Пам'яті митця і захисника України Олега Дробоцького (позивний «Художник»)

З Олегом Дробоцьким земляки-тернополяни, друзі, рідні та бойові побратими попрощалися 10 березня. Зустріли напередодні, як годиться стрічати воїна на щиті, - навколішки. І вшанували його пам'ять дводенною жалобою. Поховали 26-річного митця, патріота, стрільця-санітара військової частини А4123 у рідному селі Вербовець Лановецької громади.

Олег загинув 6 березня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Оріхово-Василівка, що на Донеччині.

Про бойовий шлях і смерть свого товариша розповіли побратими із 2-го стрілецького батальйону ДУК «Правий сектор».

«Друг Художник - Олег Дробоцький - досвідчений воїн-доброволець, митець, дронщик у своєму взводі, відповідальний, творчий, мовчазний і професійний. Навчався у Львівській академії мистецтв. Умів по-особливому дивитися на світ та війну, що відобразив у картинах і фото. Військовий досвід здобував у третій стрілецькій роті друга Гонти, далі - на службі за контрактом у ЗСУ, і вже з літа у гарячих боях під Мар'їнкою знову у ДУК. Дякуємо за Чин і Подвиг, друже! Присутній!»

Олега Дробоцького знали як автора пронизливих світлин і картин про війну. Власне, вона була особливою темою його творчості. Ще під час навчання в академії він неодноразово бував як волонтер у зоні бойових дій. Тож знав, про що пише свої полотна.

Однією з найбільш знакових його виставок стала експозиція «АД/242: Донецьк. Аеропорт». Її побачили у багатьох куточках України. Роботи з цієї серії він представляв на конкурс «Найкращий художник». А створені вони були за мотивами світлин відомого журналіста та фотографа, автора книги «Аеропорт» Сергія Лойка.

Фото: Національний військово-історичний музей України

Вже після смерті Олега Лойко написав на його сторінці у Фейсбуці: «З Олегом Дробоцьким я познайомився 2017 року, коли він подзвонив мені і спитав, чи може використати мої воєнні фотографії для курсового проєкту в художньому училищі. Олегові тоді було 20 років. Потім було багато виставок. Олег написав сюжет для суперобкладинки роману «Рейс». Він був чудовий, талановитий, чесний, щирий хлопець. Написав мені, що йде солдатом на війну. «Хочу сам все побачити, та й Батьківщину захищати комусь треба».

Побачив. Захистив. Світла пам'ять світлому хлопчикові. Війна увесь час забирає в мене друзів. Немає більше слів. Пробач, Олеже, що втягнув тебе у війну, але я знаю, шо й без моїх фотографій ти пішов би воювати. Ти – сіль землі, хлопчику. Ти – Україна».

Йому б у руки пензля замість автомата, - казали прощаючись із Олегом земляки. Бо він не встиг написати найголовнішу й найбажанішу картину в своєму житті, залишивши печаль батькам, коханій дівчині, родині, односельцям, громаді та Україні. Мужній, талановитий, розумний, патріот, Олег поповнив небесне військо. Але залишив і теплі та світлі спогади у серцях друзів і колег-художників.

«Олеже, ти перший сплів маскувальну сітку на нашій кафедрі і долучив її до своєї інсталяції. Чи здогадувалися ми тоді, що будемо самі плести такі сітки, а ти будеш обороняти нас, - зі смутком згадують про свого випускника викладачі кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв. - Після завершення навчання ти вже був на передовій (за контрактом), поєднуючи свої військові будні з творчою роботою, багато писав портретів своїх побратимів. Отож, не дивно, що початок повномасштабного вторгнення ти зустрів у лавах ЗСУ».

А його товариш, художник Андрій Дяків, згадує, що Олег завжди допомагав, коли його про це просили.

«Він був одним із найсвітліших людей, яких я знав у цьому житті. Він пахав. Буває, зайду в другій ночі до нього в кімнату в гуртожитку, а він малює, на фоні чути відео про війну на Донбасі. Він це все переживав, Він це все освітлював. Розумію, що вже ніколи не потисну йому руки і не поговорю про мистецтво. Але я завжди буду пам'ятати і гордитись, що знав і приятелював з Олегом Дробоцьким», - написав він.

А тернополянка Ірина Драгущак написала у соцмережі про Олега таке: «Кожне слово твоє було мистецтвом. Не лише картини чи фото, але й ціле життя зливається в один неповторний витвір мистецтва, написаний тобою. Твоїм особливим поглядом, манерою, серцем. Мовчазна натура, промовисті очі. Краса і війна – те, що тебе надихало».

Усе життя Олега Дробоцького вмістилося у 26 років. Попри молодий вік, зовсім не по-юначому він оцінював війну, її жорсткі і неприглядні реалії.

«Новини великих медіа все більше нагадують антиутопію Орвелла, де є країна, яка ось переможе у війні, кожен день перемагає все більше і більше, люди живуть собі та механічно виконують свою роботу. На відміну від вигаданого роману, війна справжня як ніколи», - писав він у Фейсбуці.

А за місяць до смерті, 8 лютого під час місячного затемнення, з'явився його допис пронизливий і, як виявилось, пророчий.

«На горизонті починав появлятись кривавий червоний місяць. Для когось цей кривавий місяць буде останнім, що вони побачать. Скляна тиша рветься, стріскається та розбивається на дрібні шматочки від звуків артилерійських розривів, як автомобільне скло. Ба-ббах, і ще одна смерть»…

Фото: Фейсбук-сторінка Олега Дробоцького