізнесмена зі Львова зіпсували росіяни.

Вже за місяць Свінціцький повернувся у військо. Знову до рідної вже 80-ї десантно-штурмової бригади, яка, як і девʼять років тому, боронила кордони на сході України.

21 квітня 2022 року отримав орден «За мужність» III ступеня. В липні, після важкого поранення, знову повернувся на фронт.

«25 січня, виконуючи бойове завдання, в бою поклали голови кращі сини України. Це був кістяк 2 роти, вірніше, того, що від роти залишилось - 4 герої на щиті, 1 безвісти зниклий, 6 поранених:

Черевко Микола, "Кольт", - ти був як батько, повага і бажання не підвести тебе, лише такі відчуття були до нашого командира!

Свінціцький Віталій, "Депутат", - завжди щось рішав. Машини, продукти, "багі" щось шаманив, ти завжди міг підтримати будь-яку розмову.

Воробій Володимир, "Воробей", - Бучацький лев, твої приколи смішили там і тоді, де здавалось, що то взагалі нереально, ще пам'ятаю твої слова в "Буші": «Я до кінця, ми всі тут до кінця!».

Сурмій Вадим, "Самурай", - кадер ще той, ви постійно з Воробієм робили нам настрій, разом і загинули, він ніс тебе "важкого" але...

Вас вже не болить... Ви справжні, сильні, мужні і я до смерті всіх вас пам'ятатиму!», - написав побратим загиблих героїв Дмитро Харчук.

Віталія Свінціцького, етнічного поляка, відспівали у самому центрі Львова, у Латинському катедральному соборі.

Фото: Телеграм Андрія Садового

У ті сумні дні, 29 і 30 січня, мерія закликала львівян і гостей міста утриматися від розважальних заходів і вшанувати пам’ять героя, якого знало багато містян.

Фото з Фейсбук та Інстаграм-сторінки Віталія Свінціцького